У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Малько О.С., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 лютого 2014року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нечинним договору,
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та представників позивача-ОСОБА_14., ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 14 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нечинним договору відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що дане рішення є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що він єдиний син у батьків і вони завжди казали, що квартира залишиться тільки для нього, тому переконаний у тому, що батько, перебуваючи у здоровому розумі, не міг подарувати квартиру сторонній жінці.
Користуючись його відсутністю та безпорадним станом батька, відповідачка обманом зробила спочатку заповіт, а потім договір дарування на свою користь.
У рішенні є посилання на цілий ряд свідків зі сторони ОСОБА_3, однак покази свідків не являються будь-яким доказом у даній справі.
Вказує, що неодноразово наполягав на призначенні посмертної судово- психіатричної експертизи, проведення якої просив доручити спеціалістам Рівненського бюро судово-психіатричних експертиз. Однак суд, відхиляв його клопотання та задовольняючи клопотання відповідачки направляв справу для проведення експертизи спочатку у Львів, а згодом до Києва. Вдруге експертиза не була проведена, оскільки не була оплачена ОСОБА_3, хоча він намагався оплатити свою половину вартості експертизи.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове .
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджували б те, що ОСОБА_5 на час укладання договору дарування 1/2 частини спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Такий висновок суду відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Встановлено, що позивач є сином ОСОБА_1, що стверджується свідоцтвом про народження. (а.с.5)
25.10.1985року ОСОБА_5 уклав інший шлюб із ОСОБА_3, якій присвоєно прізвище ОСОБА_3
15 грудня 2004 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування. (а.с. 18).
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ч.1 ст.225 ЦК України правочин визнається недійсним коли особа, яка його вчинила абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та абсолютно не могла керувати ними, тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Будь-які докази, які б надавали висновок про те, що ОСОБА_5 у момент вчинення правочину не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в матеріалах справи відсутні.
Вбачається, що 1.06.2013року судом задоволено клопотання позивача про призначення посмертної психіатричної експертизи, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. 18.06.2013року ухвала із матеріалами справи експертною установою повернута суду першої інстанції через відсутність необхідних експертів в ній.
При повторному розгляді питання щодо експертизи, відповідачка не заперечувала проти її призначення, однак була не згідна щоб її проводили в м.Рівне, а витрати по її проведенню просила покласти лише на позивача(а.с.90).
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 5 серпня 2013 року по справі призначено посмертну психіатричну експертизу, проведення якої доручено Київському міському центру судово-психіатричної експертизи ГУ охорони здоров'я та медичного забезпечення КМДА, витрати за її проведення покладено на сторони. Проте, вказана експертиза не була проведена і 3 січня 2014 року справу повернуто до суду в зв'язку несплатою сторонами вартості експертизи (3180грн.74коп.).
Таким чином, у відповідності до ст. 145 ЦПК у справі призначалась посмертна психіатрична експертиза, однак вона не проведена з незалежних від суду причин, а тому суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення на підставі показів свідків, допитаних в судовому засіданні та інших доказів, наявних в матеріалах справи.
Твердження позивача про його намагання сплатити свою частину вартості експертизи не заслуговують на увагу, оскільки будь-які докази на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні. Окрім того, ОСОБА_1 було відомо, що відповідачка не погоджувалась оплачувати половину вартості експертизи, а тому у відповідності до ч.2 ст.86 ЦПК України кошти на оплату судової експертизи в повному об'ємі слід було внести позивачу.
Доводи ОСОБА_1 зводяться виключно на його власному переконанні щодо дієздатності його батька ОСОБА_5 Жодних медичних документів які б вказували на наявність в останнього психічних порушень позивачем в підтвердження своїх вимог не надано. Дані про звернення ОСОБА_5 будь-коли до психіатрів в матеріалах справи відсутні.
Не спростованими є покази нотаріуса, яка посвідчувала оспорюваний договір, в яких стверджувала, що при вчиненні цієї дії не мала сумнівів в дієздатності ОСОБА_5; свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дільничного терапевта ОСОБА_10 показання яких зводяться до того, що батько позивача після перенесеного інсульту паралізованим не був, під час спілкування з ним сумнівів, що не усвідомлює значення своїх дій у них не виникало.
Покликання позивача про те, що його батько, перебуваючи у здоровому розумі, не міг подарувати квартиру відповідачці, спростовуються заповітом від 14 квітня 1998року, посвідченим державним нотаріусом Першої Дубенської державної нотаріальної контори Ревенко І.А., згідно якого ОСОБА_5 все належне йому майно заповів своїй дружині ОСОБА_3, що свідчить про те, що ОСОБА_5 мав намір залишити квартиру відповідачці ще за довго до інсульту у 2003 році, після якого, за словами позивача, він перестав усвідомлювати значення своїх дій (а.с. 26).
Нормами процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду ОСОБА_1 не надав.
Рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 317,325 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: Бондаренко Н.В.
Малько О.С.
Шимків С.С.