Справа № 2/1224/2615/12

Провадження № 22ц/782/4083/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Авалян Н.М.

суддів - Максюти І.О., Туренка С.І.

при секретарі - Аліханян Г.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

встановила :

Заочним рішенням, що оскаржується, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача за договором позики борг в розмірі 50 000 грн., а, крім того, судовий збір у розмірі 500 грн.

В перегляді заочного рішення відповідачу було відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповноту з'ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджено розпискою про отримання грошей, а відповідач не виконав зобов'язання повернути позику.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник забовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник забов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

З письмових доказів, які надані суду позивачем, вбачається наступне.

19 серпня 2011 року відповідачем власноруч була написана розписка, в якій зазначено, що він, ОСОБА_1, взяв гроші у ОСОБА_2 в сумі 50 000 грн. під плити залізобетонні в кількості 84 штук.

05 жовтня 2011 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою видати йому плити ПК в кількості 84 штук на підставі виданої 19 серпня 2011 року розписки.

19 квітня 2012 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути до 20 травня 2012 року 50 000 грн. як борг у зв'язку з невиконанням вимоги передати плити.

Досліджуючи боргову розписку, суд повинен був виявити справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки.

Проте, суд розглядаючи справу заочно, не звернув уваги на зміст представлених позивачем вищезазначених письмових доказів та не дав їм належної правової оцінки.

Колегія суддів вважає, що представлений позивачем письмовий документ (розписка) про передачу грошей не є за своїм змістом договором позики, виходячи з наступного.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Договір вважається укладеним (стаття 638 ЦК України), якщо між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах такого договору. Відсутність подібної згоди між сторонами (незалежно від причин) є правовою підставою для визнання договору неукладеним. Такою може бути, зокрема, ситуація, коли: 1) з наявних документів неможливо зрозуміти, про що саме домовились сторони; 2) досягнуті домовленості неможливо виконати саме через невизначеність умов і вимог до виконавця

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на те, що він не укладав з позивачем договору позики, а написавши розписку виступив посередником та гарантом між позивачем та іншими особами, які зобов'язались поставити позивачу залізобетонні плити. Проте, коли плити були підготовлені, позивач відмовився їх отримувати, вказавши, що плити такого розміру йому вже не потрібні.

Ці пояснення відповідача підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які показали, що на замовлення позивача розбирали плити на покинутих об'єктах та підготували їх для відправлення. Але після того, як робота була виконана, позивач відмовився отримувати плити.

У виданій відповідачем розписці не зазначено, що гроші взяті відповідачем в борг, а вказано, що гроші взяті під плити залізобетонні в кількості 84 плит. З письмовою вимоги позивача від 05 жовтня 2011 року вбачається, що він, посилаючись на розписку відповідача, вимагав від нього виконання не боргового, а іншого зобов'язання - про передачу будівельних матеріалів (плит ПК в кількості 84 штук). У вимозі від 19 квітня 2012 року позивач вказав на те, що вимагає повернення 50 000 грн. як боргу в зв'язку з невиконанням вимоги передати плити.

Таким чином, за своїми фактичними ознаками написану відповідачем розписку можна класифікувати як протокол намірів на укладення договору, а не як укладений договір позики.

Згідно зі ст.ст.3,4,11,119 ЦПК України підстави та предмет позову визначає позивач, які відповідно до ст. ст. 31, 215 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Оскільки підставою позову позивач вказав невиконання зобов'язань за договором позики, який є неукладеним, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову з огляду на те, що неукладений договір позики не породжує ніяких прав та обов'язків для сторін за таким договором.

З вказаних вище підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Проте, при відмові в задоволенні позову з вказаних вище підстав, позивач не позбавлений права звернутись до суду з іншою позовною вимогою до відповідача - про стягнення отриманої ним суми 50 000 грн. як безпідставне набуте майно, що передбачено ст.1212 ЦК України.

Підсумовуючи наведене, керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1, 4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 вересня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом

Суддя-доповідач: