Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлової С.О.,
суддів Кульбаби В.М., Бех М.О.,
за участю прокурора Кравченко Є.С.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 березня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 5 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 липня 2013 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше судимого:
· 14 лютого 2005 року Суворовським районним судом м. Херсона за ч. 1 ст. 309 КК України, з застосуванням ст. ст. 75, 104 КК України, до позбавлення волі на 1 рік з іспитовим строком 1 рік;
· 25 червня 2008 року Дніпровським районним судом м. Херсона за ч. 1 ст. 122 КК України, з застосуванням ст. 75 КК України, до позбавлення волі на 2 роки з іспитовим строком 2 роки;
· 10 травня 2011 року Комсомольським районним судом м. Херсона за ч. 1 ст. 309 КК України до арешту на 5 місяців,
засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на 5 років.
Вирішено питання про речові докази.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 12 квітня 2012 року приблизно о 19 год поблизу будинку № 64 по вул. Жовтневої Революції в м. Херсоні, будучи у стані алкогольного сп'яніння, з застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, що виразилося в нанесенні ударів по голові й тулубу, відкрито викрав майно ОСОБА_2 загальною вартістю 2 150 грн, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. При цьому зазначає, що суд порушив принцип безпосередності судового розгляду, обґрунтувавши свої висновки показаннями потерпілого і свідка, даними на досудовому слідстві, незважаючи на протиріччя в таких показаннях щодо часу викрадення й продажу ним мобільного телефону, не допитав додаткового свідка та всупереч вимогам ст. 334 КПК України 1960 року не зазначив у мотивувальній частині вироку форму вини засудженого.
Заслухавши доповідь суді, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 367-369 КПК України 1960 року доводи щодо однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки апеляційного суду, який згідно зі ст. 366 КПК України 1960 року має право на скасування вироку з зазначених підстав.
Доводи щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у справі доказам.
Суд апеляційної інстанції проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи апеляції засудженого та його захисника на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляції необґрунтованими.
Погоджуючись з висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, за наведених у вироку обставин підтверджено оголошеними судом на підставі ст. 306 КПК України 1960 року показаннями потерпілого ОСОБА_2, показаннями на досудовому слідстві і в судовому засіданні засудженого, даними в тому числі в присутності захисника та підтвердженими в ході відтворення обстановки і обставин події, про те, що 12 квітня 2012 року приблизно о 19 год він після спільного вживання спиртних напоїв наніс ОСОБА_2 кілька ударів руками по голові та заволодів його майном, дослідженими судом на підставі ст. 306 КПК України 1960 року показаннями свідка ОСОБА_3 про придбання ним у ОСОБА_1 викраденого телефона 12 квітня 2012 року після 20 год, даними протоколу огляду та вилучення у ОСОБА_3 такого телефона, а також іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, зміст яких докладно наведений у вироку, яким суд дав належну оцінку (а. с. 13, 23-24, 50-53, 56-58, 62-63, 147-зворт-149).
Як убачається з матеріалів справи, під час досудового слідства потерпілий ОСОБА_2 попереджувався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, будь-яких підстав для обмови ним засудженого у справі не встановлено, свідчення потерпілого повністю узгоджувалися з іншими зібраними у справі доказами, а тому обґрунтовано покладені судами в основу прийнятих рішень як допустимі й достовірні докази.
Суд вживав передбачених законом заходів для забезпечення явки в судове засідання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, у тому числі шляхом примусового приводу (а. с. 121). Оскільки явка до суду потерпілого і свідка була неможлива з об'єктивних причин, суд оголосив їх показання, дані на досудовому слідстві, за згодою всіх учасників процесу, в тому числі ОСОБА_1 та його захисника. Такий порядок дослідження доказів ґрунтувався на вимогах ст. 306 КПК України 1960 року та не був порушенням принципу безпосередності судового розгляду (а. с. 149).
Відповідно до протоколу судового засідання судом безпосередньо допитано або оголошено показання всіх осіб, які згідно з додатком до обвинувального висновку підлягали виклику в судове засідання. ОСОБА_1 та його захиснику суд роз'яснив їх передбачені законом процесуальні права, після розгляду усіх доказів, що є у справі, опитав, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме, однак правом заявити клопотання про допит додаткових свідків засуджений і захисник не скористалися.
За таких обставин, на думку колегії суддів, передбачені ст. ст. 21, 263 КПК України 1960 року права підсудного заявляти клопотання, подавати докази, і відповідно, захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення судом не було порушено.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина вироку містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням усіх обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, в тому числі форми вини й мотивів злочину, а саме, що ОСОБА_1 вчинив відповідні дії умисно з метою відкритого заволодіння чужим майном.
Дії ОСОБА_1, які виразились у відкритому викраденні чужого майна з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України.
Вирішення судом питання про призначення засудженому покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України і в касаційній скарзі не оспорюється.
Призначене ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.
Доводи касаційної скарги і матеріали справи не містять вказівок на порушення вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 5 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді:
_____________ ________________ __________________
С.О. Орлова В.М. Кульбаба М.О. Бех