У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Присяжнюк Т.І.,
суддів	Кліменко М.Р., Таран Т.С.,
за участю прокурора	Морозової С.Ю.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 16 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Харцизького міського суду Донецької області від 4 квітня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 6 червня 2007 року.

 Вказаним вироком, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

виправдано за ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 364 КК України за відсутністю в його діях складу злочину, а за ч. 2 ст. 358 КК України - за недоведеністю його участі у вчиненні злочину;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше не судимого,

виправдано за ч. 2 ст. 358 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що, працюючи оперуповноваженим з особливо важливих справ Шахтарського ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області, будучи представником влади, посадовою особою та працівником правоохоронних органів, вчинив зловживання наданою йому владою, використовуючи її всупереч інтересам служби з особистих корисливих мотивів, і 18 грудня 2004 року, близько 15 год., на оптовій базі по вул. Каменській у м. Торез Донецької області незаконно заволодів транспортними засобами потерпілого ОСОБА_3: автомобілями марки FORD Transit вартістю 17981 грн. та ГАЗ-3309 вартістю 15958 грн.

20 грудня 2004 року ОСОБА_1, використовуючи всупереч інтересів служби звання співробітника міліції та авторитет посади, яку він обіймає, вчинив вимогу від ОСОБА_4 нотаріально посвідчити передачу будівлі оптової бази за вказаною вище адресою і з цією метою в офісі приватного нотаріуса ОСОБА_2 АДРЕСА_1 примусив потерпілу видати ОСОБА_6 посвідчену нотаріусом довіреність ВВТ № 438310 на користування зазначеною будівлею. За це ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_4 6500 доларів США, про що видав їй розписку.

31 серпня 2004 року ОСОБА_1 повторно, за попередньою змовою з приватним нотаріусом Торезького міського нотаріального округу ОСОБА_2 у офісі останнього, розташованому АДРЕСА_1, вчинив підробку документів, що виразилася у підробці договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 за відсутності укладачів угоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та копії вказаного договору, а також підробці заяви про надання батьками згоди неповнолітній дитині на укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири.

ОСОБА_2 умисно, за попередньою змовою групою осіб спільно з ОСОБА_1, з використанням отриманого ним для здійснення нотаріальної діяльності бланку суворої звітності серії ВВМ № 082929, за відсутності укладачів угоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склав від імені продавців ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та покупця ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 при цьому виконав у бланку договору записи про відсутніх ОСОБА_8 та ОСОБА_7              ОСОБА_2 скріпив цей договір своїм підписом та зареєстрував його у реєстрі нотаріальних дій за № 3083.

 Місцевий суд виправдав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, посилаючись на те, що органи досудового слідства в порушення вимог ст. 62 Конституції України обгрунтували обвинувачення не на безспірних об'єктивних доказах, зібраних у відповідності з нормами процесуального закону, а тільки на припущеннях та на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Апеляційний суд з такими висновками місцевого суду погодився і залишив виправдувальний вирок без змін.

 У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом процесуального права через однобічність і неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Прокурор також посилається на те, що апеляційний суд допустив суттєву неповноту розгляду справи, не відповів на всі доводи апеляції державного обвинувача і ряд висновків обгрунтував припущеннями.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка просила касаційне подання задовольнити, судові рішення стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановляєтсья у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок у силу ч. 1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, в обгрунтування винності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів органи досудового слідства поклали показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_17 та інших, висновки судових почеркознавчих експертиз та інші докази.

Перевіряючи пред'явлені органами досудового слідства докази у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що вони не підтверджують вини як ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 364 КК України, так і ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Потерпіла ОСОБА_4 стверджувала як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні, що наприкінці грудня 2004 року ОСОБА_1, зловживаючи службовим становищем та використовуючи свій авторитет як співробітник міліції, примусив її віддати документи на оптову базу, що перебувала у власності її та ОСОБА_3, підписати довіреність на управління базою родичу ОСОБА_1 ОСОБА_6, незаконно заволодів автомобілями, якими вона з чоловіком володіла. При цьому ОСОБА_1 чинив на неї та  ОСОБА_3 психологічний тиск, погрожував (т.1, а.с. 190-192, 195-198; т.8, а.с. 154-166).

Як убачається з матеріалів справи, показання ОСОБА_4 були логічні, послідовні, потерпіла їх у ході слідства та судового розгляду не змінювала, а тому висновок суду про те, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, викликають сумніви.

Ознайомлення з матеріалами справи доводить, що показання вказаних свідків у справі мають суперечливий характер (т. 8, а.с.169, 173), а відтак висновок суду про те, що вони можуть бути покладені в основу спростування показань потерпілої, є передачасним.

Показання, аналогічні показанням потерпілої, під час досудового слідства неодноразово давав потерпілий ОСОБА_18 також і у присутності адвоката (т.1, а.с. 154-162, 166, 168-170).

Крім того, у матеріалах справи містяться заяви і скарги ОСОБА_3 до органів прокуратури,  Президента України, УСБ України, МВС України про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння останнім майном ОСОБА_3 (т.1, а.с. 75; т.4, а.с. 197-198, 219; т.5, а.с. 6-15).

У судовому засіданні ОСОБА_18 змінив свої показання, однак суд причини цього належним чином не з'ясував, незважаючи на  на те, що як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду ОСОБА_18 був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та дачу неправдивих показань.

Як убачається з показань свідка ОСОБА_19, ОСОБА_1 розпоряджався товаром на базі після того, як ОСОБА_18 припинив на ній хазяйнування (т.8, а.с.184-186). Такі ж показання давав свідок ОСОБА_20 Про стосунки, які склалися між директором бази ОСОБА_18 та ОСОБА_1, який працював у органах міліції, зокрема, з приводу автомобілів, давали пояснення і свідки  ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які працювали на підприємстві ОСОБА_3 Відкидання судом як доказів показань цих свідків з мотивів, наведених у вироку, на думку колегії суддів, не має достатніх підстав.

Сумнівними є й висновки суду про неприйняття як доказу обвинувачення показань свідка ОСОБА_12 про те, що у грудні 2004 року ОСОБА_1 оголосив на базі, що на ній буде новий хазяїн ОСОБА_6, оскільки у судовому засіданні той заявив, що під час досудового слідства давав показання у стані алкогольного сп'яніння (т.8, а.с.181-184). Під час допиту свідка суд не перевірив вказану обставину належним чином і відкинув показання ОСОБА_12 як доказ. Водночас свідок ОСОБА_24 у судовому засіданні вказав, що під час допитів усі свідки перебували у тверезому стані (т.9, а.с. 90).

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання суду на те, що ОСОБА_18 та ОСОБА_25 не мають права власності на автомобілі, оскільки це не спростовує того, що ОСОБА_1 не міг ними незаконно заволодіти. Судом встановлено, що потерпілі на основі генеральних довіреностей від власників автомобілів мали право володіння та користування ними, відтак позбавлення цих правомочностей внаслідок фактичного перебування автомобілів, ключів та документів на них у ОСОБА_1 перешкоджало власникам вільно розпоряджатися, а довіреним особам - вільно володіти та користуватися ними.

Є передчасними і висновки суду про відсутність у ОСОБА_1 умислу на незаконне заволодіння транспортними засобами, оскільки за умови неприйняття судом як доказів показання потерпілих, вони грунтуються тільки на показаннях самого ОСОБА_1, який свою вину у вчиненні вказаного злочину заперечував.

При розгляді обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, судом досліджувались, зокрема, показання свідків ОСОБА_8 та дані висновків судових почеркознавчих експертиз від 22 травня, 24 жовтня 2005 року, 14 серпня 2006 року. 

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні стверджувала, що про продаж своєї квартири вона домовлялась з ОСОБА_1, угоду оформляла в офісі нотаріуса ОСОБА_2 з ОСОБА_1, при цьому її чоловік - співвласник квартири - присутнім не був (т.8, а.с. 210-217). Такі ж за змістом показання дали свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_9 -  доньки ОСОБА_8

Висновки суду про те, що показання цих свідків не можуть бути доказами у справі, оскільки вони можуть помилятися щодо присутності ОСОБА_1  під час укладення угоди, не мають достатніх підстав.

Як убачається зі змісту висновків судових експертиз, у довіреностях на керування автомобілями записи і підписи від імені ОСОБА_14 та ОСОБА_3, ОСОБА_7 виконував ОСОБА_1 (т.3, а.с. 67-105, 194-234; т.6, а.с. 316-328), записи у договорі купівлі-продажу квартири ОСОБА_8 виконані не ОСОБА_7 та не ОСОБА_17, а ОСОБА_1 При цьому матеріали справи свідчать, що усі вказані документи посвідчував нотаріус ОСОБА_2

Неприйняття судом висновків експертизи від 22 травня 2006 року, зважаючи на порушення ст. 197 КПК України, колегією суддів не можуть бути визнані обгрунтованими.

