Єдиний унікальний номер 0503/4799/12 Номер провадження 22-ц/775/2576/2014
Категорія 23
Головуючий в I інстанції Радченко Л.А.
суддя доповідач Безрученко Ю.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Краснощокової Н.С.
суддів Безрученко Ю.О., Могутової Н.Г.
при секретарі Забавіній М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду від 17 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди будівлі ангару,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди будівлі ангару. Свої вимоги обґрунтував тим, що йому 04 листопада 2011 року в прокуратурі Артемівського району був наданий для огляду договір оренди ангару від 03 травня 2007 року, укладений між ним та відповідачем. Не зважаючи на схожість підпису на його, він не укладав цієї угоди і дізнався про неї лише 04 листопада 2011 року від працівників прокуратури, від яких також дізнався про використання відповідачем цієї угоди в судових процесах за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та СФГ «Династія». Вважає, що ОСОБА_3 в особистих цілях використав пусті аркуші з підписом позивача, які він передавав йому для оформлення звітності та забезпечення роботи з контролюючими органами в період сумісної роботи. Позивач не здійснював ніяких дій направлених на встановлення, зміну та припинення орендних правовідносин. Таким чином, угода з боку відповідача не була направлена на реальне настання наслідків, обумовлених нею, тобто угода не відповідає вимогам, виконання яких необхідно для дійсної угоди, передбачених ст. 203 ЦК України. Строки позовної давності позивачем не пропущені, оскільки про порушення свого права він дізнався лише 04 листопада 2011 року. Позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір оренди будівлі ангару від 03 травня 2007 року між ним та ОСОБА_3 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 17 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди будівлі ангару відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що не є доведеним той факт, що об'єкт оренди перебував в користуванні власника та ОСОБА_3 мав можливість передати ОСОБА_1 реальне право користування будівлею ангару, що підтверджено також рішенням Артемівського міськрайонного суду від 25 червня 2012 року. Зазначені обставини унеможливлюють укладення договору оренди будівлі ангару від 03 травня 2007 року та настання певних правових наслідків після його укладання. Відповідач не реєстрував фіктивний договір та не відтворював його існування в документах бухгалтерського обліку, а лише додав копію договору до позову в серпні 2008 року, тобто використав договір не для реального досягнення наслідків за договором, а для стягнення збитків у вигляді не отриманого прибутку.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності (а.с. 12), не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином листом і телефонограмами №1571 та 1572, зареєстрованими у відповідному порядку від 26 лютого 2014 року (а.с.221-222), відповідно до клопотання представника позивача просили розглянути справу у їх відсутність (а.с. 224), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином листом і телефонограмою №1573, зареєстрованою у відповідному порядку від 26 лютого 2014 року (а.с.223), що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 305 ЦПК України.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_5, діючий на підставі договору (а.с. 28), заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити.
Заслухавши доповідача, сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних доказів на підтвердження того, що договір оренди будівлі ангару від 03 травня 2007 року фіктивний, тому відповідно до вимог ст. 234 ЦК України не підлягає визнанню недійсним.
З таким висновком суду в оскаржуваній його частині можна погодитися.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Так, відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам закону відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору оренди будівлі ангару від 03 травня 2007 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_1, орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння будівлю ангару, що стоїть окремо, загальною площею 441,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1. Термін оренди складає два роки з дати укладання договору по 03 травня 2009 року. Розмір орендної плати за об'єкт, що орендується, складає 4 416,00 грн. Орендар та орендодавець несуть відповідальність за виконання умов цього договору відповідно до чинного законодавства України. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем за актом протягом трьох днів з моменту укладання цього договору. Зазначеним договором оренди передбачені права та обов'язки орендаря та орендодавця. Договір підписаний сторонами (а.с.92-93).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином, при якому у сторін відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині, а волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі.
Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Судом першої інстанції встановлено, що усі істотні умови зазначені в договорі оренди будівлі ангару від 03 травня 2007 року.
Згідно рішення Апеляційного суду Донецької області від 22 березня 2011 року в суді встановлено, що ОСОБА_3 є переможцем публічних торгів по реалізації нерухомого майна, які відбулися 22 березня 2007 року. 16 квітня 2007 року він отримав у виконавчій службі Артемівського РУЮ акт на реалізацію предмету іпотеки, який засвідчив факт придбання ним ангару площею 441,6 кв. м. на земельній ділянці площею 0,33 га, в АДРЕСА_1 19 квітня 2007 року приватний нотаріус Артемівського нотаріального округу видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вказаний ангар. Свідоцтво зареєстровано за № 822 в реєстрі нотаріальних дій. 24 квітня 2007 року КП «Артемівське БТІ» зареєструвало його право власності на ангар в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 18662698. В суді доведено, що ОСОБА_3 придбав спірний ангар в порядку, визначеному законом. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Витребувано з чужого незаконного володіння СФГ «Династія», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ангар площею 441,6 кв. м., який розташований в АДРЕСА_1, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно №18662698 (а.с.35-38, 6, 61).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими з наступних підстав.
В мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Донецької області від 22 березня 2011 року зазначено, що ОСОБА_3 довів ті обставини, що порушено його конституційне право власності. Маючи у власності нерухоме майно, він був позбавлений можливості володіти і користуватися ним, отримувати від його використання прибутки (а.с. 37-38).
Відповідач ОСОБА_3 мав право на укладання 03 травня 2007 року договору оренди будівлі ангару як власник ангару з 24 квітня 2007 року, площею 441,6 кв. м., який розташований в АДРЕСА_1, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно №18662698, оскільки мав право володіти, користуватись та розпоряджатись своїм ангаром на власний розсуд з 24 квітня 2007 року.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що підстави для визнання договору оренди недійсним відсутні є обґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що висновки суду мотивувальної частини протиричать висновкам суду, викладеним в його резолютивній частині, то такі доводи не є такими, що дають підстави для скасування рішення, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 14 лютого 2014 року виправив допущену описку в мотивувальній частині рішення суду (а.с. 206).
Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив правильне по суті рішення, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
А тому, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Артемівського міськрайонного суду від 17 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Судді: