РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/10180/13-ц

Провадження № 2/123/72/2014

10.02.2014 року м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Жолуденко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, треті особи: Третя сімферопольська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,

встановив:

ОСОБА_1 у вересні 2013 року заявила позов до ОСОБА_2, за яким з урахуванням наступних уточнень просила, визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 укладеного 25.04.2005 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2

Позов мотивовано тим, що батько позивача ОСОБА_4, на час укладення договору дарування в силу стану здоров'я не повною мірою розумів значення своїх дій та не міг достатньою мірою керувати діями.

ОСОБА_1 в судовому засіданні на вимогах позову наполягала, і додатково до викладеного в позовній заяві пояснила, що її батько в останні роки життя не проживав разом з дружиною ОСОБА_2, на протязі всього подружнього життя відносини між ними були напружені, а тому викликає сумнів в його волевиявленні при укладенні спірного правочину.

Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали позов, пославшись на докази зібрані у справі.

ОСОБА_2 заперечила проти позову, і пояснила, що чоловік подарував їй належне домоволодіння повністю розуміючи значення цього правочину.

Представник відповідача ОСОБА_7 просила в задоволенні позову відмовити, за необґрунтованістю.

Залучений до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 підтримав вимоги позову, і пояснив, що його сестра ОСОБА_1 постійно опікувалась їх батьком, а тому вважав, що батько уклав спірний договір не розуміючи значення своїх дій.

Представник Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори в суд не прибув.

Судом встановлено таке.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.07.1988 року, на що вказує свідоцтво про шлюб.

Сторонами не заперечується і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 відповідно до договору дарування, посвідченого Третьою сімферопольською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-2275 від 25.06.2005 року, подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_1 (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.8).

Третьою сімферопольською державною нотаріальною конторою 03.07.2013р. до майна померлого відкрита спадкова справа № 527/2013.

Із заявами про прийняття спадщини, як це вбачається із спадкової справи, звернулись дружина померлого ОСОБА_2, та діти померлого від попереднього шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Позов спочатку позивачем обгрунтовувся фактично приписами статті 225 ЦК України, за яким правочин визнається недійсним у випадках, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Пленум Верховного Суду України з приводу застосування даної норми закону в п. 16 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

Позивачем заявлялось клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, проте при розгляді клопотання позивач відмовилась від її проведення.

Разом з тим, сторона позивача, як на підставу свого позову послалась на вимоги ст. 233 ЦК України, і просили визнати спірний договір недійсним у зв'язку з тим, що дарувальник на момент вчинення правочину під впливом тяжкої для нього обставини.

Пунктом 23 наведеної вище постанови Пленуму ВС України, закріплено роз'яснення, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Проте, переконливих доказів на існування таких обставин суду не надано.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив лише те, що його дядько ОСОБА_4 за життя зловживав алкогольними напоями, і будучи п'яним вів себе неадекватно.

З витребуваної медичної документації вбачається, що ОСОБА_4 дійсно в 2001 році переніс черепно-мозкову травму у виді струсу головного мозку. Проте, доказів, що дана травма якимось чином вплинула на його наступну поведінку матеріали справи не містять.

Навпаки свідок ОСОБА_9 в суді пояснила, що є родичем померлого ОСОБА_4 і проживала по сусідству з ним, їй відомо що ОСОБА_4 після розлучення, залишив дружині та дітям наледжну їм квартиру, а сам проживав в будинку батьків разом з новою дружиною ОСОБА_2, до 2007 року ОСОБА_4, активно працював прорабом на будівництві, а в наступному надав консультації, за життя будь яких відхилень в його поведінці не помічала, вживав алкогольні напої в міру, тяжкі захворювання в нього з'явились після 2007 року.

Крім того, свідок пояснила, що про дітей ОСОБА_4 не згадував, оскільки вони навідувались до нього один-два рази на рік.

Свідок ОСОБА_10 в суді пояснив, що знав ОСОБА_4 понад тридцять років, і йому зі слів останнього відомо, що він залишив дітям квартиру а дружині подарував будинок і вважає таке рішення правильним, виходячи з відносини подружжя.

Поряд з тим, позивач послалась на висновок спеціаліста кандидата психологічних наук ОСОБА_11, виконаний на її замовлення, за яким соціальна та сімейна ситуація, в якій перебував ОСОБА_4 в період з 2004 року, а також його особисті особливості і алкогольна залежність могли бути визначальними при укладенні акту дарування.

Проте, визнати даний висновок належним та допустимим доказом не вбачається за можливе, оскільки він заснований лише на поясненнях позивача.

Інших доказів суду не надано.

З аналізу наведених вище доказів в їх сукупності, з урахуванням факту підтримання сторонами шлюбних відносин з 1988 року, та факту, що до самої смерті ОСОБА_4 проживав в подарованому будинку, суд приходить до висновку що спірний правочин ОСОБА_4 було вчинено усвідомлено, будь яких тяжких обставин, що змусили б його вчинити цей правочин не було, а тому підстав для застосування до спору наслідків передбачених ст.ст. 215, 225, 233 ЦК України не вбачається.

Отже, в задоволенні позову слід відмовити за необгрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, треті особи: Третя сімферопольська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий М.Ф. Сенько