Справа № 22-а-500 2006р. Головуючий у 1-й інстанції Левченко Т.А.
Категорія 22 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
ПОСТАНОВА іменем України
26 грудня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Ільченко О.Ю., Данильченко Л.О.
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
та осіб, які беруть участь у справі - позивача ОСОБА_1,
його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними, зобов'язання призначити пенсію, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 1978 року по 30 червня 1993 року, має вислугу років військової служби 15 років, трудовий стаж після звільнення з військової служби 10 років 8 місяців.
Після виповнення йому 45 років, позивач у листопаді 2005 року звернувся до Сумського обласного військового комісаріату із заявою про призначення пенсії за вислугу років, так як він досяг 45 років і має загальний трудовий стаж більше 25 років, з них стаж військової служби 15 років, а тому вважає, що він має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції даної статті на момент його звернення.
Оскільки Сумський військовий комісар відмовив ОСОБА_1 у призначенні йому пенсії за вислугу років, він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати постанову суду як незаконну та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що він звернувся до Сумського обласного військкомату з вимогою призначити йому пенсію у період дії Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» в редакції від 04 липня 2002 року.
Так, Законом від 04 липня 2002 року були внесені зміни до п. «б» ст. 12 вищевказаного Закону, і згідно цих змін, колишнім працівникам міліції та військовослужбовцям, які досягли 45-річного віку, мають загальний трудовий стаж 25 календарних років, з яких не менше 12 календарних років 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, пенсія призначається незалежно від підстав та часу звільнення, крім осіб, позбавлених спеціальних звань, а також звільнених зі служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся за нарахуванням пенсії в листопаді 2005 року, коли була чинна саме така редакція ст. 12 вищевказаного Закону, то він вважає, що мав на той період право на призначення пенсії за вислугу років, так як всі необхідні умови для призначення пенсії були дотримані. При цьому апелянт посилається також на п. 4 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 15 квітня 2005 року «Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців».
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у преамбулі, статтях 1, 2, 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» зазначено, що пенсії призначаються від дня звільнення зі служби. Умови та база обрахування розміру пенсії за вислугу років визначається обставинами, які мали місце на день звільнення з військової служби військовослужбовця. Тому суд вважав, що норма зазначеного Закону (п. «б» ст. 12) стосується лише осіб, які саме на день звільнення зі служби, тобто на день припинення статусу військовослужбовця, набули умови, установлені в цій нормі.
Також суд послався на те, що в чинній на даний час редакції пункту «б» статті 12 вищевказаного Закону визначено, що особа повинна досягнути 45-ти річного віку на день звільнення зі служби.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та його представника, які підтримали доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню з прийняттям нової постанови з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби станом на 30 червня 1993 року дійсно не мав 25 років календарних років загального трудового стажу і не досяг 45-ти річного віку, але мав 15 років вислуги військової служби.
Коли в листопаді 2005 року (а.с.6) ОСОБА_1 звернувся до Сумського військкомату з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, він вже досяг встановленого віку 45 років, набув необхідного трудового стажу 25 років.
На момент його звернення була чинна норма пункту «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції Закону від 04 липня 2002 року, якою встановлювалось право на призначення пенсії незалежно від підстав та часу звільнення.
Законом «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців...» від 04 квітня 2006 року стаття 12 Закону була викладена в новій редакції. При цьому в пункті «б» визначено, умовою на день звільнення пенсії за вислугу років є досягнення вищезазначеними особами на день звільнення зі служби 45-ти річного віку.
В редакції ж Закону від 04 липня 2002 року в п. «б» ст. 12 такої умови не було.
Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до Сумського військкомату із заявою про призначення пенсії саме в той час, коли на нього поширювалась дія п. «б» ст. 12 Закону в редакції від 04 липня 2002 року, і він в цей час мав право на призначення пенсії за вислугу років.
Так як спірні правовідносини виникли у листопаді 2005 року, коли ОСОБА_1 звернувся до військкомату із заявою про призначення йому пенсії, то суд повинен був застосувати норму закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме пункт «б» ст. 12 Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців...» в редакції від 04 липня 2002 року.
Оскільки судом допущено помилку в застосуванні матеріального закону, постанова суду підлягає скасуванню у відповідності до п. 4 ст. 202 КАС України з прийняттям нової постанови, за якою позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Керуючись п.З ст. 198, п. 4 ст.202, ст.207 КАС України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 22 листопада 2006 року в даній справі та прийняти нову постанову.
Задовольнити позов ОСОБА_1.
Зобов'язати Сумський обласний військовий комісаріат призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» з дня його звернення за пенсією, тобто з 15 листопада 2005 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.