Головуючий суду 1 інстанції - Посохов І.С.

Доповідач - Малієнко Н.В.

Справа № 2-56/11

Провадження № 22ц/782/1253/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого: Малієнко Н.В.,

суддів: Єрмакова Ю.В., Матвєйшиної О.Б.

при секретарі: Борзило О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області

від 07 лютого 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3, ОСОБА_4. Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, зобов'язання КП «СБТІ» видати витяг з Реєстру прав без додаткових оплат, визнання дійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності, треті особи - ОСОБА_5, Відділ приватизації та обміну житла Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3, Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори , в якому послався на те, що його матері ОСОБА_6 та брату ОСОБА_7 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 року його мати померла, після її смерті відкрилася спадщина на ? частку вказаної квартири. Спадкоємцями є він та його брат ОСОБА_7 При зверненні до Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори 6 липня 2007 року з приводу спадщини, йому стало відомо, що існує заповіт, складений від імені матері на ім'я ОСОБА_4 Позивач вважає, що цей заповіт є недійсним з підстав ст.. 225 ЦК України, оскільки його матері було понад 75 років, в останні роки внаслідок тимчасових проявів вікового склерозу та запаморочення , траплялися випадки не сприймання дійсних подій і саме в такому стані її примусили скласти заповіт, також з підстав ст.. 203 ч.3,6, 215 ЦК України, оскільки волевиявлення її не було вільним та суперечить інтересам непрацездатних дітей, до яких він відноситься, з підстав ст.. 231 ЦК України , оскільки цей правочин було вчинено внаслідок застосування до неї фізичного та психологічного тиску з боку брата позивача ОСОБА_7, який ніде не працював протягом останніх десяти років, вживав спиртні напої, бив матір, забирав пенсію, та його колишньої дружини відповідачки ОСОБА_3, яка маючи намір заволодіти вказаною квартирою, погрожувала матері позбавити брата позивача волі за несплату аліментів , тому мати була змушена 23 листопаду 2005 року на вимогу відповідачки ОСОБА_3 скласти вказаний заповіт на свою онуку ОСОБА_4 Після смерті його матері відповідачка ОСОБА_3 на підставі довіреності матері, яка зі смертю матері втратила чинність, приховавши факт смерті матері позивача, обманом отримала дублікат свідоцтва про право власності на квартиру, посилаючись, що оригінал свідоцтва загублено, хоча оригінал цього свідоцтва знаходиться у нього на зберіганні, та зареєструвала у відповідача КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» на його підставі право власності у реєстрі прав за матір'ю позивача та його братом. 18 січня 2008 року він з запитом нотаріуса звернувся до КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» за отриманням витягу з реєстру прав власності, сплатив за послуги загальну суму 146,29 гр., однак йому у цьому було відмовлено державним реєстратором з посиланням на наявність двох правовстановлюючих документів. Позивач вважає, що після смерті матері він має право на спадщину на частку майна, однак його незаконно позбавлено цього права, на його матір при складанні заповіту було вчинено тиск, про що вона сама йому казала, однак скасувати заповіт не погодилася, бо боялася. Спірна квартира складається з трьох кімнат, він має право на ? частку квартири, що складає одну кімнату площею 10,6 кв. м. Тому позивач просив :

визнати недійсним заповіт на ім'я ОСОБА_4,

визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 і надати у володіння та користування ізольовану кімнату житловою площею 10,6 кв.м, а ОСОБА_7 ізольовану кімнату площею 10,3 кв.м та кімнату площею 15,3 кв.м, кухню, коридори, ванну кімнату і вбиральню залишити у загальному користуванні ,

стягнути з КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» гроші у сумі 146,29 гр.. які були сплачені за витяг, а не за відмову у виданні витягу з реєстру прав,

визнати недійсним дублікат на право власності на АДРЕСА_1.

У січні 2013 року позивачем надано заяву про зміну позовних вимог, в якій він посилаючись на ті ж обставини та підтримуючи їх, а також посилаючись на те, що при посвідченні спірного заповіту нотаріусом було допущено цілу низку порушень вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року за № 20/5, просив :

визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 23 листопаду 2005 року на ім'я ОСОБА_4,

враховуючи повну сплату послуг за видачу витягу з Реєстру прав КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» у сумі 146, 29 гр. зобов'язати КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» видати йому витяг з Реєстру прав без додаткових оплат,

визнати дійсним свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з цим визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У січні 2014 року позивачем надано заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій він підтримавши позовні вимоги, також послався, що при укладенні заповіту нотаріусом було порушено вимоги Інструкції, що тягне його недійсність, цей заповіт є недійсним також з підстав ст.. 203 ЦК України, бо не враховано, що він є дитиною заповідача, який є інвалідом з березня 2000 року, відсутне вільне волевиявлення заповідача, ст.. 230 ЦК України, оскільки заповіт укладено внаслідок обману, ст.. 231 ЦК України, оскільки заповіт складено під впливом насильства , ст.. 233 ЦК України під впливом тяжкої для матері обставини і на вкрай невигідних умовах, крім того послався, що його мати та брат ніяких заяв на видачу дубліката свідоцтва про право власності на квартиру не писали, ОСОБА_3 при його отриманні діючи на підставі довіреності від імені його матері, порушила положення ст.. 248 ЦК України щодо припинення представництва , при цьому просив :

визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 23 листопаду 2005 року на ім'я ОСОБА_4,

визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 і надати у володіння та користування

враховуючи повну сплату послуг за видачу витягу з Реєстру прав КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» у сумі 146, 29 гр. зобов'язати КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» видати йому витяг з Реєстру прав без додаткових оплат,

визнати дійсним свідоцтво на право власності на квартиру АДРЕСА_1,

у зв'язку з цим визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 травня 2009 року у якості співвідповідача до участі у справі залучено ОСОБА_4

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 листопаду 2009 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_5

Ухвалою Сєвєродоненцького міського суду Луганської області від 09 серпня 2013 року до участі у справі залучено у якості третьої особи Відділ приватизації та обміну житла УЖКГ Сєвєродонецької міської ради.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 лютого 2014 року позовну заяву ОСОБА_2 до КП « Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_3, ОСОБА_4, Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, зобов'язання КП « СБТІ» видати витяг з реєстру прав без додаткових оплат, визнання дійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності, треті особи - ОСОБА_5, Відділ приватизації та обміну житла Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить його скасувати, його вимоги задовольнити по суті спору.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що заповіт його матір'ю укладено проти її волі, внаслідок фізичного та психологічного тиску та обману, внаслідок насильства, під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, з боку відповідачки ОСОБА_3 та брата позивача ОСОБА_7 Зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, отже її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі. Підстав для зобов'язання відповідача КП «СБТІ» щодо видачі витягу з реєстру прав власності немає, оскільки право власності зареєстровано на підставі дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру, отже існує два правовстановлюючих документа, що суперечить вимогам чинного законодавства. Підстав для визнання дійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру не вбачається, оскільки з видачею дублікату воно втратило чинність, підстав для визнання дублікату свідоцтва недійсним немає, оскільки він виданий відповідачці ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої їй матір'ю позивача у зв'язку з відсутністю у матері оригіналу цього свідоцтва, процедура отримання дублікату дотримана.

Колегія суддів вважає, що суд правильно дійшов вказаних висновків .

Згідно вимог ст.ст. 1233, 1247, 1248 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення і має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом.

Згідно із ст. 1257 ч.ч.1, 2 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст.. 202 ЦК України:

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаних правових норм випливає, що заповіт є одностороннім правочином і у передбачених законом випадках він може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно яких :

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі, вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку.

На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232).

Відповідно до статей 229- 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.

Судом встановлено, що матері позивача ОСОБА_6 та брату ОСОБА_7 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 року його мати померла, після її смерті відкрилася спадщина на ? частку вказаної квартири. Спадкоємцями за законом є він та його брат ОСОБА_7 , однак мати позивача ОСОБА_6 склала нотаріально посвідчений, особисто нею підписаний, заповіт від 23 листопаду 2005 року на ім'я ОСОБА_4, яким вказане спадкове майно заповіла саме їй.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, дослідженими судом у встановленому порядку.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не здобуто доказів того, що волевиявлення матері позивача при складенні заповіту не було вільним і не відповідало її дійсній волі.

Обставини передбачені ст. 1257 ЦК України для визнання заповіту недійсним внаслідок того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, судом не встановлені.

Колегія суддів вважає, що вказаний заповіт був посвідчений відповідно до вимог ст. 1247, 1248 ЦК України в частині дотримання правил вільного волевиявлення заповідача та відповідності цього волевиявлення його дійсній волі.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував, що відповідачами не доведено, що дійсне волевиявлення заповідача було спрямоване на передачу майна саме онуці ОСОБА_4, отже волевиявлення заповідачки не було вільним і не відповідало її волі, тому є підстави для визнання заповіту недійсним, на увагу не заслуговують, оскільки ці обставини відповідно до ст.. 10,11 ЦПК України повинен довести позивач, оскільки саме він посилається на ці обставини, як обґрунтування своїх вимог.

Доводи апелянта про те, що додатковими умовами для визнання заповіту недійсним є неможливість керувати своїми діями, складання заповіту під впливом обтяжуючих обставин, а не по своїй волі, внаслідок обману, на увагу не заслуговують.

Також ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів наявності вказаних підстав, зазначених у позовних заявах позивача, для визнання заповіту недійсним.

Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється ст. 230 ЦК України. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман - це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів

Доводи апелянта про те, що заповіт був вчинений під впливом тяжких для спадкодавця обставин, під тиском відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , на увагу не заслуговують.

Згідно зі ст.. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно зі ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.

Тяжкі обставини розуміються, як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку посилання позивача на тяжкі обставини, які змусили його матір скласти спірний заповіт, є безпідставним, оскільки відповідно до ст.. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, для чого він повинен звернутися до нотаріуса з відповідною заявою.

Доказів того, що мати хотіла скасувати заповіт, однак їй перешкодили це зробити якісь тяжкі обставини, позивачем суду не надано, позивач сам підтвердив про те, що його мати не хотіла скасовувати заповіт, посилання його про те, що вона боялася це зробити, нічим не підтверджені, крім того, як складання заповіту, так і його скасування є нотаріальною таємницею і мати позивача не зобов*язана була повідомляти особу, на користь якої складено раніше заповіт, про його скасування. Отже у разі бажання скасувати заповіт, мати позивача могла це зробити без відома відповідачів.

Крім того, наявність тяжких обставин є особистим сприйняттям цього, а тому такі вимоги має право заявляти саме та особа, яка уклала правочин внаслідок тяжких обставини, посилання позивача на наявність таких тяжких обставин для його матері на момент укладення заповіту, є його суб'єктивним їх тлумаченням та припущенням, що наведені ним обставини були для його матері тяжкими.

Отже, норми статті 233 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів

Доводи апелянта про те, що заповіт було вчинено його матір'ю у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними через похилий вік та стан здоров'я, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину..

Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву:

1) вольову (стан, коли особа, хоча й більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається, але у той же час не може керувати своїми діями);

2) інтелектуальну (особа не розуміє значення своїх дій, хоча може керувати ними);

3) змішану (у людини відсутня здатність як розуміти значення своїх дій, так і керувати ними).

Неспроможність дієздатної особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути викликана різними обставинами: нервовим стресом, шоком від фізичної травми, алкогольним або наркотичним сп'янінням тощо.

Позивачем на надано будь-яких доказів на підтвердження свого твердження.

З наявних у справі медичних документів стосовно стану здоров'я матері позивача не вбачається наявність у неї будь-яких захворювань, які б впливали на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент укладення заповіту.

Доводи апелянта про те, що заповіт був здійснений під впливом фізичного чи психічного насилля, при наявності обману, насильства та загрози, а також зі зловмисністю з боку відповідачки ОСОБА_3 та його брата ОСОБА_7, внаслідок погроз з боку ОСОБА_3 про засудження ОСОБА_7 та погрозами побоїв від сина ОСОБА_7 , а також доводи апелянта про те, що суд навмисно не розглядав та не досліджував справу про засудження сина заповідачки ОСОБА_7 по ст. 164 КК України за несплату аліментів, отже , судом не встановлено коли, чиїм майном та в якому розмірі були проведені розрахунки по аліментах перед відповідачкою ОСОБА_3, оскільки у сина заповідачки ОСОБА_7 своїх коштів не було, він не працював, зловживав спиртними напоями, у той час, як апелянт припускає, що саме через цей борг і виник заповіт на користь відповідачки і матеріали цієї справи підтверджують факт залякування заповідачки з боку відповідачки ОСОБА_3 тим, що сина заповідача ОСОБА_7 засудять, на увагу не заслуговують .

Згідно зі ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин.

Вчинення фізичного тиску на особу виражається у тому, що на особу здійснюється безпосередній фізичний вплив, що супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень.

Здійснення фізичного тиску може проявитись у спричиненні тілесних легких (ст. 125 КК України), тяжких (ст. 121 КК України) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122 КК України), вчиненні побоїв та мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України).

При здійсненні психічного тиску фізичного насилля не здійснюється, проте особа перебуває під впливом погроз зазнати певних негативних наслідків, які можуть проявитися як у погрозі здійснення у майбутньому тілесних ушкоджень, так і погрозі вчинення інших дій, які не пов'язанні з фізичним впливом, але які можуть спричинити для цієї особи небажані наслідки.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам .

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Позивачем не надано доказів, що до його матері в момент укладення спірного заповіту вчинялися якісь дії фізичного чи психологічного тиску, посилання на присутність при укладенні заповіту відповідачки ОСОБА_3 та брата позивача ОСОБА_7, які своєю присутністю тиснули на неї, на увагу не заслуговує, оскільки він не був присутній при укладенні заповіту, тому твердження про такий тиск є тільки його припущеннями, нічим не підтвердженими.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував та не зазначив у рішенні ту обставину, що позивач на момент складання та посвідчення заповіту був інвалідом , а тому мав право на обов'язкову частку у спадщині, і тому не може бути позбавлений права на спадщину, на увагу не заслуговують, оскільки не є такими, що тягнуть необхідність скасування рішення суду, бо для вирішення питання спадкування обов'язкової частки у разі наявності заповіту, визнання недійсним заповіту не вимагається.

Право на обов*язкову спадкову частку, відповідно до ст. 1241 ЦК України встановлено законом, і така частка визначається нотаріусом при зверненні спадкоємця, який має таке право, з наданням ним відповідних документів, при видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, позивач не позбавлений можливості звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку у встановленому законом порядку.

Доводи апелянта про те, що суд не врахував ту обставину, що призначена судом почеркознавча експертиза на всі питання відповіді не дала, крім того надані відповіді не є чіткими та зрозумілими, і суд не усунув ці недоліки, на увагу не заслуговують, оскільки з висновку почеркознавчої експертизи чітко вбачається, що підпис на заповіті зроблено саме матір*ю позивача- ОСОБА_6, доказів які спростовували б вказаний висновок та які б давали підстави для призначення іншої експертизи, позивачем суду не надано, його незгода з висновком носить голослівний характер.

Доводи апелянта про те, що суд не взяв до уваги ту обставину, що після смерти заповідачки, відповідачі забрали у її сина ОСОБА_7 всі документи, а його помістили до Сватівської психіатричної лікарні, де він і знаходився поки позивач його не забрав, на увагу не заслуговують, оскільки ця обставина не має ніякого відношення до заявлених позивачем позовних вимог.

Отже, суд першої інстанції вірно у розглянутій частині вимог визначився з характером спірних правовідносин і прийшов до обгрунтованого висновку, що позивачем не доведено підстав для визнання заповіту недійсним з зазначених ним підстав, а волевиявлення його матері було вільним, свідомим і відповідало її внутрішній волі, отже за таких обставин суд правомірно відмовив позивачеві у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Крім того, заявлена позивачем відповідачка ОСОБА_3, колишня дружина його брата, у частині вимог про визнання заповіту недійсним не є належним відповідачем, оскільки заповіт складено на ім'я відповідачки ОСОБА_4

Судом також встановлено, що право власності у встановленому порядку на квартиру, у якій знаходиться спірна спадкова частка зареєстровано в державному реєстрі на підставі дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого згідно заяви матері позивача, оскільки у матері позивача оригіналу свідоцтва не знаходилося.

Доводи апелянта про те, що відповідачка ОСОБА_3 при отриманні дублікату правовстановлюючого документу на ім'я спадкодавця користувалася довіреністю, термін якої припинився у зв'язку зі смертю доверітеля, внаслідок чого цей дублікат було видано на підставі її заяви , власники заяви про видачу дублікату не писали, підпис у заяві від імені ОСОБА_7 виконано не ним, оригінал свідоцтва не втрачено, а тому підстав для видачі дублікату не було, отже його слід визнати недійсним, а наявне у нього свідоцтво визнати дійсним, на увагу не заслуговують.

Відповідно до пункту 8.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, у разі крадіжки, втрати, пошкодження тощо свідоцтва про право власності чи витягу про реєстрацію прав БТІ можуть видати дублікат витягу або за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів здійснити необхідні підготовчі заходи для видачі дубліката свідоцтва.

Для отримання дубліката свідоцтва чи витягу подається заява, якій передує опублікування в пресі повідомлення про недійсність викрадених, загублених, пошкоджених свідоцтв про право власності чи витягів про реєстрацію прав.

БТІ перевіряє належність заявленої вимоги відомостям з Реєстру прав та оформлює дублікат свідоцтва чи витягу.

На дублікаті свідоцтва чи витягу обов'язково зазначається його номер та в Реєстрі прав робиться відмітка про втрату оригіналу свідоцтва чи витягу та відмітка про видачу дубліката свідоцтва чи витягу.

Судом встановлено, що порядок отримання дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру дотримано, з заявою про його видачу зверталася мати позивача, яка була власницею спірної спадкової частини квартири. Внаслідок видачі дублікату, оригінал втратив чинність.

Позивач власником будь-якої частки в цій квартирі на момент звернення з заявою про видачу дублікату не був, отже у нього відсутнє право заявляти вимоги про визнання свідоцтва про право власності на спірну квартиру, видане на ім'я його матері та брата ОСОБА_7 дійсним, та визнання недійсним дублікату цього свідоцтва.

Та обставина, що у нього виявився оригінал свідоцтва не є підставою для задоволення вказаних його вимог.

Доводи апелянта щодо порушення відповідачкою ОСОБА_3 правил представництва, оскільки вона керувалася довіреністю матері позивача, яка з моменту її смерті втратила чинність, на увагу не заслуговують, оскільки ці дії відповідачки були направлені на реєстрацію права власності на спірну квартиру за заповідачем - матір'ю позивача з метою подальшого вирішення спадкових прав, отже у даному випадку ця обставина не призвела до порушення чиїх-небудь прав, у тому числі і спадкових прав позивача.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову в цій частині

Судом також встановлено, що після смерті матері позивач у липні 2007 року звернувся до нотаріальної контори стосовно оформлення його спадкових прав , де йому було видано запит до КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», який на той час виконував функції державного реєстратора речових прав, на отримання витягу з державного реєстру права власності на спірну квартиру, однак йому в цьому цим відповідачем було відмовлено, незважаючи на те, що позивачем були оплачені витрати на надання цих послуг у сумі 146,29 гр. та надані необхідні документи, з підстав наявності двох правовстановлюючих документів та реєстрації права власності за матір'ю позивача на підставі дублікату свідоцтва про право власності.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України №7/5 від 7.02.2002 року, зареєстрованого в МЮ України 18.02.2002 року за №157/6445, яке діяло на момент звернення позивача до відповідача КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації»:7.1. Інформація з Реєстру прав надається у формі витягу та інформаційної довідки.

7.1.1. Право на отримання витягу з Реєстру прав мають: власник (власники) об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або уповноважена ним (ними) особа; правокористувач (правокористувачі) нерухомого майна або уповноважена ним (ними) особа, спадкоємці (правонаступники - для юридичних осіб) або уповноважені ними особи.

7.1.2. Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ мають право отримувати суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

7.2. Витяг або інформаційна довідка з Реєстру прав формується на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви за формою, визначеною у додатку 13, чи письмового запиту від органів, зазначених у підпункті 7.1.2 пункту

7.1 Положення.

Витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини надається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.

У разі відсутності необхідних даних у Реєстрі прав використовуються дані реєстраційної справи.

7.4. Під час подання заяви про надання витягу з Реєстру прав фізична особа повинна пред'явити паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, та документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадку, встановленому законом, представник іноземної особи пред'являє документи, легалізовані в установленому законодавством порядку.

До заяви про надання витягу з Реєстру прав заявником (заявниками) додається документ, що підтверджує оплату за надання витягу з Реєстру прав.

7.5. Письмовий запит про надання інформаційної довідки з Реєстру прав подається на бланку встановленої форми із зазначенням законних підстав для такого запиту за підписом керівника або особи, що виконує його обов'язки, із зазначенням відповідного номера справи, у зв'язку з якою виникла потреба в отриманні інформації.

7.11. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні заяви про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, якщо:

заявник (заявники) відповідно до закону не має (не мають) права на отримання тих відомостей з Реєстру прав, які були викладені в його (їх) заяві;

заявником (заявниками) не подано документ, що підтверджує оплату за надання витягу з Реєстру прав.

7.12. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав, якщо запит, що надійшов, не відповідає вимогам підпункту 7.1.2 пункту 7.1 та пункту 7.5 Положення.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до цього відповідача з відповідним запитом нотаріуса, сплатив необхідні витрати, підстав для відмови у видачі витягу не було.

Відмова з підстав наявності двох правовстановлюючих документів, як зазначено реєстратором у своїй письмовій відмові, не передбачена.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення вимог позивача про зобов'язання цього відповідача видати йому вказаний витяг на даний час, немає, оскільки у зв'язку зі змінами у законодавстві відповідач КП «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» вже не має повноважень на проведення державної реєстрації та видачу витягів з державного реєстру.

Отже, в цій частині суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, однак така відмова має бути з зазначених вище підстав, а не з підстав вказаних судом першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що судом не розглянуто його заяву від 30.01.2013 року про зміну позовних вимог та пояснень по справі, а також заяву від 25.01.2014 року про розгляд позову судом без його присутності, в яких було також підставою недійсності заповіту зазначено про порушення нотаріусом його прав , в заповіті не відображено права осіб, які отримують обов'язкові частки спадщини, зокрема його обов'язкової частки, оскільки він є інвалідом, та суд не взяв до уваги інші порушення нотаріусом Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій, зокрема відсутності заяви заповідача про вчинення нотаріальної дії поза приміщенням нотаріальної контори з зазначенням причини, хоча в заповіті зазначено про таке вчинення за станом здоров'я заповідача без підтвердження такого стану, заповіт у рукописному вигляді не складався, його зразу складено у друкованому виді, нотаріус двічі не з*являвся до заповідача, нотаріус не витребував додаткових відомостей щодо наявності заінтересованих осіб (непрацездатних повнолітніх дітей), невідомо хто оплачував вчинення вказаної нотаріальної дії, нотаріусом не надано копії документів, на підставі яких вчиняється нотаріальна дія, та фотокопії платіжного документа, нотаріус не роз'яснював положення ст.. 1233-1236, 1241 ЦК України та правові наслідки цих норм, не роз'яснено про неможливість позбавлення прав на спадщину та про право на обов'язкову частку у спадщині непрацездатних дітей спадкодавця, також при складанні та підписанні заповіту були присутні сторонні особи, які здійснювали психологічний тиск на спадкодавця, та сама спадкоємиця, які не можуть бути свідками та присутніми при підписанні заповіту, відповідачі не надали доказів щодо стану здоров'я спадкодавця та необхідності вчинення заповіту на дому, вказівка у заповіті про те, що заповіт було прочитано нотаріусом вголос з одночасним перекладом на російську мову, не відповідає дійсності, оскільки потреби у такому перекладі не було бо заповідач добре володіла українською мовою, нотаріус не врахував, що з проханням про вчинення заповіту звернулася особа, яка не має необхідних повноважень, а не його мати, не встановив дійсних намірів та заперечень щодо укладення заповіту, не врахував, що заповідач не мала грошей, щоб провести оплату двох нотаріальних дій, не врахував, те що від нього було скрито наявність у заповідача дитини інваліда, на увагу не заслуговують, оскільки ця обставина не є підставою для скасування рішення, прийнятого за іншими вимогами позивача.

Та обставина, що судом ці вимоги не розглянуті, є підставою звернення позивача з заявою про виділ цих вимог в окреме провадження та розгляд їх на загальних підставах, оскільки ці вимоги є самостійною підставою для визнання заповіту недійсним і наявність рішення суду про відмову у визнанні заповіту недійсним з інших підстав не є перешкодою для такого розгляду.

Доводи апелянта про те, що судом не розглянуто його позовні вимоги щодо визнання за ним права власності на ? частку спірної спадкової квартири та виділ йому однієї кімнати, на увагу не заслуговують, як такі, що тягнуть скасування оскаржуваного рішення.

Ці вимоги також можуть бути предметом виділення в окреме провадження для розгляду на загальних підставах.

Апеляційний суд з приводу цих вимог позбавлений можливості висловити свою позицію, оскільки свою думку щодо законності та обґрунтованості заявлених вимог, апеляційний суд може висловити тільки у разі, якщо вони розглянуті судом першої інстанції та по них прийнято будь-яке рішення.

З приводу вказаних вимог позивача судом першої інстанції ніякого рішення не приймалося.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими по справі, вони містять у собі суб'єктивне тлумачення позивачем норм законодавства та обставин справи, а також його суб'єктивну оцінку особи відповідачки ОСОБА_3, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313; 314; 315, 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді