У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
|
головуючого |
Присяжнюк Т.І., |
|
суддів |
Кліменко М.Р. і Таран Т.С., |
розглянувши в судовому засіданні 16 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 і касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2008 року та на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 червня 2008 року,
встановила:
зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
раніше не судиму,
- за ч.2 ст.172 КК України до штрафу у розмірі 900 грн..
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за грубе порушення законодавства про працю, вчинене щодо двох найманих працівників - матерів, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, за таких обставин.
ОСОБА_1, будучи суб'єктом підприємницької діяльності, який використовує найману працю, грубо порушуючи вимоги ст.ст. 24, 48 Кодексу законів про працю України, без укладення трудових договорів і не зробивши передбачених законодавством про працю записів у трудових книжках, прийняла на роботу продавцями належних їй магазинів: ОСОБА_2, яка є матір'юОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та яка працювала без оформлення трудової угоди із березня по травень 2007 року, а також ОСОБА_4, яка є матір'ю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та яка також працювала без укладення трудової угоди з лютого по травень 2007 року.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 червня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 доводить, що досудовим слідством та судом було істотно порушено кримінально-процесуальний закон, що призвело до постановлення незаконних судових рішень щодо неї, зокрема, їй не було пред'явлено обвинувачення в установленому законом порядку, не допитано як обвинувачену та не надано матеріали розслідування для ознайомлення за участю захисника. Зазначає про безпідставність її засудження, аргументуючи тим, що потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_4, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 на досудовому слідстві давали показання, в яких викривали її у вчиненні злочину, внаслідок застосування щодо них недозволених методів ведення слідства, а до суду вони подали заяви, в яких зазначали, що їм не заподіяно ні матеріальної, ні моральної шкоди. Посилається на те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, доводить, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді штрафу є м'яким і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого нею злочину та даним про її особу. Посилається на те, що при призначенні ОСОБА_1 покарання суд не врахував того, що остання вину не визнала, не розкаялася та перешкоджала встановленню істини по справі. Окрім того, зазначає, що ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується негативно. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженої ОСОБА_1 і касаційне подання прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Винуватість ОСОБА_1 доводиться показаннями потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_2, які стверджували, що працювали у ОСОБА_1 без укладення трудових договорів відповідно з лютого по травень 2007 року та із березня по травень 2007 року, окрім того, ОСОБА_4 зазначала, що заробітної плати за роботу в магазині ОСОБА_1 вона не отримувала; показаннями свідка ОСОБА_9, яка підтвердила, що під час проведення перевірок у суб'єктів господарювання було встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 працюють у ОСОБА_1 без укладення трудових угод; показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які пояснювали, що ОСОБА_13 чотири роки працює продавцем у ОСОБА_1; даними повідомлення Галицького районного центру зайнятості, відповідно до якого у центрі зайнятості із підприємцем ОСОБА_1 зареєстровані трудові угоди тільки з ОСОБА_6 і ОСОБА_7; даними довідки Бовшівської сільської ради, згідно з якою у магазинах підприємця ОСОБА_1 працювали шість продавців, у тому числі й ОСОБА_2 і ОСОБА_4; даними актів перевірок територіальної інспекції праці у Івано-Франківській області від 12.04.2007 року та від 27.04.2007 року, в яких зафіксовано, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4, працюють у ОСОБА_1 без укладення трудових угод; копіями актових записів про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4,ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У колегії суддів немає підстав не довіряти показанням потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_6, даних на досудовому слідстві, оскільки ці показання повністю узгоджуються з іншими дослідженими по справі доказами, а даних про застосування щодо цих осіб недозволених методів слідства у справі не встановлено.
Те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не мають претензій до ОСОБА_1, не свідчить про відсутність у діях останньої складу злочину, передбаченого ч.2 ст.172 КК України, оскільки грубе порушення законодавства про працю не є злочином приватного обвинувачення, а відсутність у потерпілих претензій щодо матеріальної та моральної шкоди було враховано судом як пом'якшуюча покарання обставина при призначенні засудженій покарання.
Наведеними у вироку доказами, які є належними та допустимими, спростовуються твердження ОСОБА_1 про те, що злочину, передбаченого ч.2 ст.172 КК України, вона не вчиняла, а кримінальна справа щодо неї сфальсифікована.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.172 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи ОСОБА_1 про те, що їй не було пред'явлено обвинувачення в установленому законом порядку, не допитано як обвинувачену та не надано матеріали розслідування для ознайомлення за участю захисника, безпідставні.
Як убачається з матеріалів справи та протоколу судового засідання, ОСОБА_1 у присутності захисника 03.09.2007 року було вручено копію постанови про притягнення її як обвинуваченої та роз'яснено суть обвинувачення, що засвідчено їхніми особистими підписами (т.1 а.с.88). Цього ж дня ОСОБА_1 була допитана як обвинувачена і свої пояснення вона у присутності захисника виклала в протоколі допиту обвинуваченого власноручно (т.1 а.с. 89).
Також ОСОБА_1 та її захиснику в установленому законом порядку було оголошено про закінчення досудового слідства та роз'яснено право на ознайомлення з матеріалами справи (т.1 а.с.97). Згідно з рапортом слідчого прокуратури Галицького району 06.09.2007 року ОСОБА_1 та її захисник відмовились ознайомлюватися з матеріалами справи, при цьому ОСОБА_1 подала заяву на ім'я прокурора Галицького району в якій указала, що вона категорично відмовляється підписувати будь-які матеріали кримінальної справи щодо неї. 11.09.2007 року ОСОБА_1 було надано матеріали кримінальної справи на ознайомлення, проте вона у присутності двох понятих повторно відмовилася ознайомлюватися зі справою як особисто, так і за участю захисника, про що був складений відповідний протокол (т.1 а.с.125). До початку розгляду справи в суді ОСОБА_1 не заявляла клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 на захист порушено не було, та по справі не допущено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли скасування чи зміну вироку суду.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 377 КК України, оскільки містить підстави, через які апеляції ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_14 визнано необґрунтованими.
Покарання ОСОБА_1 за ч.2 ст.172 КК України призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого нею злочину, даних про засуджену, яка характеризувалася негативно, пом'якшуючих покарання обставин - наявність на утриманні неповнолітньої дитини та те, що потерпілі претензій до ОСОБА_1 не мають.
Це покарання є необхідним для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
Посилання прокурора на те, що при призначенні ОСОБА_1 покарання судом не було враховано, що остання вину не визнала, не розкаялася та, даючи показання, які судом визнані як такі, що не відповідають дійсності, перешкоджала встановленню істини по справі, необґрунтовані, оскільки це є правом ОСОБА_1 і не може враховуватись при призначенні покарання та визначенні порядку його відбування.
Не є підставою для визнання м'яким призначеного ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч.2 ст.172 КК України, те, що вона за місцем проживання характеризується негативно, ураховуючи пом'якшуючі покарання обставини, якими суд визнав наявність на утриманні неповнолітньої дитини та те, що потерпілі претензій до засудженої не мають.
З огляду на викладене, відсутні підстави для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст.384 КПК України.
Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 та у касаційному поданні прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Судді:
Присяжнюк Т.І. Кліменко М.Р. Таран Т.С.