Справа № 22-1304/2006 рік                    Головуючий суддя 1 інстанції: Мельник О.В.

Суддя-доповідач : Гордійчук C.O.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

26 грудня 2006 року                                                                   м. Рівне

Колегія  суддів  судової палати у  цивільних  справах апеляційного  суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді : Малько О.С.

суддів : Гордійчук C.O., Демянчук С.В.

при секретарі :Чалій Н.О.

з участю представників-адвокатів ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 15 вересня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ВАТ „РЗТА", профспілкового комітету ВАТ „РЗТА", ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА", усунення перешкод в користуванні житлом.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-

встановила :

Рішенням Рівненського міського суду від 15 вересня 2006 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ВАТ „РЗТА", профспілкового комітету ВАТ „РЗТА", ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА", усунення перешкод в користуванні житлом задоволено частково.

Визнано недійсним п.1 рішення спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА" НОМЕР_1 від 15 червня 2004 року в частині надання ОСОБА_2 кімнати АДРЕСА_1 м. Рівного на склад сім'ї два чоловіки.

Визнано частково недійсним п. 1 рішення спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА" НОМЕР_2 від 7 листопада 2005 року щодо відміни п.2 постанови спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА" від 7 листопада 2001 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на його незаконність, оскільки судом порушено норми процесуального права, оскільки вимоги заявлені позивачами в березні 2006 року є самостійними вимогами і не може вважатися як доповненням до первісного позову. Суд не врахував вимоги ст.61 ЦПК України, оскільки в ухвалі апеляційного суду від 28 жовтня 2004 року зроблено висновок, що у ОСОБА_3 відсутнє право вимоги на отримання житла в гуртожитку. Крім того, висновки суду ґрунтуються на протиріччях. Суд неправильно застосував   ст.72   ЖК   України,   оскільки   вона   не   поширюється   на   спірні правовідносини передбачені главою 4 ЖК. Суд не врахував, що питання надання та позбавлення права проживання в гуртожитку вирішувались до передачі гуртожитку на баланс ЖКП та ту обставину, що на час видачі ордеру позивачу спірна кімната була зайнята ОСОБА_5, а на час видачі ордеру їй кімната НОМЕР_3 була вільною, що стверджується актом обстеження кімнати. Крім того, позивач не здав ордер у філію „Побут" ВАТ РЗТА, не надав паспорти з відміткою про виписку з попереднього місця проживання, що свідчить, проте що у кімнату НОМЕР_3 позивачі не вселялись.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивачів вказує, що рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що спільним рішенням профкому і адміністрації ВАТ "РЗТА" від 7 листопада 2005 року позивачів було позбавлено право користування жилою кімнатою НОМЕР_3.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд не послався на норму матеріального права, яка регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

За таких обставин рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно вимог ст. 128, 129 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 на черзі на отримання житла не стояв, житлова справа на нього не заводилась, ордер на спірну кімнату в книзі реєстрації ордерів не зареєстрований, що стверджується довідкою від 19.04.2005 року (а.с. 118) та довідкою інспектора з квартирного обліку (а.с. 122).

Крім того, на час виділення кімнати НОМЕР_3 ОСОБА_3 вона була зайнята, що стверджується поясненнями самого позивача в судовому засіданні від 23 грудня 2003 року (а.с. 20).

Вказана спірна кімната не могла виділятися на сім'ю ОСОБА_3 у листопаді 2001 року, оскільки лише в червні 2004 року рішенням Рівненської міської ради від 8 червня 2004 року НОМЕР_4 надано дозвіл на реєстрацію сімей працівників підприємства першому блоці гуртожитку, в якому до цього часу надавались місця для проживання одиноких громадян.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не набув право користування кімнатою АДРЕСА_1, а тому у суду першої інстанції не було підстав визнавати спільні рішення адміністрації і профкому від 7.11.2005 року та від 15.06.2004 року неправомірними.

Вказаними рішеннями не порушується право позивачів стосовно спірного житла, оскільки в судовому засіданні безспірно встановлено відсутність у них права на отримання житла в гуртожитку.

Крім того, ухвалою апеляційного суду від 28 жовтня 2004 року встановлено відсутність права вимоги ОСОБА_3 на отримання житла в гуртожитку, що відповідно до п.З ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Керуючись ст.ст. 307,309,316 ЦПК України, ст.ст. 128,129 ЖК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 15 вересня 2006 року в частині визнання незаконними рішень спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА" скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ВАТ „РЗТА", профспілкового комітету ВАТ ,,РЗТА", ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень спільного засідання адміністрації та профкому ВАТ „РЗТА" від 7.11.2005 року та від 15.06.2004 року відмовити.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути

оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним

чинності.