АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 5616 / 2006 Головуючий в 1 інстанції - Демченко Е.Л.
Категорія - 2/5 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
судців - ГригорченкаЕ.І.,ПрозоровоїМ.Л.
при секретарі - Білоконь Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року та ухвалу цього ж суду від 14 липня 2006 року про роз'єднання позовних вимог та виділення в самостшне провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання прав власності на частину жилого будинку, частину земельної ділянки та виділ їх в натурі, -
ВСТАНОВИЛА:
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати , як рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14.07.2006 року, так і ухвалу того ж суду від 14.07.2006 року про роз'єднання позовних вимог та виділення в самостійне провадження, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підстави апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду є незаконним та несправедливим. Ухвалюючи рішення по справі суд не прийняв до уваги дійсні обставини справи та відносини, які склались між сторонами. Відповідач вважає, що і ухвала суду про виділення його позову в самостійне провадження є незаконною та необгрунтованою / а. с. 164-167 /.
Зазначеним рішення суду від 14.07.2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Суд поділив між бувшим подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 жилий будинок АДРЕСА_1, визнавши за: ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини жилого будинку і дворових споруд на суму 30602 грн. та виділивши їх в натурі; ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини жилого будинку і дворових споруд на суму 30901 грн. та виділивши їх в натурі.
При цьому суд зобов'язав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 закласти дверний отвір, установити перегородку та зробити інші перепланування та обладнання будинку в зв'язку з його поділом в натурі.
Суд стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 147 грн. -грошової компенсації, 320,30 грн. - судового збору, 749,75 грн. - за проведення експертизи, а всього 1217,05 грн.
Також суд поділив між сторонами і земельну ділянку площею 890 кв.м. розташовану по АДРЕСА_1 визнавши за: ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 445 кв.м. та виділивши її в натурі; ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 445 кв.м. та виділивши її в натурі, а земельну ділянку площею 173,8 кв.м. - залишено в спільному користуванні.
Судом також стягнено з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн. / а. с. 138-140 /.
Ухвалою суду від 14.07.2006 року роз'єднані позовні вимоги ОСОБА_2 із вимогами по зустрічному позові ОСОБА_1 і позовні вимоги по зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину жилої квартири - виділені в самостійне провадження / а. с. 141 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п.5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, а ухвалу суду - залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи, зокрема позовної заяви ОСОБА_2, вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовними вимогами про поділ будинку та визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку, а також щодо поділу земельної ділянки та виділення її в натурі / а. с. 2-3 /.
Позовні вимоги щодо поділу будинку в натурі позивачкою не ставилося, в матеріалах справи відсутні письмові доповнення, уточнення чи зміни позовних вимог з боку позивачки в частині поділу будинку з виділенням його частини в натурі. Не зважаючи на дані обставини, суд першої інстанції, в порушення вимог діючого процесуального закону, вийшов за межі позовних вимог і поділив спірний будинок та господарсько - побутові споруди в натурі, визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 частини та виділивши в натурі відповідні приміщення та споруди, тоді, як насправді доля позивачки в спірному домоволодінні відповідно до рішення суду від 14.07.2006 року є меншою ніж 1/2 частина, а доля відповідача ж є більшою ніж 1/2 частина Суд стягнув з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за перевищену його долю при поділі будинку, але при цьому не вирішив питання, щодо визначення фактичних часток кожної із сторін на які і повинно бути визнане право, тобто суд ухвалив рішення, яке не може бути виконане, як і не може бути зареєстроване в БТІ у встановленому законом порядку.
Таким чином, поділивши спірне домоволодіння та визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 частини будинку з виділом цих часток в натурі ( які не відповідають 1/2 частині, право на яку мають кожна із сторін), суд не вирішив питання щодо фактичного розміру ідеальної долі кожного із сторін і це питання не може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення по справі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вирішивши питання щодо поділу будинку між сторонами, суд поклав на них обов'язок закласти дверний отвір, установити перегородку та зробити інші перепланування та обладнання у зв'язку з його поділом в натурі, але при цьому суд не зазначив конкретно, які роботи повинна виконати кожна сторона та вартість зазначених робіт, що робить неможливим виконання рішення суду і в цій його частині.
Розглядаючи справу по суті суд не встановив, які правовідносини склалися між сторонами та яким матеріальним законом вони регулюються.
Так, прийшовши до висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю бувшого подружжя ОСОБА_3, суд керувався тільки нормами СК України, тоді, як поділ майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, та виділ частки із такого майна, крім норм СК України, відбувається за нормами ЦК України. Суд же не звернув уваги на дані обставини і не застосував відповідний матеріальний закон при вирішенні спору, який виник між сторонами. Не були уточнені судом і позовні вимоги з цього приводу.
З матеріалів справи вбачається, що 08.04.2003 року суддею, в порядку підготовки цивільної справи до розгляду, було призначено судову будівельно-технічну експертизу / а. с. 8 /, яка була проведена експертною установою та надано суду експертний висновок від 28.01.2005 року / а. с. 23-39 /. Оскільки експертиза була призначена з ініціативи суду, ухвалу постановлено одноособово суддею, а не в судовому засіданні, думка сторін з цього приводу судом не з'ясовувалась, як і не з'ясовувались у сторін їх пропозиції щодо варіантів поділу домоволодіння і земельної ділянки, та питання, які потребують експертного висновку. Не були з'ясовані зазначені обставини і під час розгляду справи по суті.
Не зважаючи на те, що спірний будинок має досить «таки значимі площі, експерт обмежився лише одним варіантом його поділу, оскільки судом не ставилось перед експертами питання щодо декількох варіантів поділу домоволодіння та земельної ділянки.
Вище зазначені обставини привели до того, що суд був позбавлений можливості розглянути об'єктивно справу щодо поділу будинку між бувшим подружжям ОСОБА_3.
Також з матеріалів справи вбачається, що в спірному домоволодінні є самочинно збудовані господарсько - побутові будівлі ( сарай "Л" з льохом, сарай "М"), які не підлягають поділу оскільки сторони не набули на нього права власності, однак суд не з'ясував у сторін це питання, та не роз'яснив їм їхні права щодо вирішення цього питання.
Крім того, рішення суду від 14.07.2006 року не відповідає вимогам ст.215 ЦПК України, а також розясненням Верховного Суду України викладеним в постановах Пленуму від 04.10.1991 року № 7 ( з послідуючими змінами та доповненнями) " Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної- власності громадян на жилий будинок" та від 16.04.2004 року № 4 " Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".
Зокрема, в резолютивній частині рішення суд не зазначив розміри та межі земельних ділянок, які виділені на праві власності кожній із сторін, як і не зазначив розміри ділянки, яка виділена для спільного користування ( з прив'язкою цих площ до місцевості, будівель і такого іншого) , що зробило неможливим виконання рішення суду в частині поділу земельної ділянки. Суд же вказав в резолютивній частині рішення, що одній стороні виділяється земельна ділянка, яка зазначена на схемі жовтим кольором , а іншій стороні ділянка, яка зазначена на схемі блакитним кольором, але при цьому суд не вказав згідно з якою "схемою" він проводить поділ, тобто не послався на експертний висновок із зазначенням його дати і таке інше.
Таким чином, апеляційна скарга відповідача в частині оскарження рішення суду від 14.07.2006 року підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням процесуального та матеріального закону.
Щодо законності та обґрунтованості ухвали суду від 14.04.2006 року про роз'єднання позовних вимог та виділення в самостійне провадження зустрічного позову відповідача про визнання права власності на частину жилої квартири / а. с. 86-88, 141 /, то колегія судів не знаходить підстав для її скасування, оскільки вона відповідає вимогам діючого процесуального закону. До того ж, зустрічна позовна заява не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України.
Керуючись стхт. 303,307,311,312 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
СУДДІ: