11-кп/775/74/2014(м)

264/6427/13-к

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Суддя 1-ої інстанції: Пустовойт Т.В.

Доповідач: Преснякова А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати у кримінальних

справах Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Бєдєлєва С.І., Меленчука В.С.

при секретарі Чекаревій О.М.

за участю прокурора Дойнова М.С.

потерпілого ОСОБА_1

захисника адвоката ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12012050110000292 від 10.12.2012 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26.12.2013 року, яким ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Маріуполя Донецької області, громадянина України, раніше не судимого, проживаючого: АДРЕСА_1, визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді у вигляді 3 років позбавлення волі у кримінально-виконавчій установі закритого типу з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік шість місяців, -

В С Т А Н О В И Л А

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_3 17.07.2012р., приблизно о 12.40год., керуючи на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 технічно справним автомобілем «Daewoo Nubira СПГ», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїжджій частині вулиці Карпинського з боку пр. Ілліча в напрямку вулиці Гастело в Іллічівському районі м.Маріуполя Донецької області, проїжджаючи ділянку дороги в районі перехрестя проїжджих частин вулиці Карпинського та вулиці Блажевича, необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, належним чином не стежачи за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміни, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху автомобіля до його зупинки та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4, яка перетинала проїжджу частину вулиці Карпинського зліва направо, по ходу руху вказаного транспортного засобу, чим порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, які в своїй сукупності стосовно до живих осіб відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя та призвели до смерті.

Причиною смерті стала масивна поєднана травма тіла, від якої 17.07.2012р. о 19.00год. потерпіла ОСОБА_4 померла в травматичному відділені Міської лікарні швидкої медичної допомоги м.Маріуполя.

Не погодившись з судовим рішенням, обвинувачений подав апеляційну скаргу, зміни та доповнення до неї, визнавши провину у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України та щиросердно розкаявшись у скоєному, просить змінити вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, яке є явно несправедливим через суворість та призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі та без додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

На обгрунтування апеляційних вимог вказує, що при постановленні вироку суд першої інстанції не врахував ряд обставин, які пом`якшують покарання, а саме те, що 17.07.2012р. у момент скоєння ДТП він знаходився у напруженому психічному стані у зв`язку з хворобою дружини, що вплинуло на правильність та своєчасність його дій перед наїздом на пішохода; його характеристику за місцем проживання; те, що він ні до скоєння ДТП ні після цього не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху; на утриманні у нього знаходиться дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною та двоє малолітніх дітей, він єдиний заробляє гроші на утримання родини; якщо він буде відбувати покарання у місцях позбавлення волі, то не зможе своєчасно відшкодовувати потерпілому шкоду.

Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не надав увагу тій обставині, що пішохід ОСОБА_4 у момент ДТП порушила п.п.1.5, 4.14 а), г) Правил дорожнього руху, переходила проїзну частину поза пішохідним переходом, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, чим сприяла створенню аварійної ситуації, яка призвела до ДТП з тяжкими наслідками.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційні вимоги та просили змінити вирок суду, потерпілого, який визнав апеляційну скаргу обвинуваченого та просив її задовольнити, прокурора, який просив апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Апеляційна скарга обвинуваченого містить в собі лише доводи для зміни вироку у частині призначеного покарання.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, у зв`язку з чим фактичні обставин справи колегією суддів не обговорюються та не перевіряються.

Згідно вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов'язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують чи пом'якшують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, як вбачається з роз'яснень, що містяться у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Отже, виходячи з вищезазначених норм кримінального закону та роз'яснень, що містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 про суворість призначеного йому покарання з наступних підстав.

Як вбачається з вироку суду, обвинувачений ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочину, який згідно ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, але є необережним, раніше не судимий, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, має сім'ю, на утриманні у нього знаходиться двоє малолітніх дітей, частково відшкодував завдану шкоду, потерпілий просив обрати обвинуваченому покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Призначаючи обвинуваченому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, суд мотивував це тим, що обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у скоєному не визнав, внаслідок ДТП настала смерть людини похилого віку.

Разом з тим, судом не взяті до уваги в достатній мірі поведінка обвинуваченого після вчинення злочину, який надав первинну допомогу потерпілій, викликав швидку допомогу, в ході досудового слідства надавав правдиві показання, вина інших причетних до ДТП осіб, а саме пішохода ОСОБА_4, яка в порушення п. 4.14 а), г) Правил дорожнього руху, переходила проїзну частину поза пішохідним переходом не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, а також ті обставини, що ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання добровільно відшкодувати заподіяну ним матеріальну та моральну шкоду та виконує за твердженням потерпілого вказані зобов'язання, у зв'язку з чим він не заявляв по справі цивільного позову, за місцем проживання характеризується позитивно, його дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, яку 17.07.2012 року обвинувачений віз з лікарні, де у неї було виявлено захворювання нирок, потерпілий просив суворо обвинуваченого не карати і не позбавляти волі.

Крім того, в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_3 визнав провину та у вчиненому злочині щиросердно розкаявся.

Сукупність наведених обставин приводить колегію суддів до переконання, що наявні достатні підстави вважати, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без відбування покарання у вигляді позбавлення волі, з застосуванням до нього вимог ст. 75 КК України, тому необхідно звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з встановленням іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку в частині застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Керуючись статями 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26.12.2013 року щодо ОСОБА_3 змінити.

До призначеного за цим вироком ОСОБА_3 основного покарання застосувати положення статей 75, 76 КК України, звільнивши ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

В решті частини вирок суду залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді: