Справа № 354/973/13-ц

Провадження по справі № 2/354/26/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року м.Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Гребик Л.В.

секретаря Мельник Н.М.

з участю : позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідачки адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яремче справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних , -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу згідно договору позики та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості в загальній сумі 10 425 грн.

Позовні вимоги, підтримані в судовому засіданні, позивач обґрунтовував тим, що 23.02.2012 року позичив відповідачці ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10 000 грн., які остання зобов"язався повернути йому через тиждень, тобто до 02.03.2012 року . Факт одержання відповідачкою грошових коштів стверджується письмовою розпискою. У вищевказані терміни відповідачка не повернула йому позичених коштів та, незважаючи на його письмову претензію, надіслану на адресу останньої 26.06.2013 року, ухиляється від виконання взятих на себе зобов"язань.

Відповідно до вимог ст.ст. 625,1050 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також та три проценти річних від простроченої суми.

Тому , вважає, що відповідачка зобов"язана повернути йому основний борг у сумі 10 000 грн. та сплатити три відсотки річних за період 17 місяців з простроченої суми боргу 10 000 грн. в розмірі 425 грн.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 525, 526, 611, 625, 1046, 1047, 1049, 1050, ЦК України просить позов задоволити та стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за договором позики, три проценти річних від простроченої суми заборгованості в загальній сумі 10 425 грн. та судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_3 заперечила проти позовних вимог та зазначила, що фактично між нею та позивачем, який у 2012 році працював на посаді керівника проекту ТзОВ «Сігал і К» 23.02.2012 року було укладено не договір позики, а договір про надання послуг з харчування та проживання працівників ТзОВ «Сігал і К», які здійснювали на той час будівельні роботи в готелі «Radisson Blu Resort» в с.Поляниця та проживали у належному їй готелі «Карпатський затишок» в м. Яремче. Вказує, що керівництво ТзОВ «Сегал і К» їй стабільно оплачувало кошти за харчування та проживання робочих підприємства , однак , в лютому 2012 року оплату на проживання та харчування їй не було перераховано, в зв»язку з чим вона 23.02.2012 року звернулася до позивача з метою вирішення вказаного питання. Керівництво ТзОВ «Сегал і К» повідомило позивачу, щоб він надав їй свої кошти в сумі 10000 грн. , які згодом керівництво зобов»язалося йому повернути. Також позивач радився із своїм співробітником ОСОБА_7 з приводу вказаного питання.

Позивач погодився надати їй свої кошти при умові, що вона напише йому розписку про отримання в нього позики в розмірі 10 000 грн. та пообіцяв віддати їй розписку після повернення йому керівництвом ТзОВ «Сегал і К» коштів. На інших умовах позивач відмовлявся оплачувати послуги.

Оскільки вона витратила власні кошти на харчування і робітники проживали в її готелі вже місяць, а оплату коштів їй не проводилося, вона вимушено надала позивачу розписку про те , що нібито позичила в нього кошти в сумі 10 000 грн., після чого позивач надав їй вказані кошти готівкою. Їй відомо , що в подальшому кошти, надані їй позивачем, керівництвом йому не було повернуто. Відповідачка зазначила, що вимушено написала розписку про те , що начебто позичає кошти у позивача , оскільки у разі її відмови в наданні розписки він відмовлявся надавати їй вказані кошти .

Тому вважає, що договір позики із позивачем вона не укладала, а насправді між нею та позивачем було укладено договір про надання послуг з проживання та харчування працівників ТзОВ «Сігал і К» , які фактично нею були надані . Вказані обставини свідчать про удаваність договору позики, в зв»язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики вважає безпідставними і в їх задоволенні просить відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінюючи докази в сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із наданої розписки , 23.02.2012 року відповідачка ОСОБА_5 отримала в борг у позивача ОСОБА_1 10000 грн. на один тиждень , про що власноручно написала вказану розписку . Оригінал розписки знаходиться у позивача і долучено ним до матеріалів справи.

У встановлений строк відповідачка не повернула борг за договором позики.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В силу дії ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики і розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Разом з тим , відповідачка покликається на удаваність даного правочину , вказуючи , що між нею та позивачем було укладено договір про надання послуг , які фактично вона надала на суму , вказану в розписці.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦПК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. В даній ситуації йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою нібито прикриває реальний правочин.

Така позиція міститься у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, якою роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

За вимогами ст.60 ЦПК України відповідачка, заперечуючи позовні вимоги удаваністю правочину, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Як ствердив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, станом на лютий 2012 року він працював керівником проекту в ТзОВ « Сігал і К» щодо здійснення будівельних робіт і в його службові обов»язки не входило питання поселення та харчування працівників товариства . Керівництвом товариства не було перераховано відповідачці кошти для подальшого проживання та харчування працівників, в зв»язку з чим ОСОБА_8, який займався цією ділянкою роботи, попросив його позичити відповідачці свої кошти. Будь-яких домовленостей між ним та керівництвом ТзОВ « Сігал і К» про те , щоб він оплатив відповідачці надані послуги та про те , що позичені ним відповідачці кошти має повертати товариство , а не відповідачка , не було . Він погодився позичити свої кошти відповідачці з тих міркувань , що відповідав за будівництво і у випадку припинення надання відповідачкою послуг з проживання та харчування працівників, припинились би будівельні роботи. Оскільки він позичив відповідачці свої кошти , відповідачка зобов»залася повернути йому кошти та написала про це розписку.

Відповідачкою не надано будь-яких доказів того, що позичаючи їй кошти , позивач діяв не особисто, а від імені ТзОВ «Сігал і К», а також доказів того, що ТзОВ «Сігал і К» зобов»язувалось повернути позивачу позичені ним відповідачці кошти. Відповідачкою не заперечується той факт, що позивач позичив їй свої власні кошти.

Як встановлено, работодавець позивача ТзОВ «Сігал і К» не був стороною укладеного між позивачем та відповідачкою договору .

Оскільки відповідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України саме письмові докази мають визначальне значення для правильного вирішення спору в частині доведеності позовних вимог та їх заперечнь, доводи відповадачки на заперечення позовних вимог є необргунтованими.

За таких обставин правові підстави для висновку про те , що при укладеннні між сторонами договору позики їх воля була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин та приховання іншого правочину ( удаваного правочину) відсутні.

Тому заперечення відповідачкою позовних вимог з цих підстав є необгрунтованими і безпідставними.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк( термін) .

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконаня зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 10 000 грн. є обґрунтованим та підлягають задоволенню.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов"язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу .

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, в зв"язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов"язань за договором позики позивач вправі вимагати сплати трьох процентів річних від простроченої суми, яка становить 425 грн. ( 10 000 х 3%12=25 ( за міс.) х 17 міс.= 425 грн.) Тому до задоволення також підлягає позовна вимога щодо стягнення з відповідачки трьох процентів річних від простроченої суми позики у розмірі 425 грн.

За таких обставин, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 10 000 грн. боргу за договором позики та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов"язання в сумі 425 грн., на загальну суму 10 425 грн.

Згідно вимог ст.88 ЦПК України з відповідачки слід стягнути понесені позивачем судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору в сумі 229, 41 грн., розмір яких стверджується платіжною квитанцією. Також з відповідачки підлягають стягненню витрати на правову допомогу, які становлять 800 грн., оскільки саме така сума сплачена позивачем фахівцю в галузі права згідно договору про надання правової допомоги від 20.03.2014 року та квитанції № 7125864 -1 від 20.03.2014 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 85 ЦПК України витрати, пов"язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла , несуть сторони. Оскільки позивач проживає в іншому населеному пункті, з відповідачки на користь позивача також слід стягнути 2267,40 грн. витрат, пов"язаних з переїздом до м. Яремче та явкою до суду.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст.23, 235, 526,527, 530, 612, 625, 627, 1046, 1047, 1049 1050, 1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215 , 226, 235, 59,60 , 85 , 88 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 10000 грн. ( десять тисяч гривень) боргу за договором позики та 425 грн. (чотириста двадцять п»ять гривень) трьох процентів річних від простроченої суми .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3296,81 грн. ( три тисячі двісті дев»яносто шість гривень 81 копійок) судових витрат по справі , з яких : 229,41 грн. по сплаті судового збору , 800 грн. по оплаті правової допомоги та 2267,40 грн. витрат, пов"язаних з явкою до суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення в повному обсязі складено 07 квітня 2014 року.

Суддя: Л. В. Гребик