Головуючий суду 1 інстанції - Смирнов В.В.
Доповідач - Туренко С.І.
Справа № 412/212/14-ц
Провадження № 22ц/782/1156/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2014 року м. Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Туренка С.І.,
суддів - Авалян Н.М., Медведєва А.М.,
при секретарі - Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 28 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої пошкодженням здоров'я на виробництві, -
в с т а н о в и л а:
14 січня 2014 року до суду першої інстанції звернувся позивач з позовною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що він працював у вугільній промисловості в період з 21.04.1981 року по 23.02.2011 року, останній час у відповідача на шахті імені Баракова ПАТ «Краснодонвугілля». За час роботи він набув професійне захворювання. Відповідно до висновку МСЕК від 11.10.2011 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 55% безстроково у зв'язку з професійним захворюванням та встановлено 3 групу інвалідності. Згідно медичного висновку лікарської-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання, було встановлено, що захворювання професійне, а саме: вібраційна хвороба другого ступеня, синдром вегето-сенсорної поліневропатії зі стійкими нейротрофічними змінами в руках у вигляді ДОА ліктьових суглобів першій-другій стадії, тендіноз правого ліктьового відростка, з больовим синдромом, комбіновані контрактури, помірне порушення функцій, у вигляді функціональної перебудови кісткової структури кистей у вигляді кістовидних просвітлінь в голівчастих кістках, в голівках перших п'ясткових кісток обох кистей в шиловидному відростку правої ліктьової кисті. Хронічний бронхіт пилової етіології, друга стадія, фаза помірного загострення. Легенева недостатність першого ступеня. Вважає, що йому була заподіяна і моральна шкода, яка полягає в необхідності вчиняти додаткові зусилля до організації свого життя, вимушений часто знаходитись на лікуванні, проходити лікарські процедури, втрата працездатності призвела до порушення звичайного ритму життя, через відсутність можливості реалізації своїх потреб і звичок у повному обсязі. Моральну шкоду оцінював в 55000 грн., які просив стягнути з відповідача ПАТ «Краснодонвугілля».
Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 28 лютого 2014 року позовну заяву було задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Краснодонвугілля» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив змінити рішення та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з 10000 гривень до 55000 гривень. Відповідач також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач з 21.04.1981 року по 23.02.2011 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Краснодонвугілля», що підтверджується його трудовою книжкою. Останнім місцем роботи була шахта імені Баракова ПАТ «Краснодонвугілля». Був звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України.
Згідно висновку МСЕК від 11.10.2011 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 55% з 22.08.2011 року безстроково та встановлена 3 група інвалідності.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ст. 237-1 КЗпП України, встановивши, що згідно із висновком актів розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача № 8 від 14.03.2011 року та № 18 від 25.05.2011 року, професійне захворювання виникло у зв'язку з тим, що позивач тривалий час піддавався дії локальної вібрації, у зв'язку з запиленням повітря робочої зони (концентрації пилу), проведенням протипилових заходів не у повному обсязі, не забезпеченням засобами індивідуального захисту згідно нормативам, не забезпеченням постійного контролю за застосуванням ЗІЗ.
Суд першої інстанції зазначив, що пошкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями.
Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.
Оскільки професійне захворювання з втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме з відповідача.
Колегія суддів, з урахуванням положень ч. 2 ст. 214 ЦПК України, враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка є обов'язковою і викладена у постанові від № 6-26 від 18.04.2012 року, щодо застосування правової норми у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про страхові виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу Законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України .
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, припинення дії норми закону в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України.
За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем.
Пошкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями, погіршенням життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя і це суд визнає доведеним, а також підтверджується епікризом, з якого убачається знаходження позивача на лікуванні у зв'язку з профзахворюванням.
З урахуванням ступеня вини відповідача, стан здоров'я позивача, вимушені зміни у його життєвих і виробничих стосунках, глибину моральних та фізичних страждань з приводу пошкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, виходячи із принципу розумності і справедливості судом правильно зроблено висновок щодо завищення позовних вимог та доцільність стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням в розмірі 10000 гривень.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» вищезазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Доводи апелянта, що позивач звернувся з пропуском строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки в силу ч.1 статті 268 ЦК України позовна давність на вказані вимоги не поширюється.
Також доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.209,303,307,308,313-315 ЦПК України судова колегія ,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 28 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: