Справа № 425/3633/13-ц

Провадження № 22ц/782/878/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року, квітня місяця, 07-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі : головуючого судді: Яресько А.В., суддів: Луганської В.М., Маляренко І.Б., при секретарі: Веселові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 07 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року позивачка звернулась до суду із позовом, у якому просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з лютого 2011 року по серпень 2013 року, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Поділити майно, що є її, ОСОБА_2, та відповідача, ОСОБА_1, спільною сумісною власністю, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, наступним чином: визнати за ОСОБА_2, право власності на ? частину зазначеної квартири; залишити за відповідачем ОСОБА_1 право власності на 12 частку зазначеної квартири. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 суму сплаченого нею судового збору у розмірі 913,92 грн.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 07 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено, було встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрацію шлюбу в період з лютого 2011 року по серпень 2013 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Поділено спільне сумісне майно - квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 12 частку квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4413,92 гривень.

Відповідач не погодився із винесеним рішенням суду та подав на нього апеляційну скаргу, у якій посилався на припущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 07 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вислухавши доповідача, представника апелянта, позивачку та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень проти неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Так, статтею 213 ЦПК є встановленим, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що під час судового розгляду справи наданими позивачкою чисельними доказами, які були описані у мотивувальній частині рішення було достовірно доведено, що у період з лютого 2011 року по серпень 2013 року

сторони проживали спільно, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні витрати. При розгляді справи по суті судом першої інстанції було встановлено та зроблені висновки про те, що проживання позивачки у спірній квартирі, реєстрація її та її доньки у квартирі та подальше оформлення довіреності на ім'я матері позивачки на дарування частини квартири позивачу відповідачем свідчили про наявність у сторін усталених відносин, які притаманні подружжю, наявність взаємних прав та обов'язків одне до одного. Суд звернув увагу на те, що факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, спільного проживання, ведення ними спільного господарства, наявність спільного побуту, понесення витрат на харчування, спільний відпочинок, придбання майна підтверджено в судовому засіданні, зокрема, показами допитаних свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, при тому що свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, які були сусідами сторін по спірній квартирі, не є зацікавленими у результаті розгляду цієї справи, показання цих свідків узгоджуються з поясненнями сторін та їх представників, є послідовними, не суперечать іншим доказам по справі. Суд врахував, що з пояснень сторін, показів свідків та з інших доказів, які містяться в матеріалах справи, зокрема, з фотокарток, вбачається, що сторони з лютого 2011 року по серпень 2013 року мали стосунки притаманні подружжю, піклувалися одне про одного, сторони мали почуття любові одне до одного, мали наміри будувати спільне життя разом, відповідач гарно ставився та приймав участь у вихованні малолітньої дитини позивача, позивач в свою чергу спілкувалася з дитиною відповідача він першого шлюбу, також сторони мали гарні стосунки поміж своїх батьків та інших родичів, разом святкували родинні свята, мали спільний бюджет. При цьому судом було надано оцінку у рішенні і наданим відповідачем у заперечення позовним вимогам доказам, зокрема відомостям у листі Державної прикордонної служби від 26.12.2013 року про інформацію про перетинання кордону ОСОБА_1 у період з лютого 2011 року по серпень 2013 року, п. 11 договору купівлі-продажу спірної квартири від 10.08.2012 року стосовно не проживання відповідача ні з ким однією сім'єю на момент укладення цього договору, врахував та дав належну оцінку запереченням представника відповідача про те, що не може бути визнано факт спільного проживання однією сім'єю сторін з. лютого 2011 року, з причини знаходження відповідача в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 до 05.04.2011 року згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу, відповідно до якого запис про розірвання шлюбу внесено до Книги реєстрації 05.11.2011 року (т. 1 а.с. 131), оскільки в рішенні Рубіжанського міського суду Луганської області від 02.04.2009 року, яким шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було розірвано, було зазначено, що шлюбні відносини між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були припинені з січня 2007 року (т. 2 а. с. 30), а відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Отже судом було зроблено висновки і щодо того, що факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу у період з лютого 2011 року по серпень 2013 року є доведеним та визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як таку, що була придбана у цей період.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, вірно встановив зміст відносин, що склались між сторонами та відповідну до них правову норму, не припустив таких порушень, що давали б підстави для зміни чи скасування судового рішення, правильно витлумачив ці норми. Судом першої інстанції дана належна оцінка доводами та запереченням сторін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, адже спірні правовідносини виникли вже після вступу у дію норм Сімейного кодексу України, тобто дії ст. 74 Сімейного кодексу, яка вказує на те, що «якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».

Посилання апелянта на правову позицію Верховного суду України, що знайшла своє вираження у постанові Верховного суду України по справі №6-135цс від 25.12.2013 р. на увагу не заслуговує, адже висновки у цій постанові стосуються тільки тих правовідносин, що склались до набрання чинності 01.01.2004 року Сімейним кодексом України, між тим у оскаржуваному рішенні встановлено період спільного проживання, що мав місце вже після набрання сили новим Сімейним кодексом України. Не заслуговує на увагу і посилання апелянта про недоведеність відповідного грошового вкладу з боку позивачки у придбання спірної квартири, адже отримання позивачкою у той період коштів як державну допомогу при народженні дитини та державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підтверджується документально, тоді як статтею 60 СК є визначеним, що «майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя». Догляд за новонародженою дитиною на думку колегії суддів є поважною причиною відсутності іншого самостійного заробітку, крім отримуваної державної допомоги - при цьому у статті, що аналізується мова іде про догляд за будь якою дитиною, а не тільки за спільною дитиною подружжя. Критично ставиться колегія суддів і до тверджень у апеляції про те, що надана матері позивачки довіреність, якою він уповноважив її (т.1, а.с.23) здійснити дії по відчуженню житлового приміщення була надана ним у період, коли він вживав спиртні напої та перебував не в досить здоровому стані - при цьому колегія суддів враховує тут, що до того відповідачем оформлювалась довіреність і на саму позивачку для придбання спірної квартири (а.с. 23-24 т.1).

Отже, викладені у апеляції доводи не заслуговують на увагу, підстави для застосування ст. 309 ЦПК є відсутніми, а відповідно до правил п.1 ч.1 ст.307 та ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду, яке було ухвалене із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах, у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314 - 315 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 07 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:________________ Судді:________________________