Єдиний унікальний номер 255/11075/13-ц Номер провадження 22-ц/775/2193/2014
Категорія 23 Головуючий в 1 інстанції Пруднікова Г.М.
Доповідач Ларіна Н.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Азевича В.Б.
при секретарі Стефановій Я.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Ясинуватський агросервіс" на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 січня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „Ясинуватський агросервіс" про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 січня 2014 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ТОВ „Ясинуватський агросервіс" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 7014 грн. 14 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7014 грн. 14 коп., а всього 14 028 грн. 28 коп.; вирішено питання про судові витрати.
Зазначене рішення оскаржив відповідач, в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що у порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення судом не було проведене судове засідання відповідно до вимог ЦПК України, а саме: у судовому засіданні не було позивача у справі, хоча у рішенні її зазначено присутньою, крім того, взагалі не було витримано порядок, стадії судового процесу, що також підтверджується відсутністю фіксування судового засідання технічними засобами.
Також зазначає, що суд першої інстанції зробив висновки про суму заборгованості, яка підлягає стягненню не перевіривши розрахунок заробітної плати, більш того, сторонами такого розрахунку не було надано. Не було встановлено у судовому засіданні, яку суму заборгованості отримала позивач, якими саме документами це підтверджується. Також судом не враховано той факт, що позивача викликали до ТОВ „Ясинуватський агросервіс" для отримання часткової заборгованості із заробітної плати, але вона проігнорувала виклик, таким чином, не отримавши після звільнення жодної грошової суми за власним бажанням.
Крім того, вказує, що, відповідно до позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути заборгованість із заробітної плати у розмірі 9 766 грн. 66 коп., але станом на 27 січня 2014 року заборгованість із заробітної плати у ОСОБА_1 складала 7014,14 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість із заробітної плати позивача та відомістю. Відповідно до рішення суду, позивач сама змінила позовні вимоги у судовому засіданні, але в дійсності її не було у засіданні та невідомо на підставі чого вона змінила свої вимоги щодо розміру заборгованості із заробітної плати.
Також, на думку апелянта, при ухваленні оскаржуваного рішення судом було порушено норми матеріального права щодо вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме не враховано постанову Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до роз'яснень якої суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, виходячи із принципів розумності та співмірності.
Зазначає, що позивачем було вказано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 830,48 грн. але суд при вирішенні зазначеного питання вийшов за межі заявлених позовних вимог, стягнувши 7014,14 грн., яка дорівнює сумі заборгованості по заробітній платі.
Також вказує, що апелянт станом на теперішній час знаходиться у скрутному фінансовому становищі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове про зменшення цієї суми.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином - листом з повідомленням та телефонограмою від 13 березня 2014 року, яка зареєстрована під № 23 в журналі телефонограм № 4, тому на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України апеляційну скаргу розглянуто за відсутністю позивача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін, за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги відповідача - щодо скасування рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з постановленням нового рішення про зменшення зазначеної суми, тому в інший частині рішення суду не переглядається. Позивачем зазначене рішення не оскаржено.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд розглянув справу та правильно визначив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм відповідну оцінку.
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч.1,2 п. 20 Постанов Пленуму Верхового Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 знаходилась в трудових відносинах з відповідачем з 15 червня 2012 року по 14 червня 2013 року, працюючи на посаді заступника керівника буферної зони. Звільнилась з підприємства за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін), вказане підтверджується наданими позивачкою копією наказу (розпорядження) про прийняття на роботу від 15 червня 2012 року за № П00056, копією наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 14 червня 2013 року за № 3в-00107 (а.с. 5-6).
Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідач, всупереч ст. 47 КЗпП України, не провів з позивачем повний розрахунок у строк, передбачений ст. 116 КЗпП України та не сплатив їй належні при звільненні суми, а саме: заборгованість із заробітної плати, яка згідно наданої відповідачем довідки станом на 14 червня 2013 року становила 9 766 грн. 66 коп.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що судом встановлено, що в день звільнення позивачки з роботи, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив їй заборгованість із заробітної плати. Відповідачем не було надано жодного документу суду, який би свідчив про сплату вказаної заборгованості, а навпаки заявою (запереченнями) підтверджено наявність частково сплаченої заборгованості у сумі 7014 грн. 14 коп. З огляду на зазначене, враховуючи визнання відповідачем позову частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях відповідача вбачається наявність його вини в затримці повного розрахунку з позивачкою.
З зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки наявність заборгованості по заробітній платі на момент звільнення позивача встановлена судом першої інстанції, підтверджена довідкою відповідача та доводами апеляційної скарги, тому на підставі ст. 117 КЗпП України виплаті відповідачем підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у визначеному судом розмірі - 7 014 грн. 14 коп.
Доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем доказів щодо розміру заборгованості по заробітній платі, апеляційний суд приймає критично, оскільки позивачем разом з позовом надано довідки про заборгованість по заробітній платі та про середню заробітну плату за якою відповідачем вказана заборгованість на день звільнення у розмірі 9 766 грн. 66 коп. (а.с. 8-9).
Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції яку суму заборгованості отримала позивач, апеляційний суд приймає критично, оскільки за рішенням суду встановлена часткова виплата відповідачем заборгованості по заробітній платі позивача. Крім того в матеріалах справи наявні докази, надані позивачем - витяг руху грошових коштів по картковому рахунку по заробітній платі позивача з якого вбачається часткова виплата заборгованості по заробітній платі за березень 2013 року, квітень 2013 року, травень 2013 року та червень 2013 року із зазначенням розміру проведених перерахувань, які проведені відповідачем після звернення позивача до суду (а.с. 31-33).
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції факту виклику відповідачем позивача для часткового отримання заборгованості по заробітній платі, апеляційний суд приймає критично на підставі ст. 60 ЦПК України, оскільки відповідачем апеляційному суду не надано доказів на підтвердження письмових викликів позивача для отримання заборгованості. При цьому, у матеріалах справи наявні докази про письмове звернення позивача 19 червня 2013 року до генерального директора відповідача з питання виплати заборгованості по заробітній платі (а.с. 10-13).
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності даних про зменшення розміру позовних вимог в частині розміру заборгованості по заробітній платі, апеляційний суд приймає критично, оскільки в матеріалах справи наявна заява позивача про зменшення позовних вимог в частині заявленого розміру заробітної плати з 9 766 грн. 66 коп. на 7 014 грн. 14 коп., з зазначенням підстав такого зменшення - «оскільки з моменту звільнення 14 червня 2013 року по 30 грудня 2013 року відповідачем було перераховано на заробітну банківську картку позивача 2 752 грн. 52 коп. та на момент подання позову ці грошові суми не відобразились у відомостях по виплатах банку» (а.с. 36).
Доводи апеляційної скарги щодо виходу судом за межі позовних вимог при стягненні сум за затримку розрахунку, апеляційний суд приймає критично на підставі ст. 117 КЗпП України та ч. 1 п. 20 зазначеної Постанови Пленуму Верхового Суду, оскільки на момент постановлення рішення суду заборгованість відповідачем не сплачена у повному обсязі та відповідачем не доведена відсутність його вини у не виплаті заробітної плати, тому підставі ст. 117 КЗпП України суд правильно стягнув на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції вимог ч. 2 п. 20 вищезазначеної Постанови Пленуму та принципу розумності та справедливості, істотності частки порівняно з середнім заробітком, апеляційний суд приймає критично, оскільки з рішення суду вбачається наступне. При постановленні рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 7 014 грн. 14 коп. та середнього заробітку, за час затримки розрахунку в розмірі 7 014 грн. 14 коп. Зазначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку судом встановлена виходячи з принципів розумності, справедливості та виваженості, кризисного стану підприємства, із врахуванням розміру заборгованості по заробітній платі у розмірі 9766 грн. 66 коп. та часткову сплату її відповідачем. При цьому, судом першої інстанції визначено середній заробіток (п'ятиденний робочий тиждень без урахування вихідних та святкових днів) за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14 670 (94,04х156)грн. 24 коп. Судом першої інстанції встановлені як період затримки з 14 червня 2013 року (саме з дня звільнення позивачки) по 27 січня 2014 року (день постановлення рішення), який складає 156 днів так і середньоденна заробітна плата у розмірі 94,04 грн., відповідно до довідки, виданої відповідачем (а.с. 8). Зазначені висновки суду є правильними та такими, що спростовують доводи апеляційної скарги, відповідачем інших доказів суду не надано, позивачем рішення в цій частині не оскаржено.
Доводи апеляційної скарги щодо не проведення судом першої інстанції судового засідання, відсутності позивача та інше, апеляційний суд приймає критично, оскільки зазначені порушення процесуального законодавства на висновки суду про часткове задоволення позовних вимог не впливають та не є підставами для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо скрутного фінансового стану відповідача, апеляційний суд приймає критично на підставі ст. 60 ЦПК України, оскільки відповідачем апеляційному суду не надано доказів на підтвердження такого стану та крім того виплата середнього заробітку за час затримки є відповідальністю за затримку розрахунку при звільненні, а сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності та врахована судом першої інстанції при постановленні рішення.
Доводи апеляційної скарги, щодо неналежної правової оцінки наданим позивачем доказам, є непереконливими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що, ухвалюючи рішення, суд, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, надав оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, їх достатності, взаємному зв'язку доказів у їх сукупності, а також навів мотиви, з яких він дійшов до висновку про часткове задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Ясинуватський агросервіс" відхилити.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Суддя: