ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 16294/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області на рішення Дубенського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни,-

ВСТАНОВИВ:

06.08.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області нарахувати та виплатити в його користь не виплачене як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з січня 2006 року по липень 2010 року.

Рішенням Дубенського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії як дитині війни з урахуванням підвищення на 30% мінімального розміру пенсії за віком у періоди з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року до 31 серпня 2010 року.

З таким рішенням суду не погодився відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а відтак, на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід задовольнити частково, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин загальну позовну давність тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 Цивільного Кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки 18 лютого 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо юрисдикції справ, пов'язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності 10 березня 2010 року.

Цим Законом було встановлено, що справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них суди розглядають у порядку цивільного судочинства, а п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України виключено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2010 від 09.09.2010 року у справі щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами, норми Закону № 1691-VI від 18.02.2010 року та ЦПК України, відповідно до яких справи, пов'язані із соціальними виплатами, що підлягають розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства (пункти 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення), визнано такими, що не відповідають Конституції України, а отже справу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України та не наведено поважних причин його пропуску.

Відповідно до ст. 100 КАС України - адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із вищевказаним позовом, відсутність поважних причин для поновлення строку, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року, з 01.01.2008 року до 05.02.2010 року необхідно залишити без розгляду.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010 рік, колегія суддів вважає, що такі підлягають задоволенню, так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010 році, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 06.02.2010 року по 31.07.2010 року.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за період з 06.02.2010 року по 31.07.2010 року, у відповідності до заявлених вимог.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нової, якою позов слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 94, 100, 160, 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області задовольнити частково.

Рішення Дубенського районного суду Рівненської області від 14 вересня 2010 року у справі № 2-1087/10 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року, з 01.01.2008 року по 05.02.2010 року включно - залишити без розгляду.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 06.02.2010 року по 31.07.2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 06.02.2010 року по 31.07.2010 року, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін