АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц - 5325 / 2006                               Головуючий в 1 інстанції - Залімська Н.В.

Категорія - 2/5                                              Доповідач   - Глущенко Н.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2006 року                        Колегія суддів судової'палати у цивільних справах

Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:      

головуючого   - Глущенко Н.Г.

суддів                 -  Ремеза В.А., Кузнецова В.О.

при секретарі - БілоконьН.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

представника відповідачки ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа -приватний   нотаріус   Дніпропетровського   нотаріального   округу   ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2004 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1, який було укладено ІНФОРМАЦІЯ_2 між нею та відповідачкою ОСОБА_1 і посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_5 посилався на те, що їй на праві власності належало домоволодіння  АДРЕСА_1, яке ІНФОРМАЦІЯ_2 вона подарувала дочці своєї сусідки ОСОБА_6  ОСОБА_1 Укладення цього договору було викликане тим, що вона непрацездатна пенсіонерка, їй  80 років, перебуває на обліку у лікаря кардіолога по захворюванню серця та гіпертонічної хвороби, до того ж у неї травма обох рук. Відповідачка та члени її сім'ї обіцяли довічно доглядати її, забезпечувати продуктами харчування, допомагати у веденні домашнього господарства.

За умови, що відповідачка буде дотримуватись зазначених обов'язків вона ОСОБА_5 згодилась передати ш за свого життя в користування свїй будинок, а після смерті - розпоряджатися на свій розсуд. При таких умовах вона погодилась підписати договір, текст якого вона не читала, вважаючи, що в ньому викладені всі умови та обов'язки про які вона домовилась з відповідачкою. Затим, стало відомо, що укладений договір має інший зміст і не передбачає ніяких обов'язків відповідачки по її - ОСОБА_5 утриманню і до того ж позбавляє її права власності на домоволодіння.

Крім того, після укладення договору відповідачка та її мати змінила до неї своє ставлення, а в середині листопада взагалі перестали її навідувати. Інколи вони заглядували у вікна її будинку, щоб пересвідчитись в тому , що вона жива та влаштувати сварку, принизивши її.

За таких обставин ОСОБА_5 просила суд в силу ст. 233 ЦК України визнати договір дарування недійсним / а. с. 3-4 /.

Зазначений позов підписано представником ОСОБА_5 - ОСОБА_3 у відповідності з її повноваженнями, згідно з дорученням від 29.11.2004 року, посвідченим нотаріусом ОСОБА_4 / а. с. 11.

Позивачка ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 / а. с. 30 /. Ще за життя, 29.11.2004 року ОСОБА_5 заповідала все своє майно племінниці ОСОБА_3, що підтверджується заповітом посвідченим нотаріусом / а. с. 69 /, яка і звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 / /а. с. 212/.

Правонаступником по справі після померлої позивачки ОСОБА_5 залучена ОСОБА_3, яка підтримала позовні вимоги ОСОБА_5

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним договір дарування домоволодінняАДРЕСА_1, укладений ІНФОРМАЦІЯ_2 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 / а. с 162-163 /.

З рішення суду не погодився представник відповідачки ОСОБА_1 -ОСОБА_2 і звернувся до суд з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2006 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в її позовних вимогах в повному обсязі.

Як на підстави апеляційної скарги представник відповідачки посилався на те, що рішення є незаконним і необгрунтованим. Крім того, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд неповно з'ясував обставини справи, що мають суттєве значення, а висновки суду не відповідають обставинам справи /а. с. 171-174/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог., колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення відповідно до п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності від 28.01.1988 року виданого Ленінським відділом районного комунального господарства м. Дніпропетровська на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська НОМЕР_3 / а. с. 5-6.62 /.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_1 / а. с. 62 /.

Також суд першої інстанції встановив, що вказаний договір дарування носив не безоплатний характер, а припускав здійснення відповідачкою догляду, допомоги та довічного утримання ОСОБА_5 Дані обставини підтверджені, як поясненнями самої відповідачки, так і свідків.

ОСОБА_5 була самотньою, непрацездатною людиною похилого віку, якій виповнилось 80 років, за станом здоров'я вона знаходилась на обліку з приводу серцевих захворювань, гіпертонічної хвороби, а також зазнала травм обох рук, що підтверджується висновком консультанта міської лікарні № 4 від 30.11.2004 року, виписним епікризом з історії хвороби НОМЕР_2, випискою з медичної карти та випискою з амбулаторної карти /а. с. 10,1319,65,66-67 /. Іншого житла, крім спірного домоволодіння, ОСОБА_5 не мала і через свій вік та стан здоров'я помилялася відносно наслідків договору дарування, як встановлено в судовому засіданні. Судом встановлено, що і після укладення договору дарування ОСОБА_5 продовжувала вважати себе повноправною господаркою спірного будинку і користувалася ним на свій розсуд. Цей факт підтвердила в судовому засіданні, сама відповідачка та свідки.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договір дарування, укладений між сторонами ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягає визнанню недійсним.

Однак, ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції помилково керувався нормами ЦК України ( 1963 року), тоді, як виходячи з матеріалів справи та правовідносин, які виникли між сторонами при укладенні договору дарування ІНФОРМАЦІЯ_2, суд повинен був керуватись нормами ЦК України ( 2003 року). Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в грудні 2004 року і просила суд визнати договір дарування недійсним згідно зі ст. 233 ЦК України ( 2003 року), в зв'язку з тим, що він був нею укладений під впливом тяжкої обставини, суд же першої інстанції визнав договір недійсним з підстав передбачених ст. 56 ЦК України (1963 року) і це при тому, що позивачка ОСОБА_5 не змінювала свої позовні вимоги за життя. Виходячи з вимог діючого матеріального та процесуального закону правонаступник позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, має право підтримувати лише ті позовні вимоги і на тих підставах, які були заявлені позивачкою ОСОБА_5

Таким чином, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, його рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі на підставі п.4 ч.І ст. 309 ЦПК України.

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що договір дарування домоволодіння від ІНФОРМАЦІЯ_2, підлягає визнанню недійсним, але підставою для визнання його таким є ст. 233 ЦК України ( 2003 року), так як він був укладений ОСОБА_5 під впливом тяжкої обставини, оскільки вона була самотньою, непрацездатною людиною похилого віку, якій виповнилось 80 років, зазнала травм обох рук та за станом здоров'я вона знаходилась на обліку в лікувальному закладі з приводу серцевих захворювань, гіпертонічної хвороби. Крім того, уклавши договір дарування ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла від тяжкої хвороби - раку шлунку, що також вказує на тяжкі обставини / а. с. 30 /.

Таким чином, доводи апеляційної скарги представника відповідачки підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1 -ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 липня 2006 року -скасувати.

Визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, який було укладено ІНФОРМАЦІЯ_2 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстровано в реєстрі за   НОМЕР_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.