Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Орлової С.О.,
суддів Бех М.О., Кульбаби В.М.,
за участю прокурора Матюшевої О.В.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 лютого 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Волчанського районного суду Харківської області від 18 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 квітня 2013 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено:
· за ч. 2 ст. 286 КК України - до позбавлення волі на 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки;
· за ч. 1 ст. 135 КК України - до позбавлення волі на 1 рік.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_2:
· на користь потерпілого ОСОБА_3 - 195 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 4 000 витрат на правову допомогу;
· на користь потерпілого ОСОБА_4 - 95 000 грн відшкодування моральної шкоди та 4 000 грн витрат на правову допомогу;
· на користь потерпілого ОСОБА_5 - 5 000 грн відшкодування моральної шкоди та 300 грн витрат на правову допомогу.
Стягнуто з АТ «ПРОСТО-страхування»:
· на користь потерпілого ОСОБА_3 - 29 254 грн 81 коп у рахунок відшкодування матеріальної шкоди; 5 000 грн - моральної шкоди;
· на користь потерпілого ОСОБА_4 - 19 656 грн 18 коп відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн - моральної шкоди;
· на користь потерпілого ОСОБА_5 - 41 620 грн 18 коп відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн - моральної шкоди.
Вирішено питання про судові витрати і речові докази.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду 13 листопада 2011 року приблизно о 3 год ОСОБА_2, всупереч вимогам п. 2.9 Правил дорожнього руху України у стані алкогольного сп'яніння керуючи технічно справним автомобілем «ГАЗ-2410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по автошляху «Харків - Волчанськ» на 28 км + 180 м Волчанського району Харківської області в напрямку м. Волчанськ, грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 10.1. 12.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням автомобілем, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2108», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок зіткнення автомобіль «ВАЗ-2108» в подальшому зіткнувся з автомобілем «ВАЗ 211120», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, який рухався у попутному напрямку.
У результаті дій ОСОБА_2 настала смерть ОСОБА_7, ОСОБА_4 спричинено тяжке тілесне ушкодження, а ОСОБА_5 - тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Крім цього, ОСОБА_2, поставивши своїми діями потерпілих у небезпечний для життя й безпорадний стан, унаслідок якого вони були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження, всупереч вимогам п. 2.10 Правил дорожнього руху України, завідомо не вжив заходів для надання їм допомоги й залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому не погоджується з кваліфікацією дій засудженого за ст. 135 КК України, зазначаючи, що ОСОБА_2 через стан сильного алкогольного сп'яніння не усвідомлював, що поставив потерпілих у небезпечний для життя стан, та не мав об'єктивної можливості надати їм допомогу. Призначене засудженому покарання захисник вважає необґрунтовано суворим, звертаючи увагу, що ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності притягується вперше, у вчиненому щиро розкаявся, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, страждає на численні хронічні захворювання, має на утриманні непрацездатних членів сім'ї, а робота водія є основним джерелом його доходу. Вказує про необґрунтованість визначеного судом розміру відшкодування потерпілим моральної шкоди. Крім цього, посилається на невідповідність вироку вимогам ст. ст. 334, 335 КПК України 1960 року, оскільки суд не конкретизував, порушення засудженим яких саме вимог правил дорожнього руху перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, та не вирішив позовів прокурора про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, тяжке тілесне ушкодження й тілесне ушкодження середньої тяжкості, кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України, а також факт ненадання ним допомоги потерпілим, які перебували в небезпечному для життя стані, у касаційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина вироку містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням часу, місяця, способу, наслідків злочину, форми вини та інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. При цьому суд вказав, що порушення ОСОБА_2 вимог п. п. 2.9, 1.5, 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України перебуває у прямому причинновому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Доводи засудженого про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у справі доказам та не ґрунтуються на вимогах кримінального закону.
Суд апеляційної інстанції проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи апеляції засудженого та його захисника на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляції необґрунтованими, з якими колегія суддів погоджується.
Злочин, передбачений статтею 135 КК України, з суб'єктивної сторони характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, і те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, і бажає залишити його в небезпеці.
Як встановлено судом на підставі зібраних у справі доказів, зокрема, показань потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 першим витягнули з автомобіля й залишили на узбіччі, оскільки він перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, проте через кілька хвилин, поки з автомобіля ВАЗ 2108 витягували потерпілих, засуджений залишив місце події. При цьому ОСОБА_2 усвідомлював виникнення дорожньо-транспортної пригоди за його участю, чого він не заперечував у своїх свідченнях, та, знаходячись неподалік автомобілів, був у змозі пересвідчися, що внаслідок ДТП постраждали люди, які потребують допомоги. Однак засуджений одразу пішки пішов додому, куди безперешкодно самостійно дістався на значну відстань (т. 1, а. с. 22, 51-52, т. 2, а. с. 106-108, 121-122).
Враховуючи викладене, суди дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_2 не втрачав контакту з навколишнім середовищем, орієнтувався в обстановці, міг правильно сприймати ситуацію, реагувати на неї активними цілеспрямованими діями, які вважав за необхідні, а тому мав можливість вжити заходів для надання допомоги ОСОБА_7, ОСОБА_4 й ОСОБА_5, яких сам поставив у небезпечний для життя стан.
Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_2 в сукупності з показаннями його та свідків, у момент виникнення ДТП засуджений знаходився у стані простого (фізіологічного) алкогольного сп'яніння, в який привів себе добровільно (т. 1, а. с. 51-52, 63, 128).
Такий стан відповідно до вимог ст. 21 КК України не виключає злочинність діяння, а навпаки, згідно зі ст. 67 КК України обтяжує відповідальність, якщо він зумовив скоєння злочину.
Перебування засудженого під час вчинення злочинних дій у стані патологічного сп'яніння або іншого розладу психічної діяльності, який міг би становити медичний критерій неосудності чи обмеженої осудності, у справі не встановлено.
За таких обставин дії ОСОБА_2, який, сам поставивши потерпілих у небезпечний для життя стан, внаслідок чого вони були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження, завідомо залишив їх без допомоги, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 135 КК України.
Вирішення судами питання про призначення засудженому покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
При цьому суди врахували ступінь тяжкості, конкретні обставини вчинених злочинів, дані про особу ОСОБА_2, який раніше не судимий, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, працює, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебуває.
Як обставину, що пом'якшує покарання, враховано щире каяття, а як обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, суд урахував обставини й дані про особу засудженого, на які посилається захисник у скарзі, та призначив ОСОБА_2 покарання не в максимальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, який є найбільш сприятливим для засудженого.
Стан здоров'я ОСОБА_2, його робота водієм та наявність на утриманні членів сім'ї не є достатніми підставами для пом'якшення покарання, оскільки засуджений, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, грубо порушив правила дорожнього руху, що створило реальну загрозу для життя і здоров'я інших учасників руху та призвело до непоправних наслідків у виді смерті людини й заподіяння кільком особам тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких.
Призначене ОСОБА_2 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів.
Визначений судом розмір відшкодувань моральної шкоди кожному з потерпілих відповідає характеру й обсягу душевних і фізичних страждань заподіяних ОСОБА_3 внаслідок смерті сина, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - в результаті спричинених їм тілесних ушкоджень, тяжкості вимушених змін у їх житті, часу й зусиллям, необхідним для відновлення попереднього стану, ґрунтується на принципах виваженості, розумності і справедливості та роз'ясненнях, які містяться в п. п. 5, 9, 10, 17-1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Невирішення судом позовів прокурора про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих не є підставою для скасування вироку та ухвали, оскільки вказане питання може бути вирішено в порядку цивільного судочинства. При цьому прокурором, який заявляв відповідні позови в інтересах держави, та особами, заінтересованими у стягненні таких витрат, судові рішення не оскаржуються.
Враховуючи, що в позовах ставилося питання про стягнення витрат із ОСОБА_2, оскарження судових рішень з відповідних підстав захисником, який діє в інтересах засудженого, суперечить закріпленим у ст. 16-1 КПК України 1960 року засадам диспозитивності, що передбачають принципове розмежування функцій обвинувачення й захисту, з яких кожна сторона не вправі перебирати на себе функції іншої.
Доводи касаційної скарги і матеріали справи не містять вказівок на порушення вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Волчанського районного суду Харківської області від 18 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 квітня 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Судді:
_____________ ________________ __________________
Кульбаба В.М. С.О. Орлова М.О. Бех