КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 04.12.2008                                                                                           № 14/94

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:            Шапрана В.В.

 при секретарі:           

 За участю представників:

 від позивача -            ОСОБА_3

від відповідача -            Перевертун В.Г., Мельник В.І.

 від третьої особи -   ОСОБА_3

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства спільне українсько-російське підприємство "В.В.Імпекс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.10.2008

 у справі № 14/94  

 за позовом                               Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

 до                                                   ВАТ "Комерційний банк "Експобанк"

                                                  Закритого акціонерного товариства спільне українсько-російське підприємство "В.В.Імпекс"

 третя особа позивача           Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

             

 про                                                  визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач ФОП ОСОБА_1. звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ „Комерційний банк „Експобанк” та ЗАТ спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс” про визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва  від 24.10.2008 року у справі № 14/94 позов було задоволено частково. Визнано дійсним договір поруки  та стягнуто з відповідача 550679,80 грн. основного боргу, 5506,79 грн. державного мита та 96,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Позивачкою суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 24.10.2008 року без змін.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

10.12.2003 року між відповідачем - 1 Відкритим акціонерним товариством „Комерційний банк„Експобанк” та відповідачем - 2 Закритим акціонерним товариством спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс” був укладений договір кредитної лінії № 37/122003.

Відповідно до даного договору банк відкрив позичальнику кредитну лінію та надав йому кредити, заборгованість по яким в сумі не перевищує 580000 грн.

Як зазначає позивач в своїй позовній заяві, поручителем по даному договору кредитної лінії виступив ОСОБА_2.

Поручитель, отримавши відповідні листи від кредитора, банку, перерахував на рахунки відповідача - 1497960 грн. в погашення суми кредиту та 52719,77 грн. в погашення процентів по кредиту.

28.11.2007 року між третьою особою та позивачкою був укладений договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до п.1.1 даного договору первісний кредитор, третя особа, передає, а новий кредитор, позивачка, приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором поруки № 4 від 28.10.2004 року.

Також за даним договором новий кредитор одержує права вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Позивачка в своїй позовній заяві просить визнати дійсним договір поруки від 28.10.2004 року, укладений між банком та поручителем ОСОБА_2., оскільки він не був укладений у письмовій формі, як того вимагають норми закону, що в свою чергу не надає можливості реалізувати позивачкою свого права на отримання від відповідача-2 в порядку регресу коштів, сплачених третьою особою як поручителем.

Крім того, ОСОБА_1. просить стягнути з відповідача - 2 борг в сумі 550679 грн. проценти за користування чужими коштами в розмірі 35026,84 грн., с уму, яка підлягає сплаті за прострочення виконання зобов'язання з урахуванням індексу інфляції в розмірі 80399,25 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 9685,93 грн.

Проте, позовні вимоги ОСОБА_1не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. 

Відповідно до ст. 546 ЦК України порука - це  один з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частина 2 ст. 547 ЦК України, визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемними.

Як зазначав представник позивача в судовому засіданні договір поруки між третьою особою та відповідачем - 2 був укладений без додержання письмової форми, тобто усно.

Безпосередньо нормою закону передбачено, що такий договір є  нікчемним, якщо не дотримано письмової форми його укладання.

Крім того, для укладання договору поруки на забезпечення виконання боржником взяти зобов'язань необхідна згода боржника.

Така згода третій особі ОСОБА_2. боржником Закритим акціонерним товариством спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс” не надавалася.

Крім того, відповідач - 2, боржник, заперечує факт існування даного договору, вказуючи, що для них є незрозумілим його номер та дата укладання.

До того ж ОСОБА_2не звертався до них з вимогою про повернення в порядку регресу сплачених за товариство коштів за договором кредитної лінії.

Відповідно до ст. 512 ЦК України передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) є підставою зміни кредитора у зобов'язанні.

Статтею 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з матеріалами справи, договір відступлення права вимоги був укладений між третьою особою та позивачкою в письмовій формі.

Даний факт не заперечувався представником позивачки та третьої особи в судовому засіданні.

Проте, зважаючи на приписи вище вказаних норм цивільного права, даний договір мав би укладатися в усній формі, він не міг бути укладений в письмовій формі, в силу того, що основний договір, відповідно до позиції позивачки ОСОБА_1., укладався не в письмовій формі, а не дотримання письмової форми даних видів договорів призводить до нікчемності останніх.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким, чином договір відступлення права вимоги не породжує ніяких юридичних наслідків для позивачки на стягнення в порядку регресу коштів, сплачених третьою особою як поручителем за відповідача - 2.

Відповідно до ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В даному випадку недійсність договору поруки, при не дотримання письмової форми його укладання, прямо встановлена в законі, що виключає можливість визнання його дійсним.

Таким чином, позовні вимоги стосовно визнання правочину дійсним не підлягають задоволенню.

Оскільки не підлягає задоволенню вимога про дійсність правочину, то не підлягає й задоволенню вимога про стягнення боргу в сумі 550679,80 грн., який був сплачений ОСОБА_2. на підставі договору поруки, який є нікчемним.

          Також не підлягає задоволення вимога позивачки про стягнення на її користь процентів за користування чужим майном, інфляційних нарахувань та 3% річних за відсутності правових підстав для застосування до спірних відносин положень ст.ст. 536, 1048 ЦК України та у зв'язку з тим, що недійсні правочини не породжують жодних юридичних наслідків правовідносинах між позивачкою та відповідачем - 1.

          Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з позивача, в силу ст. 49 ГПК України підлягає стягненню державне мито сплачене скаржником при подання апеляційної скарги до суду.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс”, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2008 року у справі № 14/94 - скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись  ст. 101, п. 2 ст. 103, п.3 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс”- задовольнити.

  2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2008 року у справі № 14/94 - скасувати. Прийняти нове рішення.

 3. В задоволенні позову  фізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Відкритого акціонерного товариства „Комерційний банк„Експобанк”, Закритого акціонерного товариства спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс”, третя особа ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості - відмовити повністю.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1ідентифікаційний код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2в ВАТ КБ „Експобанк”, МФО 322294) на користь Закритого акціонерного товариства спільне українське-російське підприємство „В.В.Імпекс” (Київська область, м. Бровари, пр. Незалежності,18 р/р 26005102587101 в  ВАТ КБ „Експобанк” МФО 322294) державне мито в розмірі 3379 грн.

5. Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 14/94 повернути Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 

 Судді                                                                                          Шапран В.В.