Справа № 344/8163/13-ц

Провадження № 22-ц/779/933/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Мелінишин Г.П.,

секретаря Вилки І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ "Західінкомбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2014 року задоволено позов ПАТ "Західінкомбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ "Західінкомбанк" в розмірі 530321 грн. 94 коп., яка складається із: 196000 грн. заборгованість за кредитом; 211939 грн. 95 коп. заборгованість по відсоткам; 122381 грн. 99 коп. штраф звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 29.11.2007 року, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО ОСОБА_4 за реєстровим №992-Д - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 51,1 кв.м., яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.02.1997 року Агентством по приватизації державного житлового фонду, згідно з рішенням Івано-Франківського міськвиконкому від 17.01.1997 року №8-р, зареєстрований в Івано-Франківському ОБТІ в реєстрову книгу №165 номер запису 6670, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Західінкомбанк" судові витрати по 1720 грн. 50 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення суду, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ПАТ "Західінкомбанк" відмовити.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що у суду були відсутні підстави для задоволення позову, так як позов пред'явлений банком зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Як вбачається з розрахунку заборгованості та графіку погашення кредиту, заборгованість стягується за період починаючи з травня 2008 року і з цього часу боржником не сплачувався жоден платіж по тілу кредиту.

Користуючись своїм правом вимагати дострокового повернення всієї позики, передбаченого ст.1050 ЦК України та п.4.1.3. кредитного договору, ПАТ "Західінкомбанк" ще 12.06.2008 року звернулось до відповідачів з вимогами про повне погашення заборгованості, про що свідчать листи банку №001-64 від 13.01.2010 року, №001-148 від 07.04.2010 року.

Отже, ще у червні 2008 року настав строк виконання зобов'язань щодо сплати всієї суми тіла кредиту, нарахованих відсотків та додаткових вимог (неустойки), а тому позивач, згідно ст.256, 257, 258, 267 ЦК України та п.7 ч.11 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", подав позов зі спливом строку позовної давності.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Західінкомбанк" та звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання згідно умов кредитного договору, а саме не сплачував обов'язкові платежі, а тому у позичальника виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.11.2007 року між КБ "Західінкомбанк", правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2911/07/1, згідно якого банк надав, а позичальник отримав кредит в розмірі 196000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 19% з кінцевим терміном повернення до 29.11.2012 року.

24.10.2008 року між ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду, якою збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами до 25%.

В забезпечення належного виконання зобов'язань по кредитному договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року, між ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки №1 від 29.11.2007 року, згідно якого остання поручилась перед кредитором відповідати за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі усіх зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору та додаткових угод до нього.

Також, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №992-Д від 29.11.2007 року, згідно якого відповідачі передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.02.1997 року Агентством по приватизації державного житлового фонду.

Як вбачається із кредитного договору, ОСОБА_2 отримав в тимчасове користування кредитні кошти на умовах строковості, забезпеченості, платності та зворотності та зобов'язався сплачувати платежі у розмірі, порядку та строки, встановлені договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, відсотків за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв'язку з укладенням цього договору. За порушення умов договору у розділах 3,6 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника.

Із змісту кредитного договору вбачається, що сторони погодили всі істотні його умови як це передбачено ст.207 ЦК України і це узгоджується з вимогами ч.1 ст.638 ЦК України.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.ст.526,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Виходячи із положень ст.ст.526, 626-631 ЦК України, укладений договір є обов'язковим для належного виконання сторонами, відповідно до його умов, вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання згідно кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року належним чином не виконував, кредит не погашав та відсотки не сплачував, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед кредитором, яка станом на 14.05.2013 року становила 530321 грн. 94 коп. з яких: заборгованість за кредитом - 196000 грн.; заборгованість за відсотками - 211939 грн. 95 коп.; траф - 122381 грн. 99 коп.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 1 статті 575 ЦК України встановлено, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до 1, 7, 33 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомого майна, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно Розділу 7 договору іпотеки №992-Д від 29.11.2007 року, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником (ОСОБА_2В.) та/або іпотекодавцями будь-якого з кредитних договорів та/або даного договору, іпотекодержатель (ПАТ "Західінкомбанк") має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, як в судовому так і в позасудовому порядку. ПАТ "Західінкомбанк" обрало судовий порядок захисту свого порушеного права.

При цьому судом першої інстанції враховані роз'яснення Пленуму ВСС України викладені в п.9 Постанови від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до яких право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Західінкомбанк", відповідно до ст.35 Закону України "Про іпотеку", пропонував відповідачам погасити заборгованість за кредитним договором та їх було попереджено про негативні наслідки, які можуть мати місце в разу несплати боргу, в тому числі і про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.115-118), однак позичальник ніяких дій щодо погашення заборгованості не вчиняв.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що користуючись своїм правом вимагати дострокового повернення всієї позики, передбаченого ст.1050 ЦК України та п.4.1.3. кредитного договору, ПАТ "Західінкомбанк" ще 12.06.2008 року звернулось до відповідачів з вимогами про повне погашення заборгованості, про що свідчать листи банку №001-64 від 13.01.2010 року, №001-148 від 07.04.2010 року.

ПАТ "Західінкомбанк" надсилало такі листи з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором та роз'яснювало позичальнику та іпотекодавцям наслідки невиконання зобов'язань, однак це не свідчить про те, що банк використав своє право на дострокове повернення всієї позики.

Іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та звернувся до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст.39 ЗУ "Про іпотеку".

Згідно з ст. 39 ЗУ "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду відповідно до ст. 39 ЗУ "Про іпотеку", то суд у своєму рішенні може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Суд першої інстанції визначив спосіб реалізації предмета іпотеки відповідно до вимог законодавства та з урахуванням всіх обставин справи.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що позивач, згідно ст.256, 257, 258, 267 ЦК України та п.7 ч.11 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", подав позов зі спливом строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається кредитного договору №2911/07/1 від 29.11.2007 року, кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 29.11.2012 року і саме з цієї дати, згідно вимог ч.5 ст.261 ЦК України, починається перебіг позовної давності. А тому, висновок суду про відсутність підстав для застосування позовної давності є законним та обґрунтованим.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України, при виборі правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 20 листопада 2013 року по справі №6-126цс13 пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Таким чином, п.7 ч.11 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів" у даному випадку не може слугувати підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України , колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Г.П. Мелінишин