ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2014 року Справа № 876/643/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Софія тойс-плюс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року по справі №813/5736/13-а за позовом Приватного підприємства «Софія тойс-плюс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТзОВ «Ілтеріс», ТзОВ «Нанотек» про скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В:
23.07.2013р. Приватне підприємство «Софія тойс-плюс» (далі-Підприємство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС (далі-ДПІ), просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000012300/42 від 02.01.2013 року та №0000772300/6209 від 10.04.2013 року.
В порядку ст.55 КАС України судом першої інстанції допущено заміну Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС на процесуального правонаступника Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, та в порядку ст.53 КАС України залучено до участі у справу треті особи на стороні позивача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТзОВ «Ілтеріс», ТзОВ «Нанотек».
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
На постанову суду директором Підприємства подано апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2013р. скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити повністю позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом не взято до уваги умови поставки товару згідно договорів, згідно яких така вчиняється силами Продавця на склад Покупця. Окрім того, законодавчого обов'язку на отримання сертифікатів якості (відповідності) у Підприємства не було, а необхідні гігієнічні висновки СЕС про безпеку іграшок та їх придатність до використання у Підприємства були проте при перевірці ДПІ не вимагались.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта в їх сукупності, заперечення позивача щодо апеляційної скарги, приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджували б місце зберігання товару, те, що товари (дитячі іграшки) відповідають встановленим законодавством вимогам щодо їх безпеки для споживачів, не надано жодних відомостей, щодо походження товару та його виробника, не доведено факту транспортування товару з м.Дніпропетровська та м.Запоріжжя, не надано суду замовлень на товар, що передбачено Договорами поставки, не надано доказів про відповідність іграшки вимогам Технічного регламенту.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Підприємство зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.11.2010р. з присвоєнням ідентифікаційного коду 37398356.
ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства на предмет дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 15.11.2010р. по 30.09.2012р., про що складено акт №1604/223/37398356 від 07.12.2012р., на підставі якого ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0000012300/42 від 02.01.2013р., яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 41 708,00 грн., в тому числі за основним платежем - 41 707,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.; №0000022300/44, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 35 517,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 35 516,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.
За наслідком апеляційного оскарження до ДПС у Львівській області скасовано податкове повідомлення-рішення №0000022300/44 від 02.01.2013 року в частині 2 152,00 грн. основного платежу по податку на додану вартість, а в іншій частині залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення №0000012300/42 від 02.01.2013р. залишено без змін в цілому.
З урахуванням рішення ДПС у Львівській області від 01.04.2013 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000772300/6209 від 10.04.2013р., яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 33 365,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 33 364,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.
Висновки ДПІ про донарахування зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість щодо взаємовідносин Підприємства з контрагентами ТзОВ «Ілтеріс» та ТзОВ «Нанотех» грунтуються на не підтвердженні реальності операцій з придбання товарів з підстав не надання до перевірки документів про власні чи орендовані приміщення Підприємством, договорів складського зберігання, наявність транспортних засобів, не надання документів про здійснення транспортно-експедиційних послуг іншими суб'єктами господарювання на замовлення Підприємства, не надано товарно-транспортних накладних щодо транспортування товару, не надано доказів щодо виробника іграшок, які були предметом договорів поставок, їх відповідність вимогам щодо безпеки.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 Закону №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.
Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Як передбачено п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р. (далі-Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно вимог пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334 з наступними змінами та доповненнями (далі-Закон №334) та пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до умов пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Судом першої інстанції встановлено, що Підприємство проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «Ілтеріс» на підставі договору поставки від 01.12.2010р. Взаємовідносини Підприємства з ТзОВ «Нанотек» оформлено договором поставки №71 від 01.02.2011р.
Як вбачається з Договорів поставок, такими не обумовлено предмету поставок, зазначено лише, що товар має бути зазначено у замовленнях покупця.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Договорів Товаром були дитячі іграшки. На підтвердження реальності виконання Договорів Підприємством подано видаткові накладні від 11.12.2010р. №1661 та від 07.02.2011р. №71.
На підставі виписаної видаткової накладної від 01.12.2010р. №1661 Підприємство віднесло до складу валових витрат за І квартал 2011 року 404 809,00 грн. На підставі отриманої від ТзОВ «Ілтеріс» податкової накладної №1425 від 01.12.2010р. на суму 485 770,38 грн. в т.ч. 80 961,73 грн. ПДВ, яка відображена в реєстрі виданих податкових накладних суму ПДВ включило до складу податкового кредиту за грудень 2010 року.
На підставі видаткової накладної від 07.02.2011р. №71 позивач включив до складу валових витрат за І квартал 2011 року 177 583,00 грн. На підставі отриманої від ТзОВ «Нанотек» податкової накладної №71 від 07.02.2011р. на загальну суму 213 099,79 грн., в т.ч. 35 516,63 грн. ПДВ, включив до складу податкового кредиту за лютий 2011 року суму ПДВ.
Придбаний Товар постачався покупцям Підприємства на торгові пункти ТзОВ «Торгова мережа «Барвінок», на ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», на ТзОВ «Закарпатська продовольча груп», про що подано видаткові накладні із замовленнями, які останні виставили позивачу. В усіх видаткових накладних, згідно з якими перевозився Товар його одержувачам, Постачальником товару зазначено ПП «Софія тойс-плюс», а замовлення Товару оформлено рахунками - фактурами.
