АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/15/14 Головуючий 1 інстанції - Макаров В.О.

Справа № 640/8168/13-ц Доповідач - Івах А.П. Категорія: інші

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Івах А.П.,

суддів - Пшенічної Л.В., Ізмайлової Г.Н.,

при секретарі - Курносовій К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поданої в особі його представника - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту і договору довічного утримання недійсним, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, виконавчий комітет Жовтневої районної ради м. Харкова, орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова, про визнання договору дійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. після уточнення та доповнення своїх позовних вимог з посиланням на те, що його бабуся ОСОБА_5 в силу свого віку та психічного стану здоров'я, будучи особою, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, 08 вересня 2000 року склала заповіт, яким у разі своєї смерті все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, заповідала ОСОБА_1, цього ж дня нотаріально оформила генеральну довіреність щодо управління та розпорядження її майном на ім'я ОСОБА_1, а 09 січня 2002 року уклала з останньою договір довічного утримання, відповідно до умов якого у власність відповідача перейшла квартира АДРЕСА_1. Вказані угоди були посвідченні приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6

З огляду на викладене позивач просив вказані правочини визнати недійсними, стягнути з ОСОБА_1 на його користь спричинену її діями матеріальну шкоду у розмірі 50000грн. та моральну шкоду у розмірі 50000 грн., вирішити питання щодо судових витрат.

ОСОБА_1, категорично заперечуючи проти задоволення первісного позову, звернулася до суду з зустрічним позовом, в уточненому варіанті якого просила визнати дійсним договір довічного утримання від 09.01.2002 p., укладений між нею та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на спірну квартиру, стягнути з ОСОБА_8 на її користь моральну шкоду в розмірі 25000 грн. у зв'язку зі створеною позивачем ситуацією, що призвело до морального стресу, тяганини по справі. Також просила стягнути з відповідачів матеріальні витрати на оформлення довіреностей на ведення справи в суді в розмірі 295 грн.

Сам позивач участі у розгляді справи як у суді першої інстанції так і у суді апеляційної інстанції не приймав.

Його представник ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності від 29 січня 2010 року (а.с.112,т.с.4) від імені позивача, зустрічні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково:

- визнано недійсним заповіт складений ОСОБА_5 8 вересня 2000 року, і засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4

- визнано недійсним генеральне доручення, видане ОСОБА_5 8 вересня 2000 року на ім'я ОСОБА_1, засвідчене приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4

- визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 9 січня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, засвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, за яким у власність ОСОБА_1 перейшла квартира АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2. а також у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_2, в особі свого представника, подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині відмови йому щодо стягнення на його користь судових витрат з посиланням на те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України (а.с.153-154 т.с.5).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалення нового рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, зустрічну позовну заяву задовольнити, визнати дійсним договір довічного утримання, який укладений 09.01.2002 року між нею та ОСОБА_5, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, стягнути моральну шкоду у розмірі 25 000,00 гривень, матеріальну шкоду у розмірі 295,00 грн., та вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення ; невідповідність висновків суду обставинам справи, на те, що судом при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, допущені порушення норм матеріального і морального права, що у подальшому послугувало підставою для неправильного вирішення справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарг, приходить до наступного:

Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що у справі було призначено і проведено додаткову комісійну судово-психіатричну експертизу від 08 квітня 2012 року Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, за висновками якої ОСОБА_5 на час складання заповіту від 08 вересня 2000 року та на час укладання договору довічного утримання від 09 січня 2002 року страждала стійким хронічним психічним порушенням у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу зі значно вираженим психоорганічним та параноїчним синдромами. За своїм психічним станом вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

При цьому суд керувався вимогами ст.. 225 ЦК України, відповідно яким правочин, який дієздатна особа вчинила у момент коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний недійсним.

Беручи до уваги, що в день складання ОСОБА_5 заповіту нею було видано генеральну довіреність на ім'я ОСОБА_1., суд убачив підстави вважати і зазначений правочин таким, що укладався в стані «неосудності».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки з матеріалів справи вбачаються встановленні ст.. 225 ЦК України підстави для визнання договору недійсним, вказана обставина послугувала для відмови у задоволенні зустрічного позову.

З висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах та порушенням норм цивільного процесуального закону.

Наявні матеріали справи містять данні про те, що ОСОБА_5 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є бабусею позивача ОСОБА_2.

ОСОБА_9 - це син ОСОБА_5 та батько ОСОБА_2.

ОСОБА_5 мешкала за адресою: АДРЕСА_4 та перебувала на обслуговуванні у територіальному центрі обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Жовтневого району м. Харкова з 3 листопада 1999 року по 18 квітня 2005 року. На підставі заяви ОСОБА_1, яка здійснювала постійний круглодобовий догляд за ОСОБА_5 остання була знята з обслуговування у зв'язку з погіршенням здоров'я (а.с.16-16а, т.с.1) (а.с.2 т.с.2 - аналогічна довідка від 27 вересня 2006 року).

Згідно заповіту від 08 вересня 2000 року (а.с.24 т.с.1) ОСОБА_5 заповідала все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося на день смерті, ОСОБА_1

Тоді ж, 08 вересня 2008 року Генеральним дорученням уповноважила ОСОБА_1 управляти та розпоряджатися всім її майном, бути її представником в усіх організаціях з правом підпису (а.с.231 т.с.1).

