Єдиний унікальний номер 0522/6296/12 Номер провадження 22-ц/775/2558/2014
Головуючий 1 інстанції Федорчук М.М.
Доповідач Биліна Т.І.
Категорія 41
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.
суддів Биліни Т.І., Хейло Я.В.
при секретарі Мишко Д.О.,
за участю
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1, на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Восьма державна нотаріальна контора Калінінського району м. Донецька, про визнання договору дарування недійсним, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на частку у домоволодінні, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання добросовісним покупцем,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Восьма державна нотаріальна контора Калінінського району м. Донецька про визнання договору дарування недійсним, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на частку у домоволодінні - відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання добросовісним покупцем - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення Калінінського районного суду м.Донецька від 04.02.2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вище зазначених позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1 зазначили, що суд першої інстанції не визнав безспірними надані позивачкою докази та пояснення свідків. Суд безпідставно не прийняв як достовірний доказ, висновки двох експертиз, відносно того що позивачка в момент вчинення спірного договору не була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Визначальною умовою у даній справі є встановлення функціонального розладу психіки позивачки в момент вчинення спірного правочину, тому пояснення свідків, що позивачка мала наміри подарувати будинок онуку не мають правового значення для правильного вирішення спору, заявленого на підставі ст.225 ЦК України.
ОСОБА_6 рішення не оскаржував.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 просила скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, докази зазначеного мають місце на аркушах справи 50, 51. Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України така неявка не є перепоною для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали цивільної справи, та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 листопада 1956 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1. Спадщину прийняли і оформили на себе дружина померлого ОСОБА_4 та сини ОСОБА_2 і ОСОБА_8, які стали власниками по 1/6 частині вказаного домоволодіння, а ОСОБА_4 власницею 2/3 частин домоволодіння. Спадкоємець ОСОБА_2 30 березня 2004 року подарував ОСОБА_4 належну йому 1/6 частину будинку, внаслідок чого вона стала власницею 5/6 частин домоволодіння. 15 березня 2008 року державним нотаріусом Восьмої Донецької державної нотаріальної контори посвідчено договір, зареєстрований в реєстрі за №2-477, відповідно якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар 5/6 частин жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не є безспірним, достовірним та переконливим доказом висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проведеної 02 лютого 2011 року, стосовно того, що під час укладення договору дарування 5/6 частин вказаного будинку позивач не усвідомлювала своїх дій та не розуміла їх значення і не могла ними керувати. Сумнівність вказаного доказу підтверджена висновками комісійної судово-медичної експертизи, проведеної Донецьким бюро судово-медичної експертизи, відповідно якого по наявним даним неможливо достовірно казати про стан психічної функції ОСОБА_4 станом на 15.03.2008 року.
Апеляційний суд вважає висновки суду обґрунтованими і такими, що підтверджуються матеріалами справи та вимогами закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 06.02.2008 року позивачкою, як власницею 5/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1, було подано замовлення в КП БТІ м.Донецька на виготовлення вилучення з Реєстру прав власності для дарування вказаних 5/6 частин домоволодіння.(т.1 а.с.134) Зазначена обставина, яка мала місце до подій 10.03.2008року, з якими позивач пов'язує погіршення свого стану здоров'я свідчить про її наміри укласти договір дарування. З договору дарування 5/6 частин вказаного домоволодіння від 15 березня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Рубцовою О.О. вбачається, що дарувальник та обдарований перебували при здоровому розумі, ясній пам'яті та діяли добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, уклали договір дарування. (а.с.186)
Звертаючись до суду позивачка посилалася на положення ч.1 ст.225 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій(або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.
В матеріалах справи мають місце висновки амбулаторної судово-психіатричної експертизи №596а/35а від 02 лютого 2011 року та судово-медичної експертної комісії Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи №287 від 26.04.2013 року, призначених судом.
З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не визнав безспірними надані позивачкою докази і пояснення свідків та безпідставно не прийняв як достовірний доказ, висновки двох експертиз, відносно того що позивачка в момент вчинення спірного договору не була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними- неспроможні.
Висновок, що позивачка в момент вчинення спірного договору не була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними має місце лише в акті амбулаторної судово-психіатричної експертизи №596а/35а від 02 лютого 2011 року, зробленого на підставі медичної карти амбулаторного хворого №554(без нумерації листків) із соматичної поліклініки за місцем проживання досліджуваної ОСОБА_4.(т.1 а.с.62-73)
З виписки амбулаторної картки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 15.03.2010 року вбачається, що вона 10.03.2008 року оглянута невропатологом на дому(АДРЕСА_2) (т.1 а.с.17)
Проте, згідно відповіді головного лікаря ДКУ «Володимирівська міська лікарня», згідно штатного розпису за період з 2008-2009 року ставка лікаря невропатолога була, однак, лікаря невропатолога лікарня не мала внаслідок відсутності кадрів.(т.1 а.с.292)
З виписки амбулаторної картки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 15.03.2010 року вбачається, що вона 10.03.2008 року оглянута лікарем терапевтом. Відомостей щодо огляду хворої на дому лікарем невропатологом виписка не містить (т.1 а.с.84)
Відносно підроблення виписки із амбулаторної карти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, датованої 15.03.2010 року, внаслідок недостовірності відомостей, які в ній мали місце 24.10.2011 року порушувалася кримінальна справа. (т.1 а.с.293)
За скаргою ОСОБА_4 постанову слідчого Волноваського РВДУМВС в Донецькій області про порушення кримінальної справи від 24.10.2011 року скасовано.(т.1 а.с.312 - 315)
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, як безспірний доказ висновки амбулаторної судово-психіатричної експертизи №596а/35а від 02 лютого 2011 року, зробленого на підставі медичної карти амбулаторного хворого.
Висновок судово-медичної експертної комісії Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи №287 від 26.04.2013 року, зроблений за участю лікарів вищої категорії: невролога Качанова О.В. та нейрохірурга Коровка С.Я., не містить висновку, що позивачка в момент вчинення спірного договору не була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.(т.2 а.с.182-187)
Згідно із положеннями ч.ч. 3, 4 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.
У відповідності до положень ч.1 ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
У п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України).
Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент укладення договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що достовірно казати про стан психічної функції ОСОБА_4 15.03.2008 року по наявним даним не надається можливим, що саме по собі не є підставою для визнання складених в такому стані правочинів недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Враховуючи, що позивачкою не доведено функціонального розладу психіки в момент вчинення спірного правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Суд першої інстанції дослідив висновки експертизи в сукупності з іншими доказами (показання свідків про поведінку особи тощо) та дійшов висновку, що позивачем не доведено, що вона не була здатною в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Суд першої інстанції розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 04 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Т.І. Биліна
Я.В. Хейло