В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

05.11.2013 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Дворніченка В.І. (головуючого), Дацківа В.В., Гошовського Г.М., при секретарі: Федич Т.О., з участю прокурора - Попович І.І., засудженого: ОСОБА_3, його захисника - адвоката ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_5, розглянувши у відкритому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою старшого прокурора відділу прокуратури Закарпатської області на вирок Свалявського районного суду від 22.07.2013 року в справі № 11-кп/777/211/13, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, непрацюючого, несудимого,

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст..75 КК України звільнено ОСОБА_3 від призначеного цим вироком покарання, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в порядку ст..76 КК України обов'язки: протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу КВС, повідомляти про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Стягнуто з ОСОБА_3 978,88 гривень в користь держави судових витрат на залучення експертів для проведення експертиз,

В С Т А Н О В И В:

Згідно встановлених судом обставин, ОСОБА_3 17.03.2013 року близько 13-10 год., керуючи транспортним засобом автомобілем марки УАЗ моделі 452Д, державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул..Б.Хмельницького, зі сторони будинку № 3 в напрямку будинку № 5 в с.Неліпино, Свалявського району, проїжджаючи відрізок проїзної частини дороги, напроти будинку № 5, порушивши вимоги п.п.2.3 «б» та п.п.12.3 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7, яка в той час переходила проїзну частину дороги з права на ліво по ходу руху водія ОСОБА_3 В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_7, згідно висновку судово-медичної експертизи № 43-а від 30.04.2013 року, отримала тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких померла.

В апеляційній скарзі прокурор відділу прокуратури Закарпатської області, не оспорюючи фактичні обставини справи, юридичної кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду щодо ОСОБА_3 в частині призначення покарання скасувати через його м'якість. Апелянт просить ухвалити новий вирок та призначити обвинуваченому покарання, як основне так і додаткове, з передбачених санкцією статті, за якою він обвинувачується, на підставі ст..75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з встановленням іспитового строку тривалістю три роки та покладенням на нього, в порядку ст..76 КК України, обов'язків повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції. Свої доводи прокурор мотивує тим, що при призначенні покарання ОСОБА_3 судом не дано належної оцінки суспільно небезпечним наслідкам, що були заподіяні злочином, не враховано посткримінальну поведінку підсудного, яка свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, з огляду на це призначено занадто м'яке основне покарання, а іспитовий строк тривалістю один рік, на думку прокурора, є недостатнім для виправлення ОСОБА_3 Крім того, в апеляції зазначено, що судом першої інстанції належним чином не мотивовано з яких причин до підсудного не застосовано додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, а також невірно визначено орган, який здійснює контроль за виконанням покладених на засудженого обов'язків.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив вирок суду в частині призначення покарання скасувати через м'якість покарання, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 і його захисника, а також потерпілої ОСОБА_5, які просили вирок залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду - скасуванню в частині призначеного покарання з таких підстав.

У відповідності до ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке покарання тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.

Як встановлено матеріалами кримінального провадження, досудове розслідування і судовий розгляд по ньому проведені з дотриманням вимог розділів ІІІ, ІV КПК України. Викладені у вироку висновки про винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України при обставинах, вказаних у вироку суду ґрунтуються на зібраних доказах, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ніким із учасників кримінального провадження не оскаржуються.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В той же час, у відповідності до п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК) ( 2341-14 ), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

А п.9 зазначеної Постанови ПВС України визначено, що при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд першої інстанції належним чином не виконав вимоги ст. 65 КК України, згідно якої при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових злочинів.

Як правильно зазначено в апеляції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3. покарання судом не враховано підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, наслідки, що настали та дані про особу обвинуваченого, а також те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, у відповідності до ст..12 КК України, відноситься до категорії тяжких.

Ухвалюючи рішення про призначення ОСОБА_3 покарання, суд належним чином не мотивував, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що приводять до висновку про можливість призначення йому найнижчої межі покарання, передбаченої санкцією статті, за якою кваліфіковано його дії і дає підстави не призначати йому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати всіма видами транспортних засобів.

Рішення суду про застосування до ОСОБА_3 в порядку ст. 75 КК України однорічного іспитового строку не можна визнати обґрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність визначення саме такої тривалості іспитового строку, а лише послався на обставини, що пом'якшують його покарання (щире каяття, повне визнання своєї вини та добровільне відшкодування завданого збитку), не повністю врахувавши при цьому дані про особу ОСОБА_3, а саме, що обвинувачений не повідомив про факт дорожньо-транспортної пригоди органи внутрішніх справ, порушив обстановку на місці події, ввів в оману лікарів швидкої допомоги, намагаючись приховати факт скоєння ним кримінального правопорушення(а.с.54-55 т.1).

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.2 ст.76 КК України та ст..10 Закону україни «Про державну кримінально-виконавчу службу» органом, який здійснює контроль за виконання покладених на засудженого обов'язків, є кримінально-виконавча інспекція, а відтак посилання судом першої інстанції в резолютивній частині вироку на органи кримінально-виконавчої системи не ґрунтується на законі.

Отже, висновок суду щодо призначення ОСОБА_3 покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, без застосування додаткового покарання, визначеного санкцією статті, за якою кваліфіковано його дії, та звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з наданням йому однорічного іспитового строку, свідчить про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, таке покарання не можна вважати достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому вирок в частині призначення обвинуваченому покарання підлягає скасуванню.

З метою забезпечення виконання вироку в даному кримінальному провадженні, відповідно до вимог ст.374 КПК України, апеляційний суд приходить до переконання про необхідність обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Закарпатської області задовольнити.

Вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 22 липня 2013 року стосовно ОСОБА_3 в частині призначення покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст..75 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного за цим вироком основного покарання, якщо він протягом трьохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в порядку ст.76 КК України обов'язки:

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Запобіжний захід ОСОБА_3 обрати у вигляді особистого зобов'язання.

У решті вирок суду залишити без змін.

Копії вироку надіслати учасникам судового провадження.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення

Судді: