Єдиний унікальний номер 0526/3172/12 Номер провадження 22-ц/775/2005/2014
Головуючий в 1 інстанці Єжов В.А.
Доповідач: Биліна Т.І.
Категорія 27
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.
суддів Биліни Т.І., Соломахи Л.І.
при секретарі Руденко Д.В.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 грудня 2013 року по справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову суму основного боргу за договором позики у розмірі 114000 грн. та судовий збір.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 грудня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 щодо стягнення суми боргу з відповідача та визнати договір позики недійсним.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що він власноруч під психологічним тиском працівників фірми «Віола», керівником якої є позивач, написав розписку про отримання грошових коштів в сумі 114000грн. Грошові кошти він не отримував, позивача взагалі не бачив. З приводу написання розписки під психологічним тиском порушено кримінальне провадження.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи попереджений належним чином, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали цивільної справи, та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення відповідно до вимог статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 01 грудня 2011 року був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в борг ОСОБА_3 114000 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, посвідченою особистим підписом позичальника ОСОБА_3. Зазначену суму боргу відповідач до теперішнього часу не повернув. Відповідач не звертався до правоохоронних органів з приводу написання боргової розписки під психологічним тиском та погрозою насильства до звернення позивача до суду.
Задовольняючи позов, суд керувався статтями 1046 - 1047 Цивільного кодексу України та виходив із того, що за договором позики укладеному у письмовій формі одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, які позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в такій же сумі.
Як вбачається з матеріалів справи боргові зобов'язання, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджені оригіналом, написаної відповідачем власноруч борговою розпискою від 01 грудня 2011 року на суму 114000 гривень. (а.с.4)
Згідно з вимогами ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно позиції висловленої в ухвалі Верховного Суду України від 01 вересня 2010 року,
письмова розписка є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному розмірі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (ч. ч. 1, 3 ст. 545 ЦК України).
Наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-24 ц 12)
Відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Доводи апеляційної скарги та обґрунтування зустрічного позову, що відповідач не отримував грошові кошти, а розписку написав під тиском нічим не підтверджені.
Згідно ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Під час розгляду справи як судом першої інстанції так і апеляційної інстанції було встановлено, що розписка, написана власноручно ОСОБА_3 Зазначена обставина свідчить про фактичне укладення договору позики між сторонами та факту передачі йому грошових коштів.
З аналізу наведених норм ЦК України витікає, що при оспорюванні позичальником договору позики з підстави, що грошові кошти не були ним одержані від позикодавця, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були отримані позичальником.
За змістом пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не може доводитися свідченням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у Цивільному кодексу України, зокрема у частині другій статті 937 ЦК України, частині третій статті 949 ЦК України.
Суд вважає, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3
Оскільки ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором позики не виконав, протилежного відповідач не довів, з нього обґрунтовано стягнута сума боргу.
Доводи апеляційної скарги, що розписка була написана під психологічним тиском та погрозами не знайшли свого підтвердження. Відповідач звернувся до правоохоронних органів за захистом порушеного права 26.07.2013 року, а позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу -18.07.2012 року.
Крім того, до моменту пред'явлення ОСОБА_4 позову про повернення боргу, апелянт не оскаржував договір позики з підстав неотримання ним грошових коштів.
З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги неспроможні.
Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Суд першої інстанції розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Т.І. Биліна
Л.І. Соломаха