Справа № 2-215/2008 р.

                 Р І Ш Е Н Н Я

                     іменем України

     „12” грудня 2008 року           Великобурлуцький районний суд

Харківської області

     в складі головуючого - судді    РИКОВА М.І.

     при секретарі                   ДРИЛЬ Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про відшкодування грошової компенсації за спричинення моральної шкоди,-

                        В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування грошової компенсації за спричинення моральної шкоди в розмірі 1 699 грн. 00 коп., та судових і юридичних витрат в розмірі 324 грн. 50 коп.

     На обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 26 січня 2003 року біля 08 годин 00 хвилин в результаті порушення правил дорожнього руху відбулося зіткнення легкових автомобілів в районі перехрестя доріг „Вільхуватка-Чорне” Великобурлуцького району Харківської області, на автодорозі „Приколотне-Куріньки”. Дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) відбулася між легковим автомобілем „ВАЗ-2121”, державний номер НОМЕР_1, під керуванням позивача та автомобілем „ВАЗ-2105”, державний номер НОМЕР_2, що належить на праві приватної власності відповідачеві ОСОБА_2., та в момент зіткнення керував даним транспортним засобом її син ОСОБА_3 В салоні легкового автомобіля „ВАЗ-2121” на момент ДТП знаходились діти позивача, а саме: син -ОСОБА_4ІНФОРМАЦІЯ_1та донька - ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_2

     При проведенні автотехнічної експертизи за № 216 від 14 березня 2005 року було доведено, що водій ОСОБА_3 грубо порушив правила дорожнього руху, а саме: п.12.3 ПДР України, що знаходиться в прямому причинному зв'язку з наступившими обставинами, що й привело до зазначеної ДТП. При зіткненні був технічно пошкоджений автомобіль „ВАЗ-2121”, розмір матеріального збитку становить 11 000 грн. 00 коп.

     Винними протиправними діями водіяОСОБА_3було спричинено позивачу моральну шкоду, розмір якої становить 12 699 грн. 00 коп. З урахуванням тих обставин, щоОСОБА_1. на момент звернення до суду є інвалідом, не має постійного місця заробітку та не має грошових коштів для повної оплати держмита за подання стягнення грошової компенсації за спричинення моральної шкоди в розмірі 12 699 грн. 00 коп., а тому до стягнення із власника легкового автомобілю „ВАЗ-2105”, яким є відповідач ОСОБА_2, позивач змушений заявити значно меншу суму - 1 699 грн. 00 коп. Також просить стягнути з відповідача 300 грн. 00 коп. - кошти, які були сплачені фахівцю в галузі права за надання юридичної допомоги, складання документів та 24 грн. 50 коп. - судових витрат.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги ОСОБА_1., пояснивши при цьому, що  в момент зіткнення в салоні автомобіля позивача знаходилось двоє його дітей, з вини водіяОСОБА_3вони злякалися, після ДТП позивач був вимушений неодноразово звертатися до відповідача по питанню добровільного врегулювання даного спору, витрачав свій час на те щоб з»являтися до органів ДАЇ, суду. Просив стягнути з відповідача моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 1 699 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 07 грн. 00 коп., сплата державного мита - 17 грн. 00 коп., а також 300 грн. 00 коп. за надання юридичної допомоги, а всього 2 023 грн. 50 коп.

     Представник відповідачаОСОБА_7 позов не визнав в повному обсязі, пояснивши при цьому, що за вироком суду від 24 червня 2005 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26 січня 2003 року, внаслідок якої син відповідача ОСОБА_3 зазнав тяжкі тілесні ушкодження і після цього його визнано недієздатним. В момент ДТП транспортним засобом керував ОСОБА_3 на законних підставах і відповідач до цієї справи ніякого відношення не має.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає що в позові слід відмовити, виходячи із наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, 26 січня 2003 року біля 08 годин 00 хвилин відбулося зіткнення легкових автомобілів в районі перехрестя доріг „Вільхуватка-Чорне” Великобурлуцького району Харківської області, на автодорозі „Приколотне-Куріньки”.  ДТП відбулася між легковим автомобілем „ВАЗ-2121”, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1. та автомобілем „ВАЗ-2105”, державний номер НОМЕР_2, що належить на праві приватної власності відповідачеві ОСОБА_2., та в момент зіткнення керував даним транспортним засобом її син ОСОБА_3

Внаслідок зіткнення водій ОСОБА_3 отримав тяжку черепно-мозкову травму з наявністю вдавленого перелому правої тім'яної кістки і ця травма відноситься к категорії тяжких тілесних пошкоджень по критерію загрози для життя. Інші учасники дорожнього руху тілесних ушкоджень не отримали.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 27 жовтня 2004 рокуОСОБА_3визнано недієздатною особою (а.с. 92-93). Підставою прийняття такого рішення є черепно-мозкова травма, яка була отримана даної особою внаслідок ДТП 26 січня 2003 року.

Згідно вироку Великобурлуцького районного суду Харківської області від 24 червня 2005 року позивача ОСОБА_1. визнано винним в скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років шести місяців позбавлення свободи. На підставі п.п. ”б” та „є” ст. 1 Закону України від 11 липня 2003 року „Про амністію”  ОСОБА_1. звільнено від призначеного покарання (а.с.60-61).ОСОБА_3по даній кримінальній справі визнано потерпілою особою.

Відповідно до вимог ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

 Оскільки вирок суду від 24 червня 2005 року про притягнення ОСОБА_1. до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.286 КК України на теперішній час не скасовано, він набрав законної сили, в діях даної особи вбачаються технічні невідповідності вимогам пунктів 1.5, 16.12, 16.14 Правил дорожнього руху України, суд приходить до висновку, що винним у скоєні дорожньо-транспортної пригоди, котра сталася 26 січня 2003 року єОСОБА_1., який керував автомобілем „ВАЗ-2121”, державний номер НОМЕР_1.

Згідно з роз'яснень, викладеними в абз.2 п.3 та абз.2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 (з наступними змінами та доповненнями) питання про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.440 ЦК УРСР 1963 р.; шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; за наявності і лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; за наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; за відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання оперативного управління або інших підставах (договору оренди, довіреності, тощо). Таким чином шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. 

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3вбачається, що власником автомобіля „ВАЗ-21051”, державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_2 а в особливих відмітках є запис, що ОСОБА_8має право керувати даним транспортним засобом (а.с.80). Таким чином, суд приходить до висновку, що транспортним засобом ОСОБА_8керував на законних підставах і дана особа повинна нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, а ні відповідачкаОСОБА_3, яка на час зіткнення транспортних засобів, автомобілем ВАЗ-21051”, державний номер НОМЕР_2 не керувала.

ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 тільки грошову компенсацію за спричинення моральної шкоди в розмірі 1 699 грн. 00 коп., посилаючись на ст. 440-1 ЦК України 1963 року, який діяв на час цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 01 січня 2004 року.

Згідно ст.440-1 ЦК України, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно абз.3 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами та доповненнями) при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Згідно Закону, розмір компенсації моральної шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем та його представником не надано доказів, а саме: в чому є вина відповідачки ОСОБА_2 при зіткненні двох автомобілів 26 січня 2003 року, в той час транспортним засобом дана особа не керувала; в чому саме заподіяна позивачеві моральна (немайнова) шкода відповідачкою ОСОБА_2; чим були порушені його законні права відповідачкою. Таким чином, суд приходить до висновку, що немає правових підстав для задоволенню даного позову про відшкодування грошової компенсації за спричинення моральної шкоди.

     Оскільки позивачеві відмовлено в позові в повному обсязі, то згідно з ст.88 ЦПК України і не підлягають задоволенню його вимоги в частині стягнення судових витрат.

     Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, районний суд,-

                         В И Р І Ш И В :

     У позові ОСОБА_1 доОСОБА_2 про відшкодування грошової компенсації за спричинення моральної шкоди - відмовити.

     Рішення  може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15 грудня 2008 року.

     Головуючий - Суддя Великобурлуцького районного суду

Харківської області:                                     М.І.РИКОВ

Рішення виготовлено за допомогою комп”ютерної техніки в нарадчій кімнаті.