АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА[1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року, -

встановила:

20.09.2013 р. Комунальне підприємство«Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідно до часток у праві власності, заборгованість по сплаті за утримання житла та користування комунальними послугами за період з 01.01.2009 року по 01.05.2012 року в сумі 10 645,77 грн., в тому числі: 8999,47 грн. основного боргу, 1135,02 грн. - інфляційні витрати, 511,28 грн. - 3% річних за прострочення грошового зобов'язання, а також відшкодувати судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Між позивачем та відповідачами існують відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг. Починаючи з 01.01.2009 р. по 01.05.2012 р. сума заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги складає 8 999,47 грн., яка станом на 01.08.2013 р. відповідачами не сплачена. 08.08.2012 р. позивачем було подано до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги. Судовий наказ за заявою відповідачів було скасовано 21.06.2013 р.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 р. позов задоволено. З ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто заборгованість за період з 01.01.2009 р. по 01.05.2012 р., по 3548,59 грн. з кожного відповідача. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києвавід 05 грудня 2013 р. та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції неповно та неправильно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, позивачем не пропущено строк позовної давності по вимогам за період з 01.01.2009 р. по серпень 2010 р., про застосування наслідків спливу якої було подано відповідну заяву. Жодних дій щодо визнання боргу за період з 2009 року відповідачами вчинено не було. Оплата, що була здійснена у лютому, березні , квітні 2011 року, була вчинена за листопад 2010 року. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік. Отже вимога щодо оплати неустойки за період 2009 - 2012 р. є неправомірною. Позовні вимоги щодо сплати заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є незаконними, оскільки між сторонами не було укладено договір, який би регулював їх відносини у сфері житлово-комунальних послуг. За відсутності укладеного договору між сторонами не погоджено строки внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги, у споживача не виникло обов'язку оплачувати за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. №572, з урахуванням змін, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством; відшкодування збитків, завданих їх майну внаслідок незадовільного утримання будинку, надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства. Власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані послуги у строки, встановлені договором або законом, на що суд першої інстанції уваги не звернув. З лютого 2011 р. відбулось підвищення тарифів, про які позивачем повідомлено не було, чим порушено п.4 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 в рівних частках.

Відповідно до розпорядження Солом'янської районної м. Києві державної адміністрації від 24.01.2011 р. №20 «Про закріплення на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у місті Києві ради майна, яке передано до сфери управління Солом'янської в місті Києві державної адміністрації» за позивачем закріплено жилий будинок по вул. Іскрівській, 1 в м. Києві на праві господарського відання (а.с. 137-139 т. 1).

Як вбачається з листа Солом1янської районної і м. Києві державної адміністрації від 14.03.2014 р. №108-2385/01, виконавцем послуг з утримання та обслуговування житлового будинку №1 на вулиці Іскрівській і прибудинкової території є комунальне підприємство «Залізничне» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі договору з комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, за яким вказаний будинок закріплений на праві господарського відання.

Відповідно до договору про сумісну діяльність від 01.04.2008 р., укладеного між Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради та Комунального підприємства «Залізничне», сторони за договором зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти в сфері збереження житлового та нежитлового фонду комунальної власності територіальної громади району; нарахування та збору плати за комунальні послуги, експлуатаційні витрати, плати за утримання будинків та прибудинкових територій, що надаються мешканцям будинків та власникам чи орендарям нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом'янської районної у м. Києві ради і утримуються КП «Залізничне» (а.с. 140-146 т.1).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 червня 2009 року з відповідачів на користь Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради стягнуто заборгованість за утримання житла та за користування житлово-комунальними послугами станом на 01.12.2008 р. по 675,52 грн. з кожного (а.с. 44 т.1).

Положеннями ст. 156, 162 ЖК України встановлено, що власник та повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинків (квартир) і при домової території та проведенню ремонту. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст.179 цього Кодексу користування квартирами приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (назва Правил в редакції Постанови КМ №5 (5-2009-п) від 14.01.2009), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму. Власник квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги » відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 20 цього Закону визначені обв'язки споживача житлово-комунальних послуг, зокрема, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Однак відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачами.

Доказів неотримання чи несвоєчасного (або не в повному обсязі) отримання відповідачами житлово-комунальних послуг в спірний період суду першої інстанції надано не було.

Згідно наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 в період з січня 2009 року по квітень 2012 року споживались житлово-комунальні послуги, останнім нараховувалась відповідна плата, яка сплачувалась періодично та не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Посилання відповідачів на не чинність тарифів, по яким нараховувалась плата за житлово-комунальні послуги, є необґрунтованими.

На підтвердження своїх заперечень в цій частині представниками позивача надано розрахунок заборгованості з посиланням на нормативно-правові акти, на підставі яких здійснювалось нарахування відповідної плати.

Враховуючи, що з моменту введення в дію розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за якими здійснювалось нарахування плати за житлово-комунальні послуги, до моменту їх скасування, останні були чинними та підлягали застосуванню всіма суб'єктами господарювання, після зміни чи скасування тарифів позивачем здійснювалось нарахування виходячи з тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними, або затверджених на виконання постанов суду, правові підстави для здійснення розрахунку заборгованості відповідно до розрахунку, наданого відповідачем, відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 27 березня 2013 р. № №6-6цс13.

Про підвищення тарифів з лютого 2011 року зазначено в квитанціях на сплату за житлово-комунальні та інші послуги.

Згідно з вимогами ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Висновок суду першої інстанції про переривання строку позовної давності по заявленим вимогам внаслідок пред'явлення до суду заяви про видачу судового наказу, а також вчиненням відповідачами дій, що свідчать про визнання ними свого боргу колегія суддів вважає правильним.

Відповідно до вимог ч.3 ст.118 ЦПК України позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

З заявою про видачу судового наказу позивач звернувся до суду в серпні 2012 року, який було скасовано судом за заявою боржника ОСОБА_1 в червні 2013 р.

Враховуючи дату звернення позивача до суду з заявою про видачу судового наказу, а також ту обставину, що в березні 2011 р. відповідачами було сплачено 324 грн. при місячному нарахуванні 284 грн., в квітні 2011 р. сплачено 40 грн. в рахунок погашення боргу, правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності по вимогам, що виникли з січня 2009 р. по серпень 2010 р. відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що оплата частини боргу, здійснена в лютому, березні, квітні 2011 року саме за листопад 2010 року, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позовні вимоги з приводу стягнення неустойки (штрафу, пені) по справі не заявлено, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Питання щодо якості житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем у вказаному будинку, не було предметом розгляду в даній справі судом першої інстанції.

Разом з тим, відповідачі не позбавлені можливості захистити своє право в суді у випадку заподіяння діями позивача шкоди їх майну внаслідок незадовільного утримання будинку чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства.

У випадку відмови в укладенні договору на надання житлово-комунальних послуг, які виконавець повинен підготовити відповідно до типового договору, відповідачі не позбавлені права захистити своє право шляхом звернення до суду з позовом про визнання договору укладеним відповідно до умов типового договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді:

Справа №22-ц/796/481/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Букіна  О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.