Справа № 764/10543/13-ц
Провадження2/764/341/2014
Категорія 30
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 січня 2014 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі: головуючого судді - Гаркуші О.М., при секретарі - Грищенко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, та визнання права власності на квартиру,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 06 листопада 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 15, 16, 202, 203, 204, 216, 386, 387, 388, 658 ЦК України мотивовані тим, що фактично спірна квартира належить на ОСОБА_1 на праві власності, але вибула з володіння останньої у зв'язку з отриманням ОСОБА_2 відповідних правовстановлюючих документів на підставі фіктивного судового рішення. З огляду на викладене, позивач стверджує, що ОСОБА_2, не був власником зазначеного майна, а тому неправомірно здійснив його відчуження на користь ОСОБА_3 у відповідність до оспорюваної угоди.
В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутність, с позовними вимогами згоден у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2, сповіщений належним чином, в судове засідання не з'явився, причин не з'явлення до суду не надав.
З урахуванням наявних у справі доказів, вважаючи їх наявними для вирішення спору, суд можливим розглянути справу за відсутністю нез`явившихся учасників, що відповідає положенням статті 169 ЦПК України.
Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 листопада 2010 року ОСОБА_2 здійснив відчуження, а ОСОБА_3 набув права власності на АДРЕСА_1.
Одночасно, в матеріалах справи вбачається, по кримінальній справі №17636213 270261112, позивача ОСОБА_1 признано потерпілою, у зв'язку с тим, що АДРЕСА_1, що знаходилась в її власності, була за підробленими документами шляхом підробки рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 16.04.2010року передана у власність ОСОБА_2
Судом встановлено, що на підставі рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 16 квітня 2010 року відповідачем ОСОБА_2 була здійснена державна реєстрація АДРЕСА_1.
В подальшому 06 листопада 2010 р. між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав, а покупець прийняв по договору купівлі-продажу АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 107.
Поряд із тим, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 17 листопада 2010 року по кримінальній справі №601192, справа за позовом ОСОБА_2 до Севастопольської міської ради про визнання права власності в провадженні Ленінського районного суду міста Севастополя не знаходилась, а зазначене вище рішення від 16 квітня 2010 року Ленінським районним судом міста Севастополя не приймалась.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із судових актів.
Втім, як встановлено вище, рішення Ленінського районного суду міста Севастополя, на підставі якого проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на вказану вище квартиру, фактично не існує.
Таким чином, ОСОБА_2, не набував права власності на спірне нерухоме майно, а здійснення ним переоформлення відповідної документації не припинило право власності на нього у ОСОБА_1
Згідно зі статтею 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 12 ЦК України встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Але відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, у відповідність до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, відсутність у ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру вказує на невідповідність викладеним вище приписам цивільного законодавства укладеного 16 листопада 2010 року між відповідачами договору купівлі-продажу АДРЕСА_1, що надає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.
Суд приймає до уваги, що на цей час мається вирок, який набрав чинності по кримінальної справі № 17636213, 270261112, у якому позивач ОСОБА_1, визнана потерпілою, зокрема, щодо незаконного заволодіння АДРЕСА_1.
Разом з тим, недійсність договору купівлі-продажу 16 листопада 2010 року зумовлена відсутністю у відповідача ОСОБА_2, права власності на квартиру, тобто права здійснювати її продаж.
Цей факт підтверджений вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя по кримінальної справі № 17636213, 270261112.
Відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, укладення оспорюваної угоди, не зумовило виникнення в ОСОБА_3 права власності на АДРЕСА_1.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісне придбання, згідно ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Підставою такого позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, тобто факти, що підтверджують право власності на витребуване майно.
Право власності позивача на спірну квартиру встановлено судом протягом вирішення цього спору.
Також судом встановлений факт того, що наведене нерухоме майно вибуло з володіння позивача не з його волі.
Таким чином, зазначене житло перебуває у володінні ОСОБА_3 та є необхідним визнати право власності на нього за ОСОБА_1.
Враховуючи, що позивач не ставить вимог про стягнення судових витрат з відповідачів, суд вважає за необхідне віднести судові витрати на рахунок позивача.
На підставі ст.ст. 3 ,4, 15, 16, 203, 215, 216, 321, 328, 387, 388, ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9, керуючись ст.ст. 6, 10, 60, 61, 169, 212, 214 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який було посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 107.
Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -