Справа №705/1171/14-ц
2/705/624/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2014 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі :
головуючої - судді Резнік Ю.В.
при секретарі Щербаковій Л.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль, -
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2014 року позивач звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль. В позовній заяві вказано, що 05.12.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Фольцваген», модель «Гольф», 1984 року випуску, дорожній номерний знак НОМЕР_1. Позивач в позові вказує, що враховуючи, що на момент укладення Договору у відповідача не було фінансової можливості зняти автомобіль з обліку в органах МРЕВ ДАІ для подальшої реєстрації на позивача, - сторони договору домовилися, що автомобіль буде передано на підставі договору та генеральної довіреності з наданням позивачу права володіння, користування та розпорядження автомобілем (керування, експлуатація, зняття з обліку, відчудження, продаж, отримання грошей в результаті продажу тощо). Позивач в позові зазначає, що згідно укладеного між ними договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 визначену сторонами договору вартість автомобіля у сумі 3000 доларів США, що було на той час еквівалентом 16 000 гривень. Відповідач передав позивачу автомобіль - державний номерний знак № НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2, передав ключі та надав довіреність, що була посвідчена нотаріусом. В день закінчення дії довіреності відповідач видавав позивачу нову довіреність з аналогічними правами. Всього таких довіреностей було видано три: 05.12.2003 року, 07.12.2006 року та 09.12.2008 року, що були посвідченні приватними нотаріусами. 09.12.2013 року термін дії останньої довіреності виданої відповідачем позивачу закінчився, нову довіреність видавати позивачу відповідач відмовився.
Позивач в позові зазначає, що він з 05.12.2003 року здійснював необмежене користування та повне утримання автомобіля, тобто, на його думку, в розумінні визначень статті 322 Цивільного кодексу України ніс тягар утримання майна як його власник. Утримання автомобіля підтверджується необхідними згідно чинного законодавства сплатою транспортного збору, сплатою обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тощо. Всі зазначенні дії здійснювалися від імені позивача, як власника автомобіля . Крім того, позивач вказує, що у вказаний період часу він здійснював за власний рахунок регулярний догляд та технічний ремонт автомобіля та його зберігання у власному гаражі, що знаходиться по місцю проживання позивача. Тому позивач вважає, що на підставі тих прав, що були у нього, відповідно до довіреності, він міг зареєструвати автомобіль, як власник на своє ім'я, але не зробив цього в зв'язку з відсутністю фінансових можливостей на здійснення такої реєстрації. Також в позові позивач зазначає, що беручи до уваги те, що він придбав у ОСОБА_2 автомобіль, сплативши обумовлену вартість, протягом 10 років він здійснював дії стосовно автомобіля, як власник, у розумінні ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, та жодних претензій ОСОБА_2 не пред'являв, то з огляду на вищевикладене позивач фактично набув права власності на автомобіль та може розпоряджатися ним, в тому числі і продавати його за власним розсудом, без наявної на то довіреності від відповідача. Тому в позові позивач ставить питання про визнання за ним права власності на автомобіль та стягнення з відповідача судових витрат.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав і вказував, що він не заперечує проти визнання права власності на автомобіль за позивачем. Він підтвердив усі факти викладені в позові стосовно укладення між сторонами в 2003 році договору купівлі продажу автомобіля, який через брак коштів належним чином не був оформлений. Він в судовому засіданні вказував, що після отримання коштів за автомобіль, він надав позивачу довіреність і окремо у письмові формі вони з позивачем ще зафіксували відповідні факти і обоє підписали документ в якому це все відобразили.. Відповідач вказував, що він відмовляється від права власності на відповідний автомобіль і в суд вони прийшли, щоб переоформити право власності на автомобіль на позивача.
Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу РКС № НОМЕР_2 , яке видано МРЕВ ДАІ УВС м. Умань Черкаської області 19 квітня 1997 року, - автомобіль Фольксваген Гольф, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, чорного кольору належить ОСОБА_2.
Згідно довіреності від 5 грудня 2003 року ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_1 керувати та розпоряджатись належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу РКС № НОМЕР_2 , яке видано МРЕВ ДАІ УВС м. Умань Черкаської області 19 квітня 1997 року, автомобілем Фольксваген Гольф, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, чорного кольору.
Згідно довіреностей від 7 грудня 2006 року та 9 грудня 2008 року ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_1 продати належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу РКС № НОМЕР_2 , яке видано МРЕВ ДАІ УВС м. Умань Черкаської області 19 квітня 1997 року, автомобілем Фольксваген Гольф, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, чорного кольору.
Також позивачем до матеріалів позову долучено документ, за підписом сторін, в якому вказано, що ОСОБА_2 05.12.2003 року продав, а ОСОБА_1 придбав - автомобіль Фольксваген Гольф, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, чорного кольору за 3 000 доларів США. Позивач вказує, що це договір купівлі-продажу автомобіля і саме він підтверджує факт переходу права власності на відповідний автомобіль від відповідача до позивача. У вказаному документі дослівно зазначено : « … Право необмеженого користування та повне утримання Автомобілем перейшло до ОСОБА_1 на підставі довіреності від 05.12.2003 року, що була посвідчена приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрована в реєстрі за № 3 970. …».
Відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України, у разі у разі відмови від права власності на майно, право на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Як видно, право власності на спірний автомобіль, яке підлягає державній реєстрації, було зареєстровано за ОСОБА_2 у МРЕВ ДАІ УВС м. Умань Черкаської області 19 квітня 1997 року,, свідоцтво про реєстрацію ТЗ РКС № НОМЕР_2.
Будь-яких даних про те, що до органу, який здійснив реєстрацію права власності на спірний автомобіль, надійшла та зареєстрована заява власника ОСОБА_2 про відмову від права власності на цей автомобіль не надано, тому, відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України, її право власності на автомобіль не припинилося.
Відповідно до ст. 336 ЦК України особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.
Оскільки встановлено, що ОСОБА_2 не відмовився від права власності від автомобіля у порядку, встановленому ч. 3 ст. 347 ЦК України, і його право власності на автомобіль не припинилося, відсутні підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на цей автомобіль внаслідок заволодіння рухомою річчю, від якої власник відмовився.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідністю зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Як видно з наданих позивачем письмових доказів, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не було укладено правочину, для якого відповідно до вимог ст. ст. 208, 210 ЦК України, є обов'язковою письмова форма та державна реєстрація, за яким право власності перейшло б від власника спірного автомобіля ОСОБА_2 до ОСОБА_1
Довіреністі, посвідчені 05 грудня 2003 року, 07 грудня 2006 року та 09 грудня 2008 року приватними нотаріусами, за якими ОСОБА_2 уповноважував ОСОБА_1 керувати та розпоряджатись ( довіреність від 05 грудня 2003 року) та продати (довіреності від 07 грудня 2006 року та від 09 грудня 2008 року) належним йому автомобілем марки Фольксваген Гольф, 1984 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, чорного кольору, зареєстрованим в МРЕВ ДАІ УВС м. Умань Черкаської області 19 квітня 1997 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу РКС № НОМЕР_2 , не є підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності на автомобіль.
Безпідставними є посилання позивача на положення статті 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, оскільки, з одного боку відсутні докази набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль, а з іншого - відсутні заперечення з боку відповідача ОСОБА_2 проти визнання за позивачем права власності на цей автомобіль, що не перешкоджає їм оформити відповідний правочин у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України - позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування. Таким чином, при викладених обставинах, у зв'язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - позов не підлягає до задоволення.
Беручи до уваги вищевикладене, ст. ст. 15, 16, 204, 205, 208, 210, 336, 347, 392 ЦК України, », ст.ст. 11, 316, 317, 328 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 208, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10-и днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Ю.В. Резнік