ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 2/981 |
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого у засіданні (доповідач), |
Панченко Н.П., Самусенко С.С., |
розглянувши касаційну скаргу | товариство з обмеженою відповідальністю “Хагіт” |
та постанову | Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р. |
у справі | №2/981 господарського суду Житомирської області |
за позовом | товариство з обмеженою відповідальністю “Колос” |
до | товариство з обмеженою відповідальністю “Хагіт” |
про | стягнення 74801,10 грн. |
за участю представників:
- Позивача: не з'явилися;
- Відповідача: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Колос” (надалі –“Позивач”) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Хагіт” (надалі –“Відповідач”) 74801,10грн. заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності та надані послуги згідно договору від 30.06.2004р., з яких 71545,13грн. основного боргу, 1144,72грн. інфляційних, 241,09грн. 3% річних, 1870,16грн. заподіяних збитків, 748, 01 грн. витрат по оплаті держмита, 118 грн. витрат по сплаті ІТЗ судового процесу.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.06.2005р. у справі №2/981 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням Відповідач звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Житомирської обл. від 09.06.2005р. у справі №2/981 та постановити нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування поданої скарги Відповідач посилався на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р. у справі №2/981 апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 09.06.2005р. у справі №2/981 скасовано в частині стягнення збитків та, відповідно, змінено в частині стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Житомирського апеляційного господарського суду, Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р. у справі №2/981 та передати справу на новий розгляду до господарського суду Житомирської області.
Приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, колегія суддів знаходить, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
В ході судового розгляду судами попередніх інстанцій встановлено, що впродовж серпня-листопада місяців 2004р. Позивач поставив, а Відповідач отримав товарно-матеріальні цінності на загальну суму 285705,13 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, довіреностями та рахунками-фактурами. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, та не оспорюється Відповідачем, в накладних та довіреностях відсутнє будь-яке посилання на строк проведення відповідачем розрахунків за товарно-матеріальні цінності.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач на виконання договору, укладеного між сторонами у справі 30.06.2004р., надав Відповідачу авто послуги на суму 1690,80 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом виконаних робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов господарський суд першої інстанції виходив з того, Відповідач, визнаючи борг у повному обсязі, за отримані товари та послуги розрахувався частково, на суму 215850,00грн., у відповідь на отриману від Позивача вимогу від 17.02.2005р. погасити у строк до 28.02.2005р. заборгованість у сумі 71545,13 грн., Відповідач зобов'язався здійснити остаточний розрахунок впродовж другого кварталу 2005р., проте взяті на себе зобов'язання порушив.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
З огляду на вищенаведене, колегія судів вважає, що господарським судом першої інстанції позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу, інфляційних та трьох процентів річних задоволені цілком обґрунтовано.
Водночас, судова колегія погоджується з позицією Житомирського апеляційного господарського суду, що не підлягають зад ловленню позовні вимоги щодо стягнення збитків у розмірі 1870,16грн.
Як встановлено Житомирським апеляційним господарським судом, в обґрунтування понесених збитків, Позивач посилається на кредитний договір від 02.02.2005р. №010/06-2/62 та доповнення до нього від 30.03.2005р.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок господарського суду апеляційної інстанції, що сам по собі факт існування кредитного договору не може бути належним і допустимим доказом того, що Позивачем понесені збитки в розмірі 1870,16грн.
З огляду на вищенаведене, колегія Вищого господарського суду України вважає, що постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р. у справі №2/981 прийнята у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, а підстав для її скасування не вбачається.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Хагіт” залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.09.2005р.
у справі №2/981 залишити без змін.
Головуючий суддя: | І. Плюшко |
Судді: | Н. Панченко |
С. Самусенко |