Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» на рішення Рівненського міського суду від 26 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

6 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Рівненського міського суду від 26 лютого 2014 року позов задоволено. З відповідача на користь позивача стягнено 17433 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 1 жовтня 2012 по 30 квітня 2013 року.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів», посилаючись на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року (справа № 1-5/2012), доводив, що позивач пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 до ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законними та обґрунтованими.

Проте погодитися з такими висновками місцевого суду не можна.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача водієм. Звільнився з роботи 3 листопада 2009 року за власним бажанням.

У день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати. Це питання було вирішено відповідними судовими наказами Рівненського міського суду від 24.11.2011 р. та 19.10.2012 р. (а. с. 4, 5).

Помимо цього, рішенням Рівненського міського суду від 10 грудня 2012 року з відповідача на користь позивача за період з 4 листопада 2009 по 30 вересня 2012 року було стягнено 90092,1 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а. с. 6, 8).

У своїй позовній заяві позивач визнав, що остаточний розрахунок з ним було проведено 30 квітня 2013 року. Зазначені обставини підтверджуються також відповідними розпорядженнями начальника ВПВР УДВС ГУЮ у Рівненській області від 16 квітня 2013 року (а. с. 3, 14-16).

До суду ж із даним позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся лише 6 лютого 2014 року, або через 9 місяців після проведення з ним повного розрахунку (а. с. 2).

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року (справа № 1-5/2012) роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд України у п. 25 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" теж роз'яснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Таким чином, позивач у даній справі звернувся до суду із заявою про вирішення трудового спору з пропуском встановленого законом тримісячного строку, що є підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог. Поважних причин недотримання цього строку позивач суду не навів та про його поновлення суд не просив.

Зважаючи на викладене, рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 233 КЗпП України, ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 26 лютого 2014 року скасувати.

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: