У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Жука В.Г.,
суддів	Заголдного В.В. і Коновалова В.М.,
за участю прокурора захисника	Яковенко Р.І.,                 ОСОБА_1

 

розглянула у відкритому судовому засіданні 28 грудня 2006 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2., захисника ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 3 жовтня 2006 року.

 

Вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 31 жовтня 2005 року

                            ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженець АДРЕСА_1 Гадяцького

району Сумської області, раніше не судимий,

 

засуджений:

–   за ч. 1  ст. 119 КК України на 3 роки позбавлення волі;

–   за ч. 1 ст. 263 КК України на 2 роки позбавлення волі;

–   за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі;

–   за ч. 2 ст. 310 КК України на 3 роки позбавлення волі.

 

За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2. остаточно призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

 

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

 

         Постановлено   стягнути з   ОСОБА_2. на користь потерпілого ОСОБА_3. 15000 грн. моральної та 2123 грн. матеріальної шкоди.

 

          ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він навесні 2003 року на городі власного домоволодіння (АДРЕСА_1 Гадяцького району Полтавської області) посіяв та вирощував наркотичний засіб - 1667 кущів снотворного маку без мети збуту.

 

В ніч на 25.07.2003 року ОСОБА_3 став зрізати рослини маку. Почувши гавкіт собаки, ОСОБА_2 вийшов на подвір'я і, побачивши крадія, став вимагати , щоб той залишив домогосподарство, але ОСОБА_3 на це не реагував та став погрожувати ОСОБА_2 вилами.

 

Злякавшись його погроз, ОСОБА_2 побіг до свого будинку , взяв мисливську рушницю з набоями і повернувся назад.

 

Побачивши, що ОСОБА_3 продовжує зрізати рослини маку, ОСОБА_2 здійснив постріл вгору, намагаючись вигнати того з городу. У відповідь на це ОСОБА_3 схопив вила і став погрожувати засудженому, рухаючись в його напрямку. Тоді ОСОБА_2, тримаючи в правій руці рушницю на рівні бедра і з цього положення, з метою попередити можливий напад з вилами потерпілого, зробив неприцільний постріл з рушниці, в результаті чого ОСОБА_3 був смертельно травмований і помер на місці події.

 

З метою приховання злочину ОСОБА_2 на власному автомобілі вивіз тіло убитого до берега річки Псьол, поблизу АДРЕСА_2 Гадяцького району, де вкинув труп у річку.

 

29.07.2003 року під час обшуку у домогосподарстві ОСОБА_2 виявили та вилучили наркотичний засіб - 460 гр. макової соломи, яку той зберігав без мети збуту, а 30.07.2003 року у ОСОБА_2 вилучили обріз одноствольної рушниці, що являється вогнепальною зброєю.

 

         На даний вирок були подані апеляції прокурора, який ставив питання про скасування вироку у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_2  за ч. 1 ст. 119 КК України  та призначенням занадто м'якого покарання та  просив постановити новий вирок, а у апеляції захисника ОСОБА_1 порушувалось питання про виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 263 КК України за відсутністю в його діях складу злочину та про відмову у задоволенні цивільного позову потерпілого.

 

         Апеляційний суд задовольнив частково апеляцію прокурора, а апеляцію захисника ОСОБА_1 залишив без задоволення і 3 жовтня 2006 року постановив новий вирок, яким вирок Лохвицького районного суду Полтавської області  від 31 жовтня  2005 року в частині кваліфікації дій ОСОБА_2. за ч. 1 ст. 119 КК України та призначеного покарання як за цією статтею так і за сукупністю злочинів скасував.

 

         ОСОБА_2. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.

 

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 310 та ч. 1 ст. 115 КК України остаточно призначено ОСОБА_2. 8 років позбавлення волі.

 

В решті вирок залишено без зміни.

 

         У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_2 не погоджується із кваліфікацією його дій як умисне вбивство, просить переглянути вирок апеляційного суду, зазначаючи при цьому що вбив ОСОБА_3, захищаючись від  неправомірних дій останнього.

- захисник ОСОБА_1. в інтересах засудженого ОСОБА_2 порушує питання про скасування вироку в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 263 КК України та закрити справу за цими статтями за відсутністю в  діях ОСОБА_2 складу злочину і призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі. На його думку, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що засуджений захищався від неправомірних дій потерпілого. Посилається на неправильність засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки той добровільно заявив працівникам міліції про наявність у нього  вогнепальної зброї.

 

         Заслухавши доповідача,  захисника, який підтримав касаційні скарги, прокурора, яка вважала, що вирок постановлений законно і обгрунтовано, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

 

         Висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 скоїв умисне вбивство потерпілого ОСОБА_3 ґрунтується на сукупності досліджених і належним чином оцінених доказів.

 

         Доводи у касаційних скаргах про недоведеність винності засудженого у вчиненні цього злочину, що він позбавив життя потерпілого нібито захищаючись від неправомірних дій останнього, тобто, по суті, перебуваючи в стані необхідної оборони були ретельно перевірені в судовому засіданні і правильно  визнані є необґрунтованими.

 

Зокрема, в ході перевірки показань ОСОБА_2 на місці було установлено, що в момент проведення пострілів потерпілий ОСОБА_3 знаходився від ОСОБА_2 на значній відстані - 12 м 40 см., і, з його слів, не нападав на нього, а схопив вила на свій захист, а отже - не являв для засудженого ніякої реальної загрози.

 

         Ці обставини підтвердив і свідок ОСОБА_3 , який показав, що коли вони з братом ОСОБА_4 прийшли до городу ОСОБА_2 і ОСОБА_4 став зрізати мак, а він спостерігав за парканом за навколишньою обстановкою, то через кілька хвилин він почув, як хтось вийшов з хати і направився до городу, а потім помітив людину і з того боку донеслась нецензурна лайка. ОСОБА_4 нічого не відповідав і відразу пролунало два постріли, почувся зойк. Все відбулося дуже швидко, брат навіть не встиг втекти. Відстань від стріляючого до потерпілого становила приблизно 19 метрів. На місці де знаходився брат, була купа перегною і вил, якими ніби то брат погрожував засудженому,  не було, там ріс лише мак та молоді дерева.

 

         Показання вказаного свідка є послідовними, не викликають сумніву в їх об'єктивність тому, що узгоджуються з іншими доказами, а тому обґрунтовано покладено в основу вироку.

 

         Як вбачається з висновків судово-медичної і судово-балістичної експертиз, а ці висновки підтвердив і експерт Нікітюк, який оглянувши куртку потерпілого показав, що на куртці потерпілого ОСОБА_3 він нарахував 17 вогнепальних пошкоджень спереду та 6 у боковій частині ззаду, одиниці з яких є подвійними, і прийшов до висновку, що це свідчить, що ці пошкодження могли утворитися від одного заряду при повній осипі картечі, тобто у потерпілого повністю влучив увесь заряд, а значить в нього був зроблений прицільний постріл.

 

         Виходячи з того, що жодних фактичних даних про те, що засуджений ОСОБА_2 знаходився у стані необхідної оборони не встановлено, то неспроможність доводів захисту про перебування ОСОБА_2 у стані необхідної оборони, крім наведених вище доказів підтверджується також і тим, що посилання про раптовість нападу спростовується не тільки тим, що у руках у засудженого на той час була заздалегідь взята з будинку вогнепальна зброя, а й іншими фактичними обставинами справи, які свідчать про те, що після заподіяння потерпілому вогнепальних поранень, ОСОБА_2 навіть не намагався надати йому медичну допомогу чи повідомити про подію, а відразу ж направив свої зусилля на приховування слідів злочину і вивезення трупу далеко за межі населеного пункту, тобто ці дії свідчать, як правильно зазначив суд, про направленість умислу засудженого на умисне вбивство.

 

         За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 вчинив умисне вбивство потерпілого ОСОБА_3 та кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України.

 

         Доводи в скарзі захисника про те, що у діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки він добровільно заявив працівникам міліції про наявність зброї, є необґрунтованими.

 

         Відповідно до чинного законодавства під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, яка згідно з ч. 3 ст. 263 КК України є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа маючи можливість і надалі зберігати і володіти будь-яким із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу.

 

         Як видно із матеріалів справи, та із показань засудженого ОСОБА_2 та його співмешканки ОСОБА_5, 29 липня 2003 року, за підозрою у вчиненні вбивства, ОСОБА_2 був затриманий в порядку ст. 115 КПК України і доставлений до районного відділення міліції. В цей же день, в установленому законом порядку, за дозволом суду, був проведений обшук в його помешканні, який згодом був призупинений у зв'язку з настанням темряви (т. 1 а.с. 72-74, 59. 60-62).

 

         Сам ОСОБА_2 показав, що зранку наступного дня, перед продовженням запланованого обшуку, йому було запропоновано видати зброю, якщо він незаконно зберігає її, що він і зробив у процесі обшуку.

 

         Таким чином, як правильно встановив суд наведені обставини обставини свідчать про те, що ОСОБА_2, маючи до цього реальну можливість здати обріз, тільки у зв'язку з провадженням по даній кримінальній справи та його затриманням, усвідомлюючи, що за місцем його проживання буде проведено обшук і належна йому вогнепальна зброя, яку він незаконно зберігав, може бути знайдена, вимушено видав, а не добровільно здав її.

 

         Тому  дії  ОСОБА_2  у  цій частині  були  правильно  кваліфіковані   за ч. 1 ст. 263 КК України.

 

         Винуватість ОСОБА_2  у  вчиненні  злочинів, що передбачені ч. 2 ст. 310 та ч. 2 ст. 309 КК України матеріалами справи доведена повністю і в касаційних скаргах не оспорюється.

 

         При призначенні покарання, судом апеляційної  інстанції відповідно до ст. 65 КК України було враховано тяжкість вчинених ОСОБА_2 злочинів, дані про особу винного, та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

 

         Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

         Касаційні скарги засудженого ОСОБА_2., захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 3 жовтня 2006 р. щодо ОСОБА_2  - без зміни.

 

Судді :

 

         В.Г. Жук                                 В.В. Заголдний                     В.М. Коновалов