09 січня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві приватної власності двокімнатну ізольовану квартиру (спірну) на умовах довічного утримання, а ОСОБА_1 зобов'язалася довічно утримувати Відчужувача, надавати їй в день трьох разове харчування, догляд та необхідну допомогу (а.с. 7а т.с.1).

На підставі вказаного договору довічного утримання право власності на квартиру зареєстроване на ім'я ОСОБА_1, про що свідчить довідка директора КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 21 квітня 2005 року за №2417 (а.с.8, т.с.1).

В ході розгляду справи судом першої інстанції було призначено та проведено комплексну судово-психологічну експертизу, згідно висновку №555 від 21 червня 2007 року вирішити експертні питання можливості у експертів не було у зв'язку з суперечливістю наявною у наданих матеріалах справи і медичній документації відомостей про психічний стан ОСОБА_5. Експерти зазначили, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 мала вікові індивідуально-особистісні особливості, які могли суттєво вплинути на її поведінку під час оформлення нею документів 08 вересня 2000 року та 09 січня 2002 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 08 лютого 2010 року за клопотанням позивача, в особі його представника, було призначено додаткову судову психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричних експертиз.

Згідно висновку вказаної експертизи №318 від 08 квітня 2012 року на час складання заповіту від 8 вересня 2000 року та на час укладення договору довічного утримання від 9 січня 2002 року ОСОБА_5 страждала стійким хронічним психічним порушенням у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу зі значно вираженим психоорганічним та параноїчним синдромами (Р07, 8; 06.2). ОСОБА_5 на час складання заповіту від 8 вересня 2000 року та на час укладення договору довічного утримання від 9 січня 2002 року за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки при вирішенні питання щодо задоволення клопотання та призначення додаткової експертизи ні відповідач, ні її представник участі у розгляді справи не приймали та були позбавленні права, передбаченого цивільно-процесуальним законодавством, висловити свою думку щодо заявленого клопотання та поставити свої питання на вирішення експертів, а в ході розгляду справи в апеляційному порядку сторонами відповідно до вимог ст.. 60 ЦПК України були надані докази, які за своїм змістом є суперечливими між собою, а також такі, що не могли бути прийнятими до уваги експертами при проведенні додаткової посмертної комісійної судової психіатричної експертизи, судовою колегією апеляційного суду у відповідності до вимог ст.. 150, 303 ЦПК України за клопотанням відповідача, заявленого в особі її представника, з метою повного і всебічного з'ясування обставин справи, правильного і законного вирішення спору було призначено по справі повторну посмертну комплексну судово-медичну та посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку вказаної експертизи №387-КЕ/2013/пп/992, проведеної в період з 06 грудня 2012 року по 29 січня 2013 року (а.с.2-20 т.с.8) у ОСОБА_5 була хронічна серцево-судинна патологія, яка і обумовила настання її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2.

Соматичної та неврологічної патології, яка б могла вплинути на її загальний стан під час укладення нею заповіту 08 вересня 2000 року та під час укладання договору довічного утримання 09 січня 2002 року, медична документація не містить.

За представленими даними ОСОБА_5 8 вересня 2000 року і 09 січня 2002 року ознак стійкого хронічного психічного розладу не виявляла та за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Висновок повторної комплексної судово-медичної та посмертної судово-психіатричної експертизи у судової колегії сумнівів не викликає, оскільки експертиза проведена висококваліфікованими експертами державних спеціалізованих експертних установ на основі наявних у справі доказів у їх сукупності та наданої медичної документації з відомостями щодо психічного стану ОСОБА_5

Оцінивши належність, допустимість та достовірність наявних у справі доказів у їх сукупності, судова колегія вважає, що підстави для застосування вимог ст.. 225 ЦК України відсутні.

Положення ст.. 225 ЦПК України передбачають, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року правила ст.. 225 УК України поширюється на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призна чити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної екс пертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними за повітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експер тизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Отже, заперечення представника позивача щодо неправомірності призначення та проведення повторної комплексної судово-медичної та посмертної судово-психіатричної експертизи в рамках розгляду справи в апеляційному порядку, судовою колегією не можуть бути прийнятті до уваги, оскілки вони не погоджуються з вимогами діючого законодавства, яке підлягає обов'язковому застосуванню в ході розгляду справ цієї категорії.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що при укладенні оспорюваних ним угод волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі та цей правочин був учинений у момент коли остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи як і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, у відповідності до вимог ст.. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити за недоведеністю обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Оскільки договір довічного утримання, що укладений був 9 січня 2002 року між ОСОБА_5, померлою ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1 є спірним, обставини його укладення були предметом дослідження в ході розгляду справи по суті, судова колегія вважає за необхідне позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання вказаного договору дійсним задовольнити.

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки на його обґрунтованість позивачем не надано належних та допустимих доказів, як того вимагають положення ст.. 60 ЦПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати дійсним договір довічного утримання від 09 січня 2002 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №109.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 28,8 кв.м., загальною площею 52,06 кв.м. на підставі договору довічного утримання від 09 січня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстровий № 109.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -