УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Автономної Республики Крим у складі:
Головуючого - Катарова П.Г.
Суддів - Трясуна Ю.Р., Бондарева В.К. за участю прокурора - Сулейманової Д.Н. законного представника потерпілого - ОСОБА_4 представника цивільного відповідача - ОСОБА_5.
захисників - ОСОБА_2., ОСОБА_6. засудженого - ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_1., захисника ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_3. на вирок Сімферопольського районного суду м. Сімферополя АРК від 06.10.200бр. яким
ОСОБА_3, громадянин України, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, з середньою освітою, працюючий ІНФОРМАЦІЯ_2 с. Попівка Сакського району, одруженого, мешкає: АДРЕСА_1, не судимий,
засуджений за ст. 286 ч. 2 КК України до чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.
Згідно зі ст. 75 КК України ОСОБА_3. звільнений від відбування покарання з іспитовим строком два роки. Забов"язан не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи, періодично з"являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.
Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_8., ОСОБА_7., ОСОБА_9. та ОСОБА_10 30000 грн. в відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_11 2000 грн. в відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_12 в відшкодування матеріальної шкоди 3585,50 грн., в відшкодування моральної шкоди 1500 грн.; на користь ОСОБА_13. в відшкодування матеріальної шкоди 17968,35 грн., в відшкодування моральної шкоди 70000 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Справа № 11 -2060(200бр.) Головуючий
Категорія ст. 286 ч. 2 КК України в 1 інстанції Томащак А.С.
Доповідач Трясун Ю.Р.
Згідно вироку ОСОБА_3. 31.05.2005р. біля 15 год. 45 хв. керуючи автомобілем ВАЗ-2107 р/н НОМЕР_1, рухаючись по мокрому асфальтобетонному покриттю на швидкості 70-80 км на годину з боку м. Сімферополь в напрямку с. Миколаївка Сімферопольського району на 25 км та 500 метрах вказаної автодороги, виконуючи маневр обгону автомобіля ВАЗ 2106 р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13. який попутно рухався, виїхав на полосу зустрічного руху, де не вжив заходів до безпечного руху та допустив зіткнення з автомобілем АЗЛК 2137 р/н НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_14 який рухався попутно.
Причиною даного ДТП та його наслідків з'явилась невідповідність дій водія ОСОБА_3. вимогами п. 1.5, 2.3 (б), 10.1,11.3, 12.1,14.2 (в) ПДР України.
В ході ДТП ОСОБА_8. отримав тяжкі тілесні ушкодження, котрі знаходяться у прямому причинному зв"язку зі смертю, ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_11., ОСОБА_15 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.
В суді першої інстанції засуджений ОСОБА_3 вину признав повністю.
В апеляції потерпілий ОСОБА_1 просить змінити вирок суду в частині стягнення заподіяної шкоди лише з ОСОБА_3, розподілити стягнення суми цивільного позову між двома відповідачами: ОСОБА_3. то ООО „Фірма Сейма", мотивуючи тим, що під час скоєння злочину він був в трудових відносинах з ООО „Фірма Селма", виконував свої службові обов"язки, крім того, його автомобіль рухався з причепом, який належить „Фірмі Селма". Зважаючи на це, апелянт вважає, що згідно зі ст. 1172 КК України, юридична особа повинна відшкодувати заподіяну її робітником шкоду, якщо він в цей час виконував свої трудові обов"язки. Крім того ООО „Фірма Селма" є власником джерела підвищеної небезпеки - причепа, який був прикріплений до автомобіля в момент ДТП.
Адвокат ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_3. просить змінити вирок: розглянути питання про долю речових доказів і повернути його засудженому. Крім того, на його погляд сума моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_12 повинна бути зменшена до 1000 грн., тому що потерпілий ніяких тілесних ушкоджень не отримав, а також зменшити суму моральної шкоди, заподіяно їОСОБА_1 з 70000 грн. до 25000 грн. на тій підставі, що в результаті ДТП не наступили необоротні наслідки -смерть потерпілого.
У судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_6. та законний представник потерпілого ОСОБА_1. - ОСОБА_4 підтримали апеляцію, представник цивільного відповідача ОСОБА_5. вважає залишити вирок без змін, засуджений ОСОБА_3. та його захисник ОСОБА_2. підтримали свою апеляцію. На думку прокурора апеляції задоволенню, а вирок зміненню не підлягають.
Перевірив доводи апеляцій та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляції задоволенню не підлягають. Висновки суду підтверджені сукупністю наведених у вироку доказів та не оспорюються в апеляції.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про об"єм та доведенність вини засудженого ОСОБА_3, правильно кваліфикував його дії по ст. 286 ч. 2 КК України, як порушення правил безпеки дорожного руху та експлуатації транспорта, особою яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, призначив засудженому ОСОБА_3 законне та обгрунтоване покарання.
Доводи апелянтів про те, що відповідачем повинен бути не ОСОБА_3, а ООО „Фірма Селма" є безпідставними.
Судом правильно вказано, що ОСОБА_3 скоїв ДТП не під час виконання їм своїх службових обов'язків. Працюючи завгоспом бази відпочинку " Парус", в його обов"язки не входило перевезення вантажів, на що в суді апеляційної інстанції звертав увагу представник ООО „Фірма Селма".
ОСОБА_3 є власником джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ВАЗ 207, р/н НОМЕР_1, що не оспорюється ніким із учасників судового розгляду.
Судом він визнаний винним в порушенні правил дорожнього руху, в зв"язку з чим потерпілим була заподіяна шкода.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідний правовій підставі володіє транспортним засобом
Безпідставними є доводи потерпілого ОСОБА_1., що ООО „Фірма Селма" як власник джерела підвищеної небезпеки - причепа, який кріпився до автомобіля ВАЗ 2107 в момент ДТП повинна бути відповідачем. ОСОБА_3 керував автомобілем ВАЗ 2107, а не причепом, який сам, звісно, рухатись не може, а є лише пристроєм для перевезення вантажу і не є джерелом підвищеної небезпеки.
Виходячи з цього, суд правильно визнав відповідачем по справі ОСОБА_3.
Також безпідставними є доводи адвоката ОСОБА_2 про зменшення суми моральної шкоди на користь власника автомобіля АЗЛК-437 ОСОБА_12 та родичів покійного ОСОБА_10.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції на користь потерпілих стягнута та сума, яка відповідає їх моральним стражданням.
Постановлюючи вирок, суд першої інстанції не вирішив питання відносно речових доказів.
Відповідно до постанови слідчого (ас. 119 т. 1), речовими доказами визнані автомобіль ВАЗ-2107 р/н НОМЕР_1 і автомобіль АЗЛК-2131 р/н НОМЕР_3.
Тому, в порядку ст. 411 КПК України суд повинен вирішити долю речових доказів.
Керуючись ст. ст. 365-366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляції потерпшого ОСОБА_1., захисника ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_3. залишити без задоволення.
Вирок Сімферопольського районного суду м. Сімферополя АРК від 06 жовтня 2006р. відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.
В порядку ст. 411 КПК України суду вирішити питання відносно речових
доказів.