Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/215/14 Головуючий у 1 інстанції: Сінєльнік Р.В.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,
При секретарі: Хомяк К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє» про визнання права на житло,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє» про визнання права на житло.
Позивач зазначала, що з 1994 року вона постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1 з дозволу наймача ОСОБА_3, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_2. Фактично вона користувалася житлом, як член сім'ї, оскільки перебувала із ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах та вела з ним спільне господарство. Вона поховала його за свій рахунок, сплачувала за квартиру та комунальні послуги. Посилаючись на ці обставини, просила визнати за нею право користування квартирою та зобов'язати Запорізьку міську раду та МКП «Основаніє» укласти з нею договір найму та обслуговування на спірну квартиру.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
На підставі статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Згідно статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
У відповідності до частини 2 статті 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
При вирішенні спору суд першої інстанції вказував, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє» заявлено з підстав, передбачених статтею 61 ЖК України, якою встановлено поняття договір найму жилого приміщення, укладення договору найму жилого приміщення та статей 63, 65 ЖК України, якими визначено предмет договору найму жилого приміщення - в будинках державного і громадського житлового фонду та право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення, тобто, правовідносини сторін стосуються користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду.
Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що при розгляді справи встановлено, що предмет спору - квартира АДРЕСА_1 - не перебуває в фонді державного і громадського житлового фонду, а є приватною власністю інших осіб, до яких позовні вимоги не заявлялися.
Основні доводи апеляційної скарги відображують позицію позивача ОСОБА_2 та її представника, висловлену в ході розгляду справи і полягають у викладенні незгоди ОСОБА_2 з іншим рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2013 року - згідно якого за громадянкою ОСОБА_4 було визнано право на житло - на квартиру АДРЕСА_1. Також апелянт зазначає, що ОСОБА_4 шахрайським шляхом заволоділа вказаною квартирою та безпідставно приватизувала цю квартиру, а згодом продала її.
Також апелянт вказувала на те, що поза увагою суду залишились докази, надані позивачем щодо проживання її однією сім'єю з померлим ОСОБА_3 у вказаній квартирі з 1994 року, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а тому висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження при апеляційному розгляді.
Так, з матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що при розгляді справи суд першої інстанції не досліджував в повному обсязі обставини справи та докази, надані сторонами, та не оцінював їх, відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні позову з тих підстав, що 19.11.2013 року - на час ухвалення оскаржуваного судового рішення набрало законної сили рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2013 року (в справі за позовом ОСОБА_4 до МКП «Основаніє» про визнання права користування житловим приміщенням) яким визнано за ОСОБА_4 право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та вже існувало розпорядження голови райадміністрації Запорізької міської ради по Заводському району № 467-р від 15.10.2013 року згідно якого передано у приватну власність гр. ОСОБА_4 вищевказану квартиру, тобто, квартира вже не перебула у комунальній власності, а була об'єктом приватної власності (а. с. 77-78; 76).
На час розгляду справи в апеляційному суді було скасоване вказане рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2013 року - згідно якого за громадянкою ОСОБА_4 було визнано право на спірну квартиру.
Рішенням колегії суддів апеляційного суду Запорізької області від 24.12.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Міського Комунального підприємства «Основаніє» про визнання права користування житловим приміщенням (квартирою АДРЕСА_1) відмовлено (а. с. 132-135).
З огляду на вищевикладене судова колегія з метою повного і всебічного розгляду справи дійшла висновку про доцільність вирішення даного спору по суті, дослідивши в судових засіданнях письмові докази сторін та показання свідків, ухвалити рішення по суті позовних вимог ОСОБА_2 з урахуванням вимог статей 213-214 ЦПК України, згідно яких рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим, а також суд має вирішити питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на положення статей 61, 63, 65 ЖК України.
При апеляційному розгляді справи встановлено наступне.
У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє» про визнання права на житло.
У позові зазначала, що з 1994 року вона постійно мешкала у квартирі АДРЕСА_1 з дозволу наймача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Фактично вона користувалася житлом, як член сім'ї, оскільки з 1991 року перебувала із ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах та вела з ним спільне господарство. Шлюб офіційно не оформили, оскільки після травмування в ДТП вона постійно лікувалася у медичних закладах, потім загубила паспорт, а останні три роки ОСОБА_3 дуже хворів і вона доглядала за ним, оскільки інших родичів він не мав.
Також позивач вказувала, що сплачувала за квартиру та комунальні послуги разом з ОСОБА_3, поховала його за свій рахунок. Посилаючись на ці обставини, просила визнати за нею право користування квартирою та зобов'язати Запорізьку міську раду та МКП «Основаніє» укласти з нею договір найму та обслуговування на спірну квартиру.
Відповідачі - Запорізька міська рада і міське комунальне підприємство «Основаніє» позов не визнали.
В засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 пояснила, що вона проживала з ОСОБА_3 в спірній квартирі з 1994 року по день його смерті. Вони перебували у фактичних шлюбних відносинах, разом вели спільне господарство, разом купували деякі меблі, телевізор.
Після його смерті вона деякий час знаходилася на лікуванні у лікарні, оскільки у неї від ДТП травма кінцівок, а хвороба часто загострюється. Після лікарні вона не змогла потрапити до квартири, в якій проживала з ОСОБА_3, оскільки двері та замок були замінені. Невідомі люди стали проживати в цій квартирі, а всі її речі та документи, в тому числі, квитанції щодо оплати квартплати та комунальних послуг і витрат на поховання ОСОБА_3 поділися невідомо куди.
Позивач, посилаючись на те, що вона вселилася в спірну квартиру як член сім'ї ОСОБА_3, який був основним наймачем квартири, а саме, як його дружина, більш ніж 15 років проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю та вела з ним спільне господарство, в тому числі, брала участь у витратах на утримання квартири, а іншого житла вона не має, вважає, що у відповідності до вимог ст. ст. 63, 65 ЖК України набула права користування спірною квартирою.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 заявила клопотання про допит свідків та про долучення до матеріалів справи письмових доказів. Судова колегія задовольнила дані клопотання.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2, відповідачі - Запорізька міська рада і міське комунальне підприємство «Основаніє» - зазначали, що відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 Позивач не зареєстрована в спірній квартирі, ОСОБА_3 за життя не звертався до житлових органів з будь-яким заявами щодо прописки ОСОБА_2 По цій квартирі квартплата та плата за комунальні послуги нараховувалася лише на одну особу - на основного наймача ОСОБА_3, а станом на 01.10.2013 року (на час розгляду справи в суді першої інстанції) по квартирній платі та комунальним послугам існувала заборгованість в розмірі 6715, 81 грн. (а. с. 195-198; 200).
На думку відповідачів, на момент смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 з ним не проживала, оскільки з довідки Заводського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області від 24.03.2014 року № 63/8-1812, яку представник МКП «Основаніє» надала суду в якості доказу, вбачається, що за фактом смерті ОСОБА_3 18.05.2013 року було здійснено виїзд СОГ Заводського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області. Огляд місця події (в спірній квартирі) проведено за письмовою згодою гр. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка була присутня у приміщенні на момент смерті ОСОБА_3 та згідно пояснень є його цивільною дружиною. В матеріалах провадження по факту смерті ОСОБА_3 жодних даних про гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 не міститься (а. с. 201).
В матеріалах справи знаходиться копія ордеру № 160, виданого виконавчим комітетом Заводської Ради народних депутатів 13.01.1992 року на спірне житлове приміщення. З копії ордеру видно, що ордер на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 на сім'ю з двох осіб - на нього та мати - ОСОБА_7 (а. с. 4).
З копії паспорту покійного ОСОБА_3 видно, що він з 02.06.1992 року був зареєстрований за цією адресою, а сторонами не заперечується, що в цій квартирі він проживав до своєї смерті.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24.05.2013 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а. с. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3. Знята з реєстрації 22.12.1994 року - за даними талону зняття з реєстрації місця проживання вибула за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 12).
Теперішнього часу ОСОБА_2 знаходиться на обліку (за № 0829) в центрі обліку бездомних осіб як особа, яка не має постійного місця проживання і місце проживання якої зареєстровано за юридичною адресою Запорізького міського територіального центру соціального обслуговування: АДРЕСА_4 (а. с. 13).
В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що раніше була прописана в квартирі за адресою: АДРЕСА_3, але разом з ОСОБА_3 вирішили продати цю квартиру, щоб на ці кошти вона могла лікуватися. Після продажу квартири у 1994 році вона перевезла свої речі до свого чоловіка - ОСОБА_3 та стала постійно проживати з ним однією сім'єю в спірній квартирі.
Проте, такі доводи позивача ОСОБА_2 не підтверджені будь-якими належними та допустимим доказами.
Так, з матеріалів справи та встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, позивачкою не було дотримано порядку вселення, що є обов'язковою умовою при застосуванні статті 65 ЖК України до встановлених судом правовідносин, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази про звернення позивачки або померлого ОСОБА_3 до компетентних органів місцевого самоврядування з приводу вселення ОСОБА_2 як члена сім'ї наймача.
Також слід зазначити, що по квартирній платі та комунальним послугам на час ухвалення судового рішення існувала заборгованість, при цьому така плата нараховувалась лише на одну особу, доказів оплати комунальних послуг позивачкою також суду не було надано.
Судом апеляційної інстанції досліджено показання свідків, допитаних як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді справи.
Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які не є сусідами або родичами покійного ОСОБА_3, проживають досить віддалено від його квартири, в основному поясняли, що інколи бували в гостях у ОСОБА_3 та бачили там ОСОБА_2, яка, на їх думку, була дружиною ОСОБА_3 Щодо ведення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільного господарства точних даних не мають, але вважають, що такі відносини мають бути. Проте, виходячи зі змісту показань зазначених свідків, неможливо безперечно стверджувати, що ОСОБА_2 проживала постійно в спірній квартирі як член сім'ї ОСОБА_3 та вела з ним спільне господарство. Крім того, жодний зі свідків не підтвердив того факту, що ОСОБА_3 мав бажання зареєструвати ОСОБА_2 в своїй квартирі як члена сім'ї або хоча б як тимчасового мешканця, про що також свідчить і відсутність відповідних заяв ОСОБА_3 до житлових органів.
З письмових доказів щодо оплати установлення металевої вхідної двері у спірній квартирі за життя ОСОБА_3 та з відповідних платіжних документів на підтвердження витрат на поховання ОСОБА_3 не вбачається, що у здійсненні таких оплат брала участь ОСОБА_2 (а. с. 169-170; 171-174).
Письмові докази, надані позивачем і відповідачами щодо факту виявлення трупа ОСОБА_3 в спірній квартирі та складання відповідних процесуальних документів свідчать про те, що виявила труп ОСОБА_3 інша особа, а не ОСОБА_2, понятими у протоколі огляду місця події від 18.07.2013 року вказані також інші особи (а. с.190; 201).
З письмових доказів, наданих представником позивача суду апеляційної інстанції, а саме, зі змісту витягу з кримінального провадження по факту смерті ОСОБА_3, з протоколу огляду місця події від 18.07.2013 року, висновку експерта № 1712 про причини смерті, постанови про закриття кримінального провадження, не вбачається, що ОСОБА_2 на момент смерті ОСОБА_3 проживала з ним та була присутньою в квартирі при здійсненні оперативних заходів слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області (а. с. 189-194).
Письмові докази у вигляді поштових конвертів та поштових повідомлень, з яких видно, що поштова кореспонденція протягом 2006-2013 року направлялася позивачці ОСОБА_2 за адресою розташування спірної квартири, суд не приймає до уваги, оскільки такі докази не свідчать про її постійне проживання у спірній квартирі в якості члена сім'ї померлого ОСОБА_3 - основного наймача квартири, а можуть бути лише свідченням того, що поштову кореспонденцію ОСОБА_2 просила направляти за адресою свого знайомого - ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи та пояснень ОСОБА_2 вбачається, що вона на той час вже продала свою квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 і яка була її постійним місцем проживання (а. с. 161-168).
Відповідачем - МКП «Основаніє» в якості письмового доказу надано акт від 27.05.2013 року, складений комісією за участю спеціалістів ЦОП № 4 МКП «Основаніє», зі змісту якого видно, що зі слів сусідів кв. НОМЕР_2 і кв. НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 проживав в квартирі НОМЕР_4 по день смерті один (а. с. 199).
Також відповідачем надано довідку щодо здійснення нарахування квартплати та плати за комунальні послуги за даною адресою лише на одну особу - ОСОБА_3 і наявності заборгованості станом на 01.09.2013 року (на час розгляду справи в суді першої інстанції) по квартирній платі та комунальним послугам в розмірі 6715, 81 грн. (а. с. 200).
Оскільки підстави, з якої суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції вже не існувало, судом апеляційної інстанції справу розглянуто в повному обсязі. При апеляційному розгляді справи не встановлено жодних підстав, передбачених статтями 63, 65 ЖК України для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права користування квартирою АДРЕСА_1.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 має бути задоволена частково - зі скасуванням оскаржуваного рішення та ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з інших підстав, а саме, в зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту: Відмовити в позові ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє» про визнання права на житло з підстав, зазначених в мотивувальній частині рішення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: