Справа № 261/124/14-ц

Провадження № 2/261/460/14

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 27 березня 2014 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючого Жупанової О.О., за участю секретаря Дівів'євої Я.О., позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними односторонніх правочинів,-

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними односторонніх правочинів, а саме дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1, які були оформлені письмовими розписками від 22 червня 2010року та 02 листопада 2010р., посилаючись на недотримання вимог закону, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

В обґрунтування свого позову вказав, що з 1998 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2. Від спільного життя мають доньку - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу вони придбали будинок АДРЕСА_1, який був зареєстрований за відповідачем. Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2009 року про розподіл майна подружжя, за ним було визнано права власності на 12 зазначеного будинку. Після чого, 22 червня 2010 року та 02 листопада 2010 року він склав договір дарування своєї частини будинку дочці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, який був оформлений у формі розписки. 29 липня 2011 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 01 липня 2009 року за заявою відповідача було скасовано, позов залишено без розгляду. На теперішній час спір про розділ майна подружжя, а саме, спірного будинку, вирішується у Петровському районному суді. 08 листопада 2013 року відповідач звернулася до Ворошиловського районного суду м. Донецька з позовом про стягнення аліментів, надавши в якості доказу вживання заходів щодо одержання аліментів оспорюванні розписки. Вважає, що оскільки договір дарування нерухомої речі підлягає нотаріальному посвідченню, то складені ними правочини дарування, які були оформлені у формі розписок від 22 червня 2010 року та 02 листопада 2010 року є недійсними, в силу своєї нікчемності.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на вищезазначені обставини.

Відповідач та його представник проти позову заперечували, оскільки вважали, що правочини дарування, оформлені у формі розписок від 22 червня 2010 року та 02 листопада 2010 року є нікчемними, а тому не можуть бути визнані недійсними. Також наполягали на пропуску позивачем строку звернення до суду з зазначеними позовними вимогами.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення по справі, що розглядається, суд виходив з вимог ст. 60 ЦПК України, яка регламентує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень, крім випадків, коли мають місце підстави звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, дотримуючись принципу диспозитивності, передбаченого ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В ході судового розгляду справи встановлено, що з 17 липня 1998 року ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та ОСОБА_2( надалі - Відповідач) перебували у шлюбі. Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - донька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. 17 лютого 2009 року шлюб між сторонами було розірвано. Рішенням Ворошиловського районного суду від 01 липня 2009 р., за Позивачем визнано право власності на 12 будинку АДРЕСА_1, в порядку розділу майна подружжя. 22 червня 2010 р. та 02 листопада 2010 року Позивачем було вчинені односторонні правочини, згідно яких він передає в дар своєї дочці ОСОБА_1 частину будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, згідно рішення Ворошиловського районного суду від 01 липня 2009 р., які оформлені письмовими розписками від його імені. (а.с.22,23). Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 29 липня 2011 року зазначене рішення скасовано.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Отже Договір дарування є одностороннім правочином, який підлягає нотаріальному посвідченню в разі дарування нерухомої речі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ст. 224 ЦК України тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо).

Згідно ч. 1 ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з вимогами ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що правочини, щодо яких не додержана встановлена згідно з вимогою закону нотаріальна форма, є нікчемними. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що вчиненні Позивачем односторонні правочини, згідно яких він передає в дар своєї дочці ОСОБА_1 частину будинку АДРЕСА_1, які оформлені письмовими розписками від імені Позивача, не були укладені у нотаріальній формі, нотаріального посвідчення зазначених правочинів не відбулося. До того ж, сторони не заперечували, що до теперішнього часу право власності на спірний будинок, відповідно до свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04 вересня 2008 року зареєстровано за Відповідачем, у Ворошиловському районному суду м. Донецька позов про розділ майна подружжя був залишений без розгляду. Крім того, як пояснила Відповідач, позивач передав в дар свою частину спірного будинку дочці, безоплатно, довіряючи останньому вона не наполягала на нотаріальному посвідченні.

За таких обставин, вчинені Позивачем односторонні правочини, згідно яких він передає в дар своєї дочці ОСОБА_1 частину будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності, згідно рішення Ворошиловського районного суду від 01 липня 2009 р., які оформлені письмовими розписками від 22 червня 2010року та 02 листопада 2010р. від імені Позивача є нікчемними, оскільки при їх укладанні не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Позивач не звертався до суду із вимогою про встановлення нікчемності правочину та (або) застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що не позбавляє його такої можливості в подальшому звернутися до суду з відповідним позовом.

Інші доводи позову щодо недійсності односторонніх правочинів дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1, які були оформлені письмовими розписками від 22 червня 2010 року та 02 листопада 2010року правого значення не мають, оскільки висновок суду щодо нікчемності зазначених правочинів не спростовують.

Таким чином, приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту права, а також правові наслідки нікчемності, враховуючи, що недійсним може визнаватися лише оспорюваний правочин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання Відповідача на пропуск строку позовної давності безпідставне, оскільки позивачу відмовлено по суті позовних вимог.

Оскільки при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 243,60 грн., то вони не підлягають стягненню з відповідача на його користь відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 6,10, 57, 60 , 88, 208,209, 212 -215, ЦПК України , суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними односторонніх правочинів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.О.Жупанова