Судом першої інстанції встановлено, що замовлення на поставку Товару, як це передбачено Договорами, у позивача відсутні. Факт перевезення Товару з м.Запоріжжя та з м.Дніпропетровська також не підтверджений.
У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.97р. №363, зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.
Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.
Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господатських відносин від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеної Постанові від 8 вересня 2009 року справа №09/143.
Як встановлено судом першої інстанції, неможливість реального характеру виконання спірних Договорів Підприємства та його контрагентів підтверджується тим, що Підприємством не доведено, яким чином відбувалися перевезення товару ТзОВ «Ілтеріс» з м. Запоріжжя та ТзОВ «Нанотех» з м. Дніпропетровськ по мережах торгових пунктів у м. Львові та м. Мукачево, визначених покупцями позивача.
Доказів, що підтверджують наявність у позивача складських приміщень чи інших виробничих об'єктів, якими він володіє на праві власності чи на праві користування, на яких міг би зберігатися товар, також не надано.
Долучений до матеріалів справи Договір суборенди нежитлового приміщення 125 м кв. укладений 04.11.2011р. у м.Тернополі на переконання колегії суддів не підтверджує факту зберігання придбаного товару у такому приміщенні. Доказів ж щодо місця зберігання товару, отриманого позивачем 01.12.2010р., який передано його покупцям 07.12.2010р. не надано, а також не надано доказів місця зберігання отриманого позивачем 07.02.2011р. та передано його покупцям 16.02.2011р. та 23.02.2011р.
Як встановлено судом першої інстанції, представник позивача не пояснив, яким саме транспортом здійснювалося перевезення Товару, якими документами оформлено таке перевезення вантажу; не надав документів, які б підтверджували наявність у позивача власного транспорту, документів про укладення договір транспортного перевезення, товарно-транспортних, залізничних накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля тощо, що могли б підтвердити факт реального переміщення придбаних товарно-матеріальних цінностей від постачальника до покупця чи одержувача товару.
При цьому, частина наданих суду договорів прямо передбачає обов'язок постачальника надати покупцю товарно-транспортні документи.
Окрім того в п.2.3 Договорів зазначено, що поставка здійснюється за адресою, погодженою в замовленнях, проте в досліджених видаткових накладних №1661, виписаної ТзОВ «Ілтеріс» та №71 виписано ТзОВ «Нанотек» в графі «замовлення» вказано - «Без замовлення».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи предмет поставок, якими були дитячі іграшки, чинним законодавством встановлено вимоги до їх безпеки, визначено процедуру оцінки їх відповідності таким вимогам, установлено правила маркування, а також введення в обіг іграшок як імпортованих, так і вітчизняного виробництва, їх продажу і безкоштовного розповсюдження: Технічний регламент безпеки іграшок, затверджений постановою Кабміну України від 08.10.2008р. №901, який розроблено відповідно до Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».
Відповідно до п. 4 Регламенту, введення іграшок в обіг дозволяється тільки якщо вони відповідають вимогам безпеки для життя та здоров'я споживачів у разі використання за призначенням за умови передбачуваної поведінки дітей.
Відповідність іграшок національним стандартам підтверджується випробуваннями для підтвердження відповідності зразка основним вимогам безпеки наведеними у Регламенті, а саме вимогам до фізичних та механічних властивостей іграшки, вимогам до займистості матеріалів, з якої виготовлено іграшку, вимогам до хімічних та електричних властивостей, санітарно-гігієнічним вимогам, вимогам до радіоактивності.
Згідно п.30 Регламенту, виробник або уповноважений представник зберігає разом з технічною документацією копію декларації про відповідність іграшки вимогам Технічного регламенту протягом трьох років після виготовлення останньої іграшки і надає їх для перевірки в установлених законодавством випадках, що Підприємством не дотримано, оскільки ні до перевірки ні суду документів, що підтверджують дотримання Товару встановленим законодавством вимогам до їх безпеки для споживачів не надано, а також не надано жодних відомостей щодо походження товару та його виробника.
Окрім того, у досліджених судом Договорах зазначено про обов'язок Постачальника надати документи щодо відповідності товару вимогам законодавства до їх безпеки та якості.
Виходячи з вищенаведеного, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.
Оцінюючи докази, колегією судів враховано, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок визначення податкового кредиту. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
В статті 13 Цивільного кодексу України зазначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Не допускається зловживання правом.
За змістом частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті є нікчемним. Як установлено частиною другою статті 215 того ж Кодексу, визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до п.3.2.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» визначав, що у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, яким оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, сума такого податку вважається бюджетним фондом, який належить державі та створюється від її імені.
Застосування угод та вчинення дій, які не мають іншої економічної мети крім мінімізації сплати податків - є зловживання правом на свободу підприємницької діяльності. Зазначене зловживання виражається в укладання удаваних угод, що має на меті приховати реальну угоду, яка суперечить моральним засадам суспільства (спроба ухилитись від конституційного обов'язку сплати податків).
Контролюючим органом проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності Підприємства встановлено, що останнє оплачувало кошти контрагентам без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету, з чим погоджується колегія суддів, а встановлення судом необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що податкові повідомлення рішення прийняті з дотримання норм чинного на момент їх прийняття законодавством.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні адміністративного позову. Доводи ж апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст.160, 161, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ПП «Софія тойс-плюс» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у справі №813/5736/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя Т.І. Шинкар
Судді Н.В. Ільчишин
М.А. Пліш