АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц - 5463/ 2006 Головуючий в 1 інстанції - Зайцев В.В.
Категорія - 19/21 Доповідач - Глущенко Н.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Повєткіна В.В.
при секретарі - Білоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ВАТ" Павлоградвугілля" на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Павлоградвугілля", третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Першотравенськ Дніпропетровської області про стягнення страхової виплати за моральну шкоду, -
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ "Павлоградвугілля" про стягнення страхової виплати за моральну шкоду / а. с. 2-4 /.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він протягом 12 років знаходився в трудових відносинах з шахтою "Ювілейна" ВАТ " Павлоградвугілля", де працював ІНФОРМАЦІЯ_1. При виконанні трудових обов'язків отримав черепно-мозкову травму і за висновком МСЕК від 01.07.1993 року йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом 3 групи. Здоров'я його погіршувалось і в 1996 році він повторно пройшов МСЕК де за висновком від 18.03.1996 року йому було встановлено вже 70% втрати професійної працездатності та 2 групу інвалідності, яка підтверджена йому, як в 2005 , так і в 2006 роках.
В зв'язку з отриманою травмою на виробництві та втратою професійної працездатності йому - позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки він в 30 років став інвалідом, втратив професійну працездатність, втратив роботу, постійно хворіє і змушений лікуватись, постійно відчуває наслідки травми отриманої на виробництві, оскільки йому важко пересуватись, відчуває страх з настанням ночі, постійно відчуває фізичний біль та душевні страждання від свого безсилля, не може виконувати ніяку домашню роботу, втратив впевненість у майбутньому. Розуміння того, що не може дати своїм дітям належного утримання та допомоги, завдають йому особливих страждань.
За таких обставин, виходячи з вимог ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та ст.ст.23,1167 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача - ВАТ "Павлоградвугілля" на його користь 66000 грн. страхової виплати за моральну шкоду
Свої позовні вимоги позивач підтримав в судовому засіданні, а представники відповідача та третьої особи - заперечували проти вимог позивача.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21.06.2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково та з ВАТ "Павлоградвугілля" стягнено на користь позивача 49000 грн. страхової виплати за моральну шкоду /а. с. 45-46 /.
В апеляційній скарзі ВАТ " Павлоградвугілля" ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі, оскільки рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права /а. с. 50-52 /.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно по п. п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач працюючи на одній із шахт ВАТ "Павлоградвугілля" та виконуючи трудові обов'язки 19.11.1993 року отримав черепно-мозкову травму, що підтверджено актом розслідування нещасного випадку на виробництві від 22.11.1993 року, в зв'язку з чим висновком МСЕК від 01.07.1993 року йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності. Після отримання трудового каліцтва, здоровя позивача погіршувалось, а тому він повторно був оглянутий 18.03.1996 року у МСЕК де за висновком МСЕК від 30.04.1996 року йому було встановлено 70% втрати професійної працездатності / а. с. 6,7, 9-10 /. ВАТ "Павлоградвугілля" позивачу призначені страхові виплати, але моральна шкода не відшкодована.
За таких обставин, виходячи з вимог п.11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяно працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472) та роз'яснень викладених в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року" Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди", - суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача ( який, як вважає суд першої інстанції не пропустив строк позовної давності) підлягає стягненню 49000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
З даними висновками суду погодитись неможна оскільки вони є неправильними і суперечать обставинам справи, діючому матеріальному та процесуальному закону.
Як вбачається з матеріалів справи, травму на виробництві ( черепно-мозкову травму) позивач дійсно отримав 19.11.1992 року виконуючи трудові обов'язки, що підтверджується актом № 138 про нещасний випадок на виробництві від 22.11.1992 року /а.с. 9-10/.
В зв'язку з отриманою травмою на виробництві позивач 01.07.1993 року був оглянутий у МСЕК де йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності. В результаті отриманої травми на виробництві здоровя позивача погіршилось і 18.03.1996 року він був оглянутий у МСЕК і за висновком МСЕК від 30.04.1996 року йому вже було встановлено 70% втрати професійної працездатності / а. с. 6 /, що було підтверджено і в подальшому при повторних оглядах висновками МСЕК, зокрема висновком МСЕК від 25.04.2005 року, де підтверджено 70% втрати професійної працездатності та 2 групу інвалідності / а. с. 5,8 /.
Таким чином травма на виробництві була отримана позивачем 19.11.1992 року, а втрата професійної працездатності в розмірі 25% вперше була встановлена в 1993 році, а в 1996 році позивачу було вже встановлено 70% втрати професійної працездатності і ще 14.12.1995 року він був звільнений з роботи по п. 2 ст. 40 КЗпП України - за станом здоров'я, який перешкоджав продовженню роботи / а. с. 15-16 /. Тобто правовідносини, які виникли між сторонами регулюються матеріальним законом, який діяв на момент отримання позивачем травми на виробництві та встановлення втрати професійної працездатності.
Моральна шкода, яка була спричинена позивачу в результаті отриманої травми на виробництві, яке встановлена в 1993 році, при виконанні ним трудових обов'язків, - може бути відшкодована лише виходячи з вимог ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року / з послідуючими змінами та доповненнями/ „ Про охорону праці" та п.11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяно працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472 - з послідуючими змінами та доповненнями ), а не виходячи з вимог Закону України „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", про що просив суд позивач.
Таким чином, на час виникнення у позивача права на отримання моральної шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з вимог п.11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства..., - не міг перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати без урахування будь-яких інших виплат, тобто 120 грн., а не 49000 грн., як стягнув суд першої інстанції.
Право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в 1993 році, але він не скористався своїм правом на відшкодування моральної шкоди, у встановлений законом строк, а звернувся до суду з позовом про стягнення страхової виплати за моральну шкоду лише в грудні 2005 року.
Оскільки моральна шкода, спричинена позивачу в результаті отриманої на виробництві травми, випливає з його трудових відносин, але регулюється спеціальним матеріальним законом, то колегія суддів вважає, що до даних правовідносин повинен застосовуватись трирічний строк на звернення до суду за вирішенням спору, який позивачем пропущено без поважних на те причин. Звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди через 12 років позивач не ставив питання про поновлення строку на звернення до суду із зазначеним позовом, на поважність причин пропуску строку не посилався і доказів їх поважності суду не надав.
За таких обставин, колегія суддів не може визнати рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в його позовних вимогах, в зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, як таке, що не відповідає обставинам справи, а також ухвалене з порушенням і неправильним: застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ВАТ « Павдоградвугілля» - задовольнити.
Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2006 року - скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 в його позовних вимогах до ВАТ «Павлоградвугілля» про стягнення страхової виплати за моральну шкоду.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.