УХВАЛА
Іменем України
29 грудня 2007 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Фоміна Ю.В.,
суддів Слісарчука Я.А. і Яковлева С. В.,
з участю
секретаря Білоус Т.А.,
прокурора Єременчука В.М.
та захисника - адвоката ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі справу за апеляцією ОСОБА_2 на постанову Богунського районного суду міста Житомира від 14 грудня 2007 року.
Цією постановою суду було задоволено подання оперативного уповноваженого СКР Богунського РВ УМВС України в Житомирській області Барановського В.М. , узгодженого з прокурором Богунського району міста Житомира Сарапійчуком Ю.Л., і обрано щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця Нідерландів, з вищою освітою, одруженого, зареєстрованого в Україні в АДРЕСА_1, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст. 370 Податкового кодексу Німеччини (ухилення від сплати податків), запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Постановлено також, що до видачі правоохоронним органам Німеччини громадянина ОСОБА_2 утримувати в слідчому ізоляторі Житомирської установи виконання покарань № 8 строком 40 (сорок) діб.
ОСОБА_2, як вбачається з подання, обвинувачується правоохоронними органами Німеччини в тому, що він в період з 10 жовтня 2004 року по 10 лютого 2005 року в місті Ессені, Німеччина, всупереч обов'язку залишив у невіданні фінансові установи про факти стосовно податків і тим самим зменшив розмір сплати податків на загальну суму 1.665.831, 22 Євро, вчинивши злочин, передбачений ст. 370 Податкового кодексу
Справа № 10 - 251 / 2007 Головуючий у суді 1-ої інстанції Іонніков В.М.
Категорія ст. ст. 148, 149, 165-165-2 КПК України, ст. 370 ПК Німеччини Доповідач у суді 2-ої інстанції Яковлев С. В.
Німеччини (ухилення від сплати податків).
Суд першої інстанції, розглянувши подання і дослідивши надані правоохоронними органами України матеріали, заслухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та думку прокурора, керуючись статтею 29 Конституції України, статями 1, 2, 16 та 18 Європейської конвенції „Про видачу правопорушників" і національним кримінально - процесуальним законодавством - відповідними статтями КПК України (далі -КПК), які регламентують мету, підстави і порядок обрання запобіжного заходу, прийшов до висновку про обгрунтованість подання та постановив зазначене вище рішення.
При цьому суд у постанові зазначив, що :
·16 травня 2006 року Участковим судом міста Ессена було винесено постанову про арешт обвинуваченого ОСОБА_2;
·18 вересня 2006 року ОСОБА_2 було оголошено в розшук НЦБ Інтерполу Німеччини (PC № 6018744), міра запобіжного заходу - арешт;
- 13 грудня 2007 року ОСОБА_2 був затриманий на
території України в місті Житомирі та поміщений в ІТТ Богунського РВ
УМВС України в Житомирській області.
При обгрунтуванні свого рішення суд також врахував те, що ОСОБА_2 обвинувачується в скоєнні умисного злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, що він є громадянином іншої держави, тривалий час перебував у розшуку, існує небезпека його уникнення від слідства, та з метою наступної екстрадиції до Німеччини.
В апеляції ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду відносно нього та звільнити його з-під варти.
Зазначає, що судом були порушені вимоги ст. ст. 148, 150 КПК, так як не було враховано тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється чи обвинувачується, його вік і стан здоров'я, вид діяльності, наявність у нього постійного місця проживання на території України, сімейного і матеріального стану та інші дані, що його характеризують.
Крім того, автор апеляції звертає увагу на ту обставину, що по справі не було достовірно встановлено його особу, так як у процесуальних документах (поданні та постанові суду) наявні дані про те, що він є як громадянином Німеччини, так і підданим Королівства Нідерланди, а тому суд вийшов за межі, визначені поданням УМВС України в Житомирській області.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Яковлева С. В., пояснення захисника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, яка підтримала подану апеляцію з мотивів, наведених у ній, та надала суду додаткові матеріали (копію свідоцтва про одруження громадянина ОСОБА_2 з громадянкою ОСОБА_3 від 31 липня 2002 року /НОМЕР_1/, копію свідоцтва про народження дитини -ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і його батьком зазначений ОСОБА_2 /НОМЕР_2/, довідку приватної жіночої консультації м. Лубни від 28 грудня 2007 року про малотермінову вагітність дружини ОСОБА_2 -
ОСОБА_3), як на підстави для скасування прийнятого судом рішення, думку прокурора Єременчука В.М. , який заперечив проти задоволення поданої апеляції і вважав постанову суду відповідаючою вимогам закону, перевіривши постанову суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 365 КПК, обговоривши доводи апеляції та заперечень проти її задоволення, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.
