Справа №487/8981/13-ц 24.03.2014 24.03.2014 24.03.2014

Провадження №22 ц/784/961/14 Головуючий в суді І інстанції Разумовська О.Г.

Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

24 березня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Свішук О.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_3,

відповідачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2014 року, постановлену на вирішення клопотання про зупинення провадження, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ квартири, що перебуває у спільній частковій власності сторін,-

у с т а н о в и л а:

02 жовтня 2013 року ОСОБА_3 пред'явила зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Вона та її колишній чоловік ОСОБА_4 в рівних частках є співвласниками чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Через вкрай напруженні стосунки сторони не можуть домовитися, щодо порядку спільного користування квартирою або способу виділу її частки, у зв'язку з чим виникла необхідність пред'явлення зазначеного позову.

Посилаючись на виписане, та, взявши до уваги чинимі відповідачем їй перешкоди у користуванні житлом, просила виділити в натурі їй частку в квартирі, одночасно визнавши за нею право власності на цю частину, як окрему інвентарну одиницю, припинивши право спільної часткової власності на указаний об'єкт та стягнувши з відповідача на її користь компенсацію вартості різниці між ідеальною та реальною частками.

На підставі позовної заяви ОСОБА_3 суд своєю ухвалою від 04 жовтня 2013 року відкрив провадження у справі і перейшов до розгляду справи по суті.

16 грудня 2013 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду з заявою, в якій просили зупинити провадження у даній справі до вирішення іншої справи, що розглядається Вищим адміністративним судом України за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до КП «Миколаївське МБТІ» про скасування незаконної реєстрації за ОСОБА_3 права власності на частку у спірній квартирі.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2014 року у заяві відмовлено за її безпідставністю.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просили її скасувати, оскільки вона не відповідає положенням чинного цивільно-процесуального законодавства, і постановити нову, якою зупинити провадження у справі.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржену ухвалу суду І інстанції залишити без змін, оскільки той постановив її з додержанням норм процесуального права.

Відмовляючи у зупиненні провадження у цій справі, районний суд виходив з того, що на вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ майна в натурі між власниками, не впливають результати вирішення іншого позову, який вирішується в порядку адміністративного судочинства, та не є перешкодою для розгляду цієї справи.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з таким висновком суду 1 інстанції, вважає його вірним, обґрунтованим й законним.

В силу статей 1 та 157 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Виписані правила є прямим втіленням конституційних норм про державні гарантії судового захисту прав, свобод та інтересів громадян, юридичних осіб та держави від будь-яких посягань, а тому підлягають беззастережному виконанню судами.

Тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства, а, відповідно, є неприпустимою.

Виключенням з виписаних правил є застосування положень про зупинення провадження у справі, підставами якого слугують обставини, передбачені цивільно-процесуальним законом, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України.

За ним, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

З системного аналізу виписаних статей можна зробити наступні висновки.

Необхідність в зупиненні провадження у справі за названим пунктом виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

При цьому, між двома справами, що розглядаються, існує тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Проте і в описаному випадку, зазначена підстава для зупинення провадження у справі застосовується лише у разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Неможливість розгляду справи є оціночним поняттям. Воно повинно ґрунтуватися на можливості ухвалення рішення тільки після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій цивільній, кримінальній, адміністративній чи такій іншій справі.

Треба зазначити, що все виписане стосується тільки справ, рішення по яким не прийнято, в той же час, якщо рішення по іншій справі, у зв'язку з якою сторона бажає зупинити провадження вирішена, набрало законної сили, то провадження у справі з названої підстави взагалі не може бути зупинено.

Зокрема саме це вбачається з положень ч. 1 та 3 ст. 208, ч. ст. 223, 319 ЦПК України судові рішення викладаються у формі ухвали; рішення або постанови.

Відповідно до названих статей, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, прямо передбачених названим Кодексом, - постановленням ухвали.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Аналогічні положення передбачені і нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається із заяви ОСОБА_4, він оскаржив у касаційному порядку постанову Миколаївського окружного адміністративно суду від 22 жовтня 2012 року, що розглядалася за правилами адміністративного судочинства (а.с. - 91-92), і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, якою названа постанова залишена без змін, і, відповідно, до положень ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набрала законної сили (а.с. - 89-90).

Суддя-доповідач касаційної інстанції відкрив по ній касаційне провадження і витребував із окружного суду адміністративну справу, не застосувавши при цьому ч. 5 ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо зупинення виконання оскарженої постанови суду 1 інстанції (а.с. - 110).

Як на думку заявників, це є беззастережною підставою для зупинення провадження у даній справі, що вирішується в порядку цивільного судочинства.

Проте така їх думка є помилковою, оскільки ґрунтується на невірному тлумаченні п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України.

За такого, і взявши до уваги, що у матеріалах даної цивільної справи є достатньо інформації про права сторін, щодо спірної квартири, її розгляд не може бути зупиненим за названої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підстави, оскільки інше було б розширеним тлумаченням п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, що є неприпустимим.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до тверджень осіб, які подали апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом їх заяви, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженої ухвали, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носили формальний характер і не вплинули на правильність вирішення заяви.

Крім того, взявши до уваги скрутний майновий стан заявників та попередню ухвалу про відстрочення сплати заявникам судового збору при подачі апеляційної скарги, колегія вважає за можливе звільнити їх від сплати судового збору в апеляційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2014 року залишити без змін, а цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ майна в натурі між власниками, повернути до того ж суду 1 інстанції для продовження її розгляду по суті.

Звільнити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від сплати судового збору на користь держави при подачі апеляційної скарги.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: