ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 12/458 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Калугін О.Ю. –дов. від 26.04.2006р. |
відповідача | Сергієнко І.В. –дов. від 06.02.2006р. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Голосіївської районної в м. Києві ради |
на постанову | 20.01.2006р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 12/458 господарського суду м. Києва |
за позовом | Голосіївської районної в м. Києві ради |
до | Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” |
третя особа | Фонд державного майна України |
про | визнання права власності |
ВСТАНОВИВ:
Голосіївська районна в м. Києві Рада звернулась до господарського суду м. Києва з позовом про визнання права власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва на не житловий будинок загальною площею 544,0кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою вул. Жилянська, 72 –а (літ.А).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідно до рішення Київради від 27.12.2001 N 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" (із змінами) нежилий будинок загальною площею 544,0 кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою вул. Жилянська, 72-а (літ.А), було передано до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва.
Крім того, на підставі рішення Київради позивачу було надане свідоцтво про право власності на нежилий будинок загальною площею 544,0 кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою : вул. Жилянська, 72-а (літ.А), яке було зареєстровано в БТІ м. Києва, на яке покладено здійснення реєстрації прав на нерухоме майно.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що даний будинок було передано в 1968 році Київському міському радіотрансляційному вузлу, який увійшов до підрозділів Київської міської дирекції Українського державного підприємства електрозв'язку (УДПЕЗ) „Укртелеком".
В процесі створення ВАТ „Укртелеком", який було створено на майні (УДПЕЗ) „Укртелеком", будинок який знаходиться в м. Києві за адресою вул. Жилянська, 72-а (літ.А), було передано Фондом державного майна України до статутного фонду ВАТ „Укртелеком", а тому цей будинок, на думку відповідача, є власністю ВАТ „Укртелеком" і не може належати до комунального майна територіальної громади Голосіївського району м. Києва.
Крім того, відповідачем було надано копію договору купівлі - продажу спірного не житлового будинку, який укладено 28.10.2005 року між Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва та Приватним підприємством “ПРАВЕН”, у зв’язку з чим відповідач вважає, що на час розгляду справи права позивача не порушені, оскільки він уже не був власником спірного будинку.
Рішенням від 11.11.2005р. господарський суд м. Києва позовні вимоги задовольнив, визнав право власності на нежилий будинок загальною площею 544,0кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою вул. Жилянська, 72- а (літ. А) за територіальною громадою Голосіївського району м. Києва.
Ухвалюючи судове рішення, господарський суд м. Києва при дослідженні обставин справи дійшов висновку, що флігельний будинок по вул. Жаданівського,72-а (на сьогодні Жилянська) було передано Київському радіотрансляційному вузлу у користування.
За апеляційною скаргою ВАТ “Укртелеком” Київський апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду м. Києва в апеляційному порядку та постановою від 20.01.2006р. скасував його, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Постанова Київського апеляційного господарського суду мотивована тим, що оскільки позивачем належними засобами доказування не доведено наявність законних підстав для набуття права комунальної власності на флігельну будівлю, враховуючи чинність правової підстави, за якою відповідне майно було віднесено до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", вимоги про визнання за територіальною громадою Голосіївського району м. Києва права власності на відповідний нежилий будинок є помилковими та такими, що не ґрунтуються на приписах діючого законодавства.
Голосіївська районна в м. Києві рада подала до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на постанову у справі, просить її скасувати, а рішення у справі залишити без змін, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що спірна будівля дійсно була передана відповідачу лише в користування, як зазначено в рішенні Київського виконкому від 19.11.1968 р. № 1943/1.
Під час розподілу колишньої соціалістичної власності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. N 311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” під час проведення такого розмежування, було визначено, що житловий та не житловий фонд міської ради передавався до комунальної власності м. Києва, проте, судом апеляційної інстанції не було надано оцінки цьому доказу.
Навпаки, на думку заявника, судом апеляційної інстанції було зроблено хибний висновок, що в справі немає доказів передачі майна до комунальної власності.
Зроблений судом апеляційної інстанції висновок про те, що будинок передавався у власність Київському міському радіотрансляційному вузлу (далі вузол ), оскільки останній проводив відселення мешканців з нього є безпідставним та таким, що не ґрунтується на дійсних матеріалах справи. Викрививши його зміст, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку. Дійсно вузол, рішенням Київського виконкому від 19.11.1968 р. № 1943/1, був зобов'язаний провести відселення мешканців, але під час земле відводу земельної ділянки під будівництво адміністративно-житлового будинку, вузлу дозволялося знести жилі будинки по вул. Жаданівського і саме мешканців цих будинків необхідно було відселяти. Саме про це каже рішення Київського міськвиконкому від 31.01.1967 р. № 145. Тому рішення суду про передачу спірного будинку саме в користування є вірним оскільки про це зазначено в самому рішенні.
Щодо висновку апеляційного суду про те що, оскільки будинок було списано з балансу житлового управління Залізничного району та передано на баланс вузла, тому будинок передавався у власність є також хибним та таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.
Баланс є лише формою бухгалтерського обліку і, окрім того, для обслуговування будинку в соціалістичній Україні тільки те майно можна було утримувати, яке було на балансі.
Окрім того, заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження,, не було враховано те, що Голосіївська районна в м. Києві рада законно отримала це майно до комунальної власності від Київської міської ради, яка і була власником спірного майна. Вказане підтверджується тим, що Голосіївський районній в м. Києві раді було надано свідоцтво право власності на нерухоме майно, зареєстроване Київським БТІ, але не було надано належної оцінки вказаному.
Саме відповідно до закону та у спосіб передбачений законодавством Голосіївська районна в м. Києві рада отримала спірне приміщення до комунальної власності Голосіївського району.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи було встановлено, що згідно з Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 N 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" (із змінами) нежилий будинок загальною площею 544,0 кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою: вул. Жилянська, 72-а (літ.А) було передано до комунальної власності територіальної громади новоутвореного Голосіївського району м. Києва.
За рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 19.11.1968 р. № 1943/1 флігельний будинок по вул. Жаданівського, 72 (на даний час Жилянська) було передано Київському міському радіотрансляційному вузлу для виробничих потреб.
Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація як виконавчий орган Голосіївської районної в м. Києві ради звернулася до Київської міської філії ВАТ „Укртелеком" з листом № 224-юр від 09.06.2005 р., в якому повідомила про передачу будинку за адресою: вул. Жилянська, 72-а (літ.А) до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва та просила передати ключі та наявну документацію для забезпечення безперешкодного доступу до будівлі комунальних та експлуатуючих служб району.
10.07.2005 р. на адресу Голосіївської РДА надійшла відповідь від Київської міської філії ВАТ „Укртелеком" № 01-14-1580 від 07.07.2005 р., в якій було зазначено, що Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 19.11.1968 р. № 1943/1 флігельний будинок по вул. Жадаківського, 72 (на даний час Жилянська) було списано з балансу житлового управління Залізничного району та передано Київському міському радіотрансляційному вузлу для виробничих потреб.
Київський міський радіотрансляційний вузол було перетворено у Центр експлуатації радіофікації Київської міської дирекції Українського державного підприємства електрозв'язку „Укртелеком" (УДПЕЗ), а в подальшому Центр технічної експлуатації радіофікації Київської міської філії ВАТ „Укртелеком".
ВАТ „Укртелеком" створено на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ „Укртелеком", все майно, що знаходилося на балансі УДПЕЗ „Укртелеком”, увійшло до статутного фонду ВАТ „Укртелеком", в тому числі й нежилий будинок загальною площею 544,0 кв.м., який знаходиться в м. Києві за адресою : вул. Жилянська, 72-а (літ.А) і знаходиться у його власності.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
За приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 вказаного Кодексу, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з статтею 387 цього Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном.
Беручи до уваги, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне майно та витребування його з незаконного володіння, судам першої та апеляційної інстанції насамперед необхідно було встановити:
- власника спірного майна;
- підстави, за якими спірним майном заволодів відповідач, чи є вони незаконними або без відповідної правової підстави, чи навпаки вони є законними;
- чи було фактичне припинення права власності Голосіївської районної в м. Києві ради на спірне майно за приписами діючого законодавства на момент відчуження спірного майна;
- хто був користувачем спірного майна після 1968р., з урахуванням рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 19.11.1968 р. № 1943/1.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції в обґрунтування судових рішень посилались на рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 19.11.1968 р. № 1943/1, за пунктом 6 якого, було дозволено житловому управлінню Залізничного району списати з балансу вартість флігельного будинку по вул. Жаданівського, 72 та передати його Київському міському радіотрансляційному вузлу для виробничих потреб.
Разом з цим, під час розгляду справи не було встановлено чи була проведена передача спірного майна за вказаним рішенням, й якщо була, то якими документами це підтверджується.
Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції також залишились обставини щодо свідоцтва права власності від 15.04.2005р. № 552-6 (а.с. 15), а саме, підстави його видачі.
Посилання з цього приводу на рішення Київської міської ради від 27.12.2001р. № 208 /1642 є непереконливими за відсутності вказаного рішення у матеріалах справи.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Враховуючи, що застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 11.11.2005р. господарського суду м. Києва та постанову від 20.01.2006р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 12/458 господарського суду м. Києва скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу Голосіївської районної в м. Києві ради - задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач