Справа №22-ц-1773 2006 р.                                   Головуючий у 1 інстанції - Мальована В.В.

Категорія 34                                                              Суддя-доповідач - Батюк А.В.

УХВАЛА

іменем     України

27 грудня 2006 року                                                                         м. Суми

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Шевченка В.А.,

суддів              - Батюка А.В., Лузан Л.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

та осіб, які беруть участь у розгляді справи - позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2006 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс", про поділ спільного сумісного майна, усунення перешкод у користуванні житлом, виселення з житлового приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання,

встановила:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, а справу направити на новий розгляд.

При цьому зазначала, що суд дав невірну оцінку доказам по справі та обставинам справи.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановлено поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_3, залишивши на праві власності ОСОБА_1 майно, а саме: пилосос "Скарлет" (2005 року випуску, вартістю 100 грн.), холодильник "Орск" (1992 року випуску, вартістю 50 грн.), швейну машинку "Чайка" (1991 року випуску, вартістю 50 грн.), пральну машинку "Малютка" (1995 року випуску, вартістю 50 грн.), ліжко дерев'яне двоспальне (1991 року випуску, вартістю 50 грн.), а всього на загальну суму 300 грн., а ОСОБА_3 залишено на праві власності - телевізор "Акіра" (2005 року випуску, вартістю 1000 грн.), диван (1991 року випуску, вартістю 50 грн.), а всього на загальну суму 1050 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.

Попереджено ОСОБА_3 про те, що при допущенні в майбутньому порушень правил спільного проживання в квартирі АДРЕСА_1 він буде виселений без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 7 лютого 2006 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 11).

Від шлюбу мають неповнолітніх доньок ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6 (а. с. 12, 13).

Під час подружнього життя ОСОБА_1 і ОСОБА_3 придбали майно: телевізор "Акіра", пилосос "Скарлет", холодильник "Орск", швейна Машинка "Чайка", пральна машинка "Малютка", ліжко дерев'яне двоспальне, диван. Під час розгляду справи судом першої інстанції сторони самостійно погодили питання щодо поділу зазначеного майна.

Основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3. Крім нього в зазначеній квартирі зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_1 та їх діти ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а. с. 20).

До цього часу квартира є неприватизованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як вбачається з показів свідків, ОСОБА_1 з власної ініціативи залишала спірну квартиру та йшла жити до подруги та сестри, а відповідач просив її повернутись додому.

Судом вірно встановлено, що позивачка зверталась до Зарічного ВМ СМВ УМВС України в Сумській області з приводу зловживання відповідачем спиртними напоями, влаштування ним скандалів та побиття. За цими зверненнями були проведені відповідні перевірки та притягнуто ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, проведено з ним профілактичну бесіду та винесено відносно нього попередження про недопущення насильства в сім'ї (а. с. 14).

З матеріалів НОМЕР_1 вбачається, що в порушенні кримінальної справи по факту заяви ОСОБА_1 щодо пошкодження майна та викрадення документів було відмовлено.

При цьому слід врахувати, що виселення особи з антигромадською поведінкою може послідувати і при триваючому або повторному порушенні порядку, якщо раніше прийняті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних наслідків. Заходи попередження і громадського впливу можуть застосовуватись державними і громадськими організаціями.

З матеріалів справи не вбачається, що до ОСОБА_3 раніше застосовувались зазначені заходи впливу.

За таких обставин у суду першої інстанції були всі підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині розірвання договору найму та виселення відповідача із жилого приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання і цей висновок суду не спростовується доводами апеляційної скарги.

Всупереч ст. 60 ЦПК України апелянт не довела тих обставини, на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог.

Виходячи з викладеного вище, при розгляді даної справи місцевий суд належним чином з'ясував та перевірив доводи кожної сторони, обґрунтував висновки викладені в рішенні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду узгоджується з доказами наявними у справі і відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.