Єдиний унікальний номер 775/210/13 Номер провадження 22-ц/775/828/2014
Головуючий в 1 інстанції Мамедова Л.М.
Категорія 46 Доповідач: Іванова А.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого ЛІСОВОГО О.О.,
Суддів: КІЯНОВОЇ С.В., ІВАНОВОЇ А.П.,
При секретарі ГАНЖЕЛА М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 12 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Дзержинської міської ради, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування Дзержинської міської ради про визначення місця проживання дитини -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 12 грудня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Дзержинської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Орган опіки та піклування Дзержинської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю задоволено.
Визначено місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 229,40грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, та визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1, посилаючись на те, що суд при ухваленні рішення порушив норми діючого матеріального права та рішення повністю не відповідає інтересам неповнолітніх дітей. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають жодному принципу, наведеному у п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України №16 від 12.06.1998р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України». Зокрема, суд прийшов до висновку про однакові реальні можливості займатись дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку як у позивача, так і у відповідача. Також судом було встановлено, що відповідно до рішення органу опіки та піклування, дитина була залишена разом із батьком. Так само судом було встановлено і те, що навіть після спливу певного строку з дня вирішення питання органом опіки та піклування, діти все одно не змінили свого рішення щодо бажання проживання разом із батьком. Проте суд ці обставини до уваги не прийняв та належної оцінки їм не надав.
Позивач, звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, зазначив, що він перебував із відповідачкою у шлюбі з 06.08.2002 року. Згідно рішення Дзержинського міськсуду від 28.12.2011 року шлюб було розірвано. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу згідно рішення Дзержинського міського суду від 17.02.2012 року діти залишились проживати з ним та відповідачкою за адресою: АДРЕСА_1. Однак відповідач, ігноруючи це рішення суду, вивезла дітей до АДРЕСА_2. Батьки не дійшли згоди щодо того, з ким будуть проживати діти. Діти бажають проживати з позивачем. Він постійно піклується про дітей, має свою приватну нерухомість, постійний заробіток, а відповідачка в свою чергу не працює та не має постійного заробітку. Просив визначити місце проживання двох неповнолітніх дітей з ним.
Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, зазначивши, що між нею та ОСОБА_1 дійсно не досягнуто згоди щодо місця проживання неповнолітніх дітей. В теперішній час молодший син проживає з нею в АДРЕСА_2, а старший син - разом із батьком ОСОБА_1 В березні 2013 року вона вимушена була з обома дітьми уїхати з м.Дзержинська, оскільки відповідач створював умови, які унеможливлювали спільне проживання: відключив опалювальний котел, перекрив доступ до майстерні з інструментами, у вересні 2012 року вивіз із спільного будинку за адресою: АДРЕСА_1, всю побутову техніку, вчиняв сварки. З обома дітьми вона проживала в АДРЕСА_2, в будинку своєї матері, в якому наявні добрі побутові умови, мається присадибна ділянка. Діти з квітня 2013 року навчались в Кривоозерській ЗШ І-ІІІ ступенів № 2. В липні 2013 року відповідач ОСОБА_1 обманним шляхом забрав старшого сина ОСОБА_3 в м.Дзержинськ, надав обіцянку до початку навчального року привезти дитину. Однак свою обіцянку не виконав. Діти ще маленькі, потребують материнської турботи, вони дуже прив'язані один до одного, сумують, коли мешкають окремо. Відповідач ОСОБА_1 перешкоджає її зустрічам та спілкуванню зі старшим сином ОСОБА_3, та перешкоджає спілкуванню дітей між собою. Оскільки відповідач працює на шахті на підземних роботах, то син ОСОБА_3 часто залишається один дома, сам їздить в м.Дзержинськ до школи. Батьки відповідача - дідусь та бабуся - люди похилого віку та хворі, не мають можливості приділяти увагу ОСОБА_3. З серпня 2011 року відповідач перебуває в фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою, яка проживає в АДРЕСА_3. Ця жінка не бажає займатись вихованням ОСОБА_3, не приділяє йому уваги. З урахуванням вказаних обставин, ОСОБА_3 став конфліктним, гірше навчається, не має друзів. Зазначила, що взмозі матеріально забезпечити своїх дітей, влітку працює на сезонних роботах. Шукає постійну роботу, перебуває у центрі зайнятості на обліку. Має в АДРЕСА_2 велику присадибну ділянку, забезпечує родину свіжими овочами й фруктами, на зиму приготувала консервацію. Проживаючи в АДРЕСА_2, діти займаються в спортивних секціях, старший син приймав участь у змаганнях, був нагороджений грамотою відділу освіти Кривоозерської райміськадміністрації. Таким чином, просила визначити місце проживання обох дітей з нею.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить телефонограма (а.с.139), як і не з'явився до судового засідання належним чином повідомлений представник третьої особи (а.с.141). Від позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи, але судом причини відкладення визнано неповажними.
Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2, яка просила відхилити апеляційну скаргу, заперечуючи проти апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови „Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки діти є малолітніми, потребують перш за все жіночого догляду, як то регулярне та своєчасне харчування, дотримання правил гігієни, постійний нагляд та беззаперечно материнської ласки та турботи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 06.08.2002 року до січня 2012 року та є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 60, 61).
До припинення сімейних відносин сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1, в подальшому відповідач ОСОБА_2 разом з дітьми переїхала за місцем проживання своєї матері в будинок за адресою: АДРЕСА_2. З липня 2013 року неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_4. Зазначене не оспорювалось учасниками справи.
Із довідки ВП «Шахта Торецька» №244 від 27.05.2013 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює електрослюсарем, має середньомісячну заробітну плату у розмірі 6336, 88грн., з якої вираховуються аліменти у розмірі 33,3% на користь ОСОБА_2 (а.с.9).
З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання вбачається, що мати неповнолітніх дітей ОСОБА_2 тимчасове не працює, доходи у вигляді аліментів складають 1500-1700грн., допомога з місцевого сільськогосподарського підприємства складає 2800грн., наявні присадибна ділянка 0,40га та підсобне господарство - кури, гуси, качки (а.с.71). Довідкою з Центра зайнятості с.Криве Озеро підтверджено знаходження відповідачки на обліку в Центрі зайнятості.
Крім того, вирішаючи спір виниклий між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 мешкає в будинку, що належить його батькові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, який складається з двох кімнат, має задовільний стан, дві кімнати, водопостачання, електроенергію, земельну ділянку (а.с. 96).
До того ж ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 103).
Мати дітей ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_2 в будинку матері ОСОБА_7, яка дала нотаріально посвідчену згоду на проживання в будинку по АДРЕСА_2, своєї доньки та неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, будинок загальною площею 99,0 кв.м та житловою 54,5 кв.м знаходиться у хорошому стані, складається з 4 житлових кімнат, придатний для проживання дітей, забезпечений побутовою технікою та умовами до осінньо-зимового періоду (а.с. 66, 71,77).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що сама по собі матеріальна забезпеченість позивача та наявність відповідних житлово-побутових умов для проживання дитини не може бути визначальною умовою для передачі йому обох дітей. Крім того суд зазначив, що проживання двох малолітніх дітей в будинку з хворим дідусем та батьком, без відповідної жіночої опіки не може привести до нормального повноцінного розвитку дітей та може негативно вплинути на їх емоційний та психологічний стан.
Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, прийнятої резолюцією № 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989р. та ратифікованою Україною 27.11.1991 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 19 вказаної Конвенції передбачає, що держави-учасники вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Стаття 153 СК України передбачає, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.
Частина 1 статті 155 СК України передбачає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р., дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 р.) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частина 1 статті 160 СК України встановлює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не може передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
На рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір'ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір'ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.
Разом з тим, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Суд 1 інстанції, з огляду на надані сторонами докази, вірно прийшов до висновку, що кожна із сторін проявляє відповідну міру батьківської турботи до дітей.
Суд першої інстанції обґрунтовано визначив місце проживання малолітніх дітей разом із матір'ю, не врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо доцільності залишення разом із батьком малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки по справі не встановлені виняткові обставини, внаслідок яких суд міг би розлучити матір із своїми дітьми, визначивши місце проживання їх з батьком, а також виходивши з інтересів малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які є рідними братами, мають незначну різницю у віці, з народження і майже все своє життя мешкали разом та за час сумісного проживання отримали стійку прихильність один до одного та дружні родинні відносини, а їх роз'єднання призведе до втрати братерських зв'язків та почуття однієї сім'ї, тим більш , що батьки після розлучення мешкають в різних місцях із значною віддаленістю один від одного, що фактично унеможливлює живе спілкування між братами.
Судом першої інстанції обґрунтовано визначено місця проживання малолітніх дітей разом із матір'ю не зважаючи на висловлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який досяг 11-річного віку, щодо залишення його разом із батьком, оскільки під час опитування ОСОБА_3 був зажатий, відповіді надавав неохоче, фрази, якими говорила дитина, не відповідають його фактичному віку та можуть свідчити про їх заученість і за висновком спеціаліста-психолога Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Мишура Н.О., мала певна невідповідність висловлювань дитини його віку та однаковість його відповідей, часткова невідповідність їх дійсності. Також судом врахована думка самого малолітнього ОСОБА_3, який зазначив суду, що скучає за матір'ю та братом та його віку на прихильностей.
Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю, суд першої інстанції дотримався принципів Декларації прав дитини, не встановив та не зазначив у рішенні передбачених ч. 2 ст. 161 СК чи будь-яких інших виняткових обставин, які б зумовили необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір'ю.
З урахуванням пояснень свідків та обставин справи судом 1 інстанції зроблений вірний висновок щодо незначного періоду проживання ОСОБА_3 з батьком, але достатнім для
утворення батьком у дитини негативного образу матері, що є недопустимим та таким, що тягне за собою втрату почуття довіри, любові, поваги до матері та жінки в цілому, порушення родинних зв'язків, наявності фактів перешкоджанню позивачем в спілкуванні дитини з матір'ю.
Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні місця проживання дітей суд належним чином не виконав вимоги п.24 Пленуму Верховного Суду України №16 від 12.06.1998р. не заслуговують на увагу, оскільки останній втратив чинність з 2007р., а інші доводи апеляційної скарги та долучені документи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана належна правова оцінка. Висновки суду є законними та обґрунтованими.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України апеляційний суд -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 12 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: