ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

04 липня 2006 р.

№ 2/206-05

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач

за участю представників:

позивача

не з’явився (про час і місце судового засідання повідомлено належно)

відповідача

Хоменчук С. А. –дов. від 03.01.2006

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання

Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А-0215

на  постанову

від 04.04.2006 Житомирського апеляційного господарського суду

у справі

№ 2/206-05 господарського суду Вінницької області

за позовом

Військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А-0215

до	Товариства з обмеженою відповідальністю “Поділля - буд”

про	розірвання договору та відшкодування збитків

          

В С Т А Н О В И В:

Військовий прокурор Західного регіону України звернувся до господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А-0215 з позовом про розірвання додаткової угоди № 1193/П/03/33 від 09.12.2003 до договору підряду № 1193/П/01/26 від 07.08.2001, укладеної між Головним командуванням Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України і ТОВ “Поділля - буд” та  стягнення з останнього       546700 грн. заборгованості з врахуванням індексу інфляції, 44410,95 грн. пені, 35000 грн. штрафних санкцій у зв’язку з невиконанням останнім умов зазначеної угоди.

Рішенням від 20.09.2005 господарського суду Вінницької області (суддя Мельник П.) позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з               ТОВ “Поділля - буд” 500000 грн. збитків, 44410,95 грн. пені, 35000 грн. штрафних санкцій.

Рішення суду в цій частині мотивоване невиконанням ТОВ “Поділля - буд” своїх зобов’язань за додатковою угодою № 1193/П/03/33 від 09.12.2003 до договору підряду № 1193/П/01/26 від 07.08.2001, укладеною ним з Головним командуванням Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України.

Відмовляючи в позові про стягнення інфляційної складної, господарський суд, з посиланням на статтю 625 Цивільного кодексу України, зазначив, що встановлений індекс інфляції нараховується за невиконання грошового зобов’язання, чого не було передбачено спірною угодою.

В частині відмови в позові про розірвання спірної угоди, господарський суд виходив з того, що термін її дії закінчився 01.11.2004.

За апеляційним поданням Військового прокурора Західного регіону України Житомирський апеляційний господарський суд (судді: Гулова А. Г. - головуючий, Пасічник С. С., Шкляр Л. Т.) переглянув рішення у справі в апеляційному порядку та постановою від 04.04.2006 скасував його, позов Військового прокурора Західного регіону залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова у справі з посиланням на частину 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України та Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 мотивована тим, що позов подано прокурором не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарської діяльності, оскільки участь військової частини А0215 у будівництві за спірним договором є результатом її господарської діяльності, спрямованої на забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей.

Військовий прокурор Західного регіону України вніс до Вищого господарсько го суду України касаційне подання на постанову Житомирського апеляційного господарського суду, в якій просить дану постанову скасувати, рішення у справі залишити без змін, обґрунтовуючи касаційне подання доводами про порушення господарським судами норм матеріального права.

Зокрема, у касаційному поданні прокурор наголошує, що позов поданий ним в інтересах органів виконавчої влади та військового управління, оскільки Міністерство оборони України та Командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України є бюджетними установами, утримуються виключно за рахунок коштів державного бюджету; фінансування військової частини А0215 проводилось виключно за рахунок кошторисних призначень Міністерства оборони України, а кошти, спрямовані на забезпечення діяльності Збройних Сил України, в тому числі, й житлом військовослужбовців та членів їх сімей є державними коштами, використання яких контролюється та захищається державою.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки визначені, зокрема, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов‘язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому частина 2 цієї норми зобов‘язує прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України, обсягу наданих прокурору статтею 29 Господарського процесуального кодексу України прав, представництво прокуратурою інтересів держави у господарському суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов‘язки. Але представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб‘єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

З огляду на це, обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та зазначаючи орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах прокурор, а вирішуючи питання про порушення справи за позовними заявами прокурора, і суд, повинні враховувати, що закріплені нормами Конституції України та іншими правовими актами інтереси держави у своїй основі потребують здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства тощо і можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді або держава може вбачати свої інтереси і в діяльності приватних підприємств, товариств.

Проте, інтереси держави є відмінними від інтересів інших учасників суспільних відносин. Даючи офіційне тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, у якій прокурор обґрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під яким відповідно до статей 6, 7, 143 Конституції України потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Враховуючи викладене, господарський суд апеляційної інстанції  встановив, що прокурором необґрунтовано визначено першим позивачем Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки останній не є учасником спірних правовідносин за договорами № 1193/П/01/26 від 07.08.2001 та             № 1193/П/03/33 від 09.12.2003.

Також судами встановлено, що військова частина А0215 є юридичною особою, заснованою на державній власності, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в установах банків, управління господарською діяльністю здійснюється через її органи управління, вона не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

Залишаючи позов без розгляду, господарський суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позов заявлено в інтересах суб‘єкта господарювання, управління господарською діяльністю якого здійснюється через його органи управління (стаття 89 Господарського кодексу України), а тому за таких обставин суд першої інстанції правомірно залишив позов без розгляду згідно пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, касаційна інстанція визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Наведені в касаційному поданні доводи не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки вони спростовуються вищезазначеними нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Постанову від 04.04.2006 Житомирського апеляційного господарського суду у справі № 2/206-05 господарського суду Вінницької області залишити без змін, а касаційне подання Військового прокурора Західного регіону України -   без задоволення.

Головуючий                                                                                    Т. Дроботова

Судді                                                                                                Н. Волковицька

                                                                                                                            Л. Рогач