Постанова про призначення почеркознавчої експертизи була винесена 12 травня 2006 року, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були ознайомлені з нею 15 та 16 травня 2006 року відповідно.

Посилання суду на те, що при проведенні експертиз були порушені права обвинувачених, оскільки вони не були ознайомлені з постановою слідчого у день її винесення, безпідставні, оскільки кримінально-процесуальний закон таких вимог не висуває, а між датою винесення постанови і датами ознайомлення з нею обвинувачених мали місце вихідні дні.

Відтак стверджувати, що ці висновки викликають сумнів, у суду, на думку колегії суддів, не було достатніх підстав.

Зважаючи на вказані обставини, місцевий суд не мав достатніх підстав виносити виправдувальний вирок, рішення суду про виправдання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є передчасним, прийнятим з порушенням вимог кримінально-процесуального закону без повного, всебічного дослідження обставин справи і зібраних слідством доказів.

Не дано  належної оцінки цим обставинам і судом апеляційної інстанції.

За таких обставин судові рішення стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду належить вжити заходів для повного, всебічного дослідження обставин справи, дати належну оцінку зібраним доказам, врахувати і ретельно перевірити усі доводи, на які посилається прокурор у касаційному поданні, в залежності від чого постановити по справі законне і обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Харцизького міського суду Донецької області від 4 квітня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 6 червня 2007 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.

СУДДІ:

 

 

Присяжнюк Т.І.                   Кліменко М.Р.                            Таран Т.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виправдовуючи вказаних осіб, суд послався на їх показання щодо невизнання своєї вини у злочинах, за якими цим особам було пред'явлено обвинувачення, а також на те, що до уваги не можуть бути прийняті ряд доказів, зокрема, показання потерпілого ОСОБА_3, що були дані ним під час досудового слідства, оскільки вони не підтверджуються іншими доказами; показання потерпілої ОСОБА_25, оскільки вони спростовуються показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, даними очної ставки між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, а також даними про те, що на тлі розірвання шлюбу з ОСОБА_18 у потерпілої виникли з ним особисті неприязні стосунки.

Місцевий суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_22,  ОСОБА_23, ОСОБА_31 оскільки вони не були очевидцями обставин справи.

Виправдовуючи ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 289 КК України, місцевий суд послався на відсутність права власності на автомобілі у ОСОБА_3 та ОСОБА_25, відсутність у ОСОБА_1 умислу на вчинення даного злочину та на те, що між вказаними особами склалися цивільно-правові відносини з приводу боргових зобов'язань ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

Також суд вказав у виправдувальному вироку на відсутність у діях ОСОБА_1 ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, суд не взяв до уваги висновок почеркознавчої експертизи від 23 червня 2006 року про те, що підписи та рукописні записи у архівній копії нотаріальної довіреності та у реєстрі нотаріальних дій виконані не вказаною у них особою, а ОСОБА_18,  оскільки вона була проведена з порушенням норм КПК України.

Виправдовуючи ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 у вчиненні злочинних дій 31 серпня 2004 року, суд вказав на відсутність доказів присутності ОСОБА_1 під час укладення угоди купівлі-продажу квартири у офісі нотаріуса, на неможливість взяття за основу показань присутніх при укладенні цієї угоди ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_32 При цьому суд не бере до уваги висновки почеркознавчих експертиз від 10 травня та 22 травня 2006 року про виконання ряду підписів і записів у договорі купівлі-продажу та реєстрі нотаріальних дій не тими особами, що у них вказані,  оскільки вона була проведена з порушенням ст. 197 КПК України.

 

Як убачається з матеріалів справи і тексту вироку, виправдовуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інкримінованих їм злочинах, суд наведених вище вимог кримінально-процесуального закону не дотримав.

Висновки суду про те, що до уваги не можуть бути взяті показання потерпілого ОСОБА_3, які були дані ним під час попереднього слідства і які суперечать його показанням у судовому засіданні, є необгрунтованими і передчасними.

Висновок суду про те, що показання ОСОБА_4 не можуть бути взяті до уваги, оскільки між нею та ОСОБА_18 мали місце особисті неприязні стосунки на тлі розлучення, також є передчасними, оскільки ОСОБА_4 працювала бухгалтером на підприємстві ОСОБА_3, що свідчить про наявність тривалих робочих стосунків між ними.

 

Відкидаючи як доказ обвинувачення висновок автотехнічної експертизи від 29 березня 2005 року (а.с. 172-177), суд послався у вироку на те, що як вихідні дані експертові були надані неповні та суперечливі дані про обставини події дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), а також докази, отримані незаконним шляхом. Дані вказаного висновку свідчать про те, що зіткнення транспортних засобів відбулося на смузі руху автомобіля «ВАЗ-2107», показання водія ОСОБА_33, а також свідків ОСОБА_34 та ОСОБА_35 є обгрунтованими, а показання ОСОБА_36 та пасажирів її автомобіля - непереконливими.

Як убачається з матеріалів справи, під час судового розгляду за клопотанням обвинуваченої ОСОБА_36 судом була призначена повторна судово-автотехнічна експертиза, проведення якої було доручено установі за клопотанням ОСОБА_36 (а.с. 365).

Однак, за матеріалами справи, при вирішенні питання про призначення додаткової судово-автотехнічної експертизи,  суд не виконав усіх вимог закону.

Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 2007 року, якщо питання про необхідність призначення експертизи виникне під час розгляду справи, суду необхідно з'ясувати можливість її проведення в судовому засіданні і викликати того ж експерта, який проводив експертизу при попередньому розслідуванні справи.

Втім, експерт ОСОБА_37, який готував висновок від 29 березня 2005 року, у судове засідання не викликався і не допитувався.

До того ж, як свідчать матеріали справи, при призначенні додаткової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи іншому експертові були надані ті ж самі вихідні дані, що й експертові ОСОБА_37 (а.с.373).

Висновок експертизи від 6 березня 2006 року суд поклав в основу виправдувального вироку. Однак, як убачається з її висновків, не виявляється можливим визначити, на якій зі смуг руху відбулася ДТП, де мало місце зіткнення автомобілів, якою була швидкість автомобіля ВАЗ-2107. Також експерт у висновках надав два варіанти механізму ДТП, один з яких пов'язується з подією на смузі руху автомобіля «ВАЗ-2107» (коли дії ОСОБА_36 не відповідали ПДР і перебували у причинному зв'язку з ДТП), а інший - на смузі руху «Мазда-323» (коли у діях ОСОБА_36 не убачалось невідповідності вимогам ПДР).

Висновки експертизи від 6 березня 2006 року суперечать, зокрема, даним висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від              9 березня 2005 року, згідно з яким у первинний момент взаємного контактування автомобіль «Мазда-323» та автомобіль «ВАЗ-2107» перебували у стані руху (а.с. 72-78), показанням свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_35, потерпілої ОСОБА_34 - водія та пасажирів автомобіля «ВАЗ-2107».

Зважаючи на те, що висновок транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 6 березня 2006 року є не досить ясним, суперечить іншим матеріалам справи, висновок суду про його допустимість як доказу у даній кримінальній справі колегія суддів вважає передчасним. Колегія суддів убачає за доцільне призначити повторну   комісійну експертизу, доручивши її іншим експертам, на  вирішення якої поставити питання, на які суд не отримав однозначної відповіді: на якій зі смуг руху відбулася ДТП і у діях якого з водіїв убачаються порушення ПДР, що перебувають у причинному зв'язку з ДТП, в результаті якої одній особі були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Виправдовуючи ОСОБА_36, суд фактично не взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_34 та свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_35, які в судовому засіданні підтвердили свої показання на досудовому слідстві, дійшовши висновку що їх показання є суперечливими, взаємовиключними та непослідовними.

Однак, як свідчать дані протоколів допиту як потерпілої ОСОБА_34, свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_35 під час досудового слідства, а також протоколу судового засідання, вказані особи давали послідовні та однакові показання про те, що водій автомобіля «Мазда-323» перед зіткненням маневрував зі смуги на смугу, і остаточно виїхав на смугу руху автомобіля «ВАЗ-2107», перебуваючи від останнього на відстані приблизно 15-20 м, а тому ОСОБА_33 був вимушений екстренно загальмувати, але не зміг при цьому уникнути зіткнення (а.с. 39, 40, 42, 306-307, 319-322, 359-360).