Федеративна Республіка Німеччина є Договірною Стороною у Європейській конвенції „Про видачу правопорушників" від 13 грудня 1957 року (далі - Європейська конвенція).
Європейську конвенцію та Додаткові протоколи до неї 1975 і 1978 років, ратифікованою Законом України „Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції" від 16 січня 1998 року № 43/98-ВР із заявами та застереженнями, в який було внесено зміни і доповнення Законом України від 15 грудня 1999 року N 1299-XIV.
Заяви і застереження України не були перепоною для прийняття рішення судом першої інстанції по даній справі.
Крім того, відповідно до статті 28 Європейської конвенції і роз'яснень, які містяться у ч.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією" від 08 жовтня 2004 року № 16, її положення змінюють положення будь-яких двохсторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома Договірними Сторонами. Таким чином, якщо держава, яка звертається із запитом про видачу, є Стороною Європейської конвенції, положення інших двохсторонніх або багатосторонніх міжнародних договорів щодо видачі можуть застосовуватися лише в тій частині, в якій вони доповнюють положення цієї конвенції.
Згідно частини 1 статті 16 Європейської конвенції у термінових випадках компетентні органи запитуючої Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи. Компетентні органи запитуваної Сторони вирішують це питання відповідно до свого законодавства.
Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені у статті 12. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.
Статтею 25 Європейської конвенції визначено термін "
Постанова про утримання під вартою", який означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення волі і яке було проголошене кримінальним судом на додаток до вироку про ув'язнення або замість нього.
У частині 1 пункту 5 зазначеного вище Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що розгляд судами подання про затримання особи чи її тимчасовий арешт провадиться за правилами ст. 165-2 КПК.
Предметом дослідження суду першої інстанції при розгляді подання про обрання ОСОБА_2 були ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу ( ст. ст. 148, 155 ч.1 КПК).
Приймаючи рішення за поданням суд правильно виходив з положень ст. 148 КПК, якою передбачено мету і підстави застосування запобіжних заходів.
При цьому суд дослідив наданий запитуваною Стороною ордер на арешт, виданий 16 травня 2006 року Участковим судом м. Ессен (а.с. 8 - 11) з офіційним перекладом на українську мову (а.с. 12 - 14) та інші документи.
Колегія суддів також вважає, що по справі є достатні дані, котрі вказують на існування обставин, які можуть об'єктивно свідчити про те, що ОСОБА_2, перебуваючи на волі, може ухилитися від слідства та суду, а тому запитувана Сторона, як на це вказує положення частини 4 статті 16 Європейської конвенції, повинна вжити будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.
Посилання автора апеляції на те, що в процесуальних документах є розбіжності відносно його громадянства є обгрунтованим, однак дана обставина не є підставою для скасування рішення у справі, так як на думку колегії суддів судом були допущені помилки (описки).
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 :
· за поданням є уродженцем і громадянином Нідерландів (а.с. 1 - 2);
· за постановою суду : її вступної і мотивувальної частин - громадянином Німеччини ; резолютивної частини - уродженцем Нідерландів (а.с. 19-19зв.).
Відповідно до повідомлення посольства Федеративної Республіки Німеччина в місті Києві від 13 грудня 2007 року та ордеру на арешт від 16 травня 2006 року ОСОБА_2 є уродженцем Маастріху/Нідерланди і громадянином Нідерландів (а.с. 6 - 7, 12 - 14).
Таким чином, будь-яких розбіжностей щодо місця народження ОСОБА_2 у справі немає.
Допущені ж помилки у вступній і мотивувальній частинах постанови суду відносно його громадянства підлягають виправленню апеляційним судом.
Інші обставини, на які посилається автор апеляції та його захисник у судовому засіданні, на думку колегії суддів не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 365, 366 та 382 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, -
ухвалила:
апеляцію ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Богунського районного суду міста Житомира від 14 грудня 2007 року про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту та його наступне утримання на протязі 40 (сорока) діб в слідчому ізоляторі Житомирської установи виконання покарань № 8 до видачі правоохоронним органам Німеччини - без зміни.
Вважати правильним громадянство ОСОБА_2 „Королівство Нідерланди", а не як помилково зазначено у вступній і мотивувальній частинах даної постанови суду - „громадянин Німеччини".