Судове рішення 2а-9697/11/0170/4 від 26.03.2014

Судове рішення #35929874

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2014 року о 15:10 Справа №2а-9697/11/0170/4

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Митрофанова І.А., Облетова Г.В.; від відповідача - Бугаєва Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2011 року №0000362304 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 210,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., за квітень 2011 року на суму 585881,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.; №0000372304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Позов мотивовано необґрунтованістю висновків відповідача в акті перевірки, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів, про невідповідність складених податкових накладних чинному законодавству, а також про неможливість віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по податковим деклараціям, що виписані контрагентом, який не задекларував свої податкові зобов'язання, оскільки зазначені висновки є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалами суду від 05.08.2011 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 20.10.2011 року у справі призначено судову експертизу та зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 31.01.2014 року провадження по справі поновлено з 20.02.2014 року.

Ухвалою суду від 20.02.2014 року замінено відповідача по справі його правонаступником, а саме: Феодосійську міжрайонну державну податкову інспекцію АР Крим на правонаступника - Феодосійську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ Міндоходів в АР Крим.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Правова позиція відповідача викладена в письмових запереченнях (т. 2 а.с. 241-243).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як юридична особа, ідентифікаційний код 14309008, зареєстрований у якості платника ПДВ, взятий на облік в органах державної податкової служби (т. 1 а.с. 19-22).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: будування та ремонт суден; дослідження і розробки в галузі технічних наук; монтаж та встановлення збірних конструкцій, виготовлення інших готових металевих виробів; діяльність таксі (т. 1 а.с. 20).

Посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період - березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.07.2011 року №1363/23.4/14309008 (далі - Акт) (т. 1 а.с. 27-47).

За висновками акту встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн.

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень 2011 року на суму 210,00 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, вимог листа ДПА України від 06.04.2011 року №9497/7/16-1517 та Додатку до нього, підготовленого з урахуванням вимог статті 201 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та Наказу від 21.12.2011 року №969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2011 року за №1401/18696, позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року на суму 585881 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач подав заперечення до Акту (т. 1 а.с. 48-49).

Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція АР Крим в листі від 25.07.2011 року №3610/10/23-4 висновки по акту перевірки залишила без змін, а заперечення - без задоволення (т. 1 а.с. 50-53).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 року №0000362304 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 210,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., за квітень 2011 року на суму 585881,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.; №0000372304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн. (т.1 а.с. 23, 25).

В ході перевірки встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) позивачу від ТОВ «ІТЕР» в березні 2011 року, що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ за березень 2011 року на 210,00 грн. в результаті завищення податкового кредиту за березень 2011 року на 210,00 грн.

Окрім цього, відповідач вважає, що завищення податкового кредиту за квітень 2011 року на 585881,00 грн. виникло у зв'язку з включенням до його складу ПДВ в сумі 585881,00 грн., у тому числі: ПДВ в сумі 31176,68 грн., що нарахований (сплачений) по операціях придбання товарів у постачальника (ПАТ «Спецтехскло-А»), який не задекларував свої податкові зобов'язання за вказаними операціями; ПДВ в сумі 554704,79 грн. на підставі податкових накладних, які складені в порушення порядку, передбаченого листом ДПА України від 06.04.2011 р. №9497/7/16-1517 та додатку до нього.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача та правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Завищення податкового кредиту за березень 2011 року на 210,00 грн. відповідач обґрунтовує «нікчемністю» укладених між позивачем та ТОВ «Ітер» правочинів.

Позиція ДПІ щодо «нікчемності» укладених між позивачем та ТОВ «Ітер» правочинів сформована на підставі висновку акту перевірки від 02.06.2011 року №2161/18-10/33122033 та полягають у наступному: у постачальника (ТОВ «Ітер») відсутні власні основні фонди (офісні, складські, виробничі та інші приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби); у постачальника (ТОВ «Ітер») незначна кількість працівників - 3 особи; постачальник (ТОВ «Ітер») не надав до перевірки первинні документи, що підтверджують здійснення ним операцій з поставки товарів.

Суд зазначає, що у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів.

Наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача про нікчемність правочинів.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Слід зазначити, що у складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п.п.14.1.191. п.14.1. ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п.14.1.185 п.14.1. ст.14 ПК України).

Згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності)податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Ітер» 18.03.2011 року було укладено договір №149/11-023, згідно з яким Продавець (ТОВ «Ітер») зобов'язується поставити, а покупець (позивач) сплатити хімічні матеріали (товар) (т. 1 а.с. 54).

На виконання умов договору ТОВ «Ітер» видало видаткову накладну №164 від 23.03.2011 року на загальну суму 1260,00 грн., у тому числі ПДВ 210,00 грн.

Придбані товари були оприбутковані на складі позивача, що підтверджується прибутковим ордером №з110505 від 31.03.2011 року на загальну суму 1260,00 грн., у тому числі ПДВ 210,00 грн.

Отриманий товар був сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 18.03.2011 року №410837 (т. 1 а.с. 58).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Ітер» склало податкову накладну №1180302 від 18.03.2011 року на загальну суму 1890,00 грн., у тому числі ПДВ 315,00 грн. (т. 1 а.с. 56).

Розрахунком №11230301 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1180302 від 18.03.2011 року зменшено суму на 630,00 грн., у тому числі ПДВ 105,00 грн. (т. 1 а.с. 57).

Зазначена податкова накладна та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної були відображені позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних в березні 2011 року (т. 1 а.с. 200, 203).

Сума ПДВ у розмірі 210,00 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за березень 2011 року.

Придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме: оприбутковані товари вартістю 1 050,00 грн. (б/в ПДВ):

- у сумі 770,00 грн. (б/в ПДВ) обліковуються на залишках виробничих запасів на складі;

- у сумі 280,00 грн. (б/в ПДВ) були списані ВАТ «ФСК «Море» на виконання зовнішніх та внутрішніх замовлень у межах основної економічної діяльності підприємства - суднобудування, що підтверджується лімітами-вимогами типової форми М-8 (додаток №4), у т.ч.: - на виконання замовлень №1881 та 1882 у межах договору комісії №USE-16/1-400-D/K-08 від 22.12.2008 року між ВАТ «ФСК «Море» (Комітент) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонер), на будівництво 2-ох кораблів та виготовлення матеріалів для будівлі кораблів в країні замовника. ВАТ «ФСК «Море» за вказаним договором комісії отримує економічну вигоду у вигляді оплати за виконані роботи з будівництва кораблів та виготовлення матеріалів для будівлі кораблів за зазначеними замовленнями; - на виконання «внутрішнього» замовлення №62009 «Поточний ремонт технологічного обладнання та інженерних мереж». На відкриття «внутрішніх» замовлень (потреб) ВАТ «ФСК «Море» накази не складаються. Списання здійснено на підставі нарядів на виробництво відповідно до кодифікатору та реєстру замовлень.

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

Згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи ТОВ «Ітер» зареєстрований у якості юридичної особи та не перебуває у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагент позивача є юридичною особою, що має належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Згідно з даними офіційного порталу Міністерства доходів і зборів України про анульовані реєстрації платника ПДВ (http://minrd.gov.ua/reestr), ТОВ «Ітер» зареєстрований платником ПДВ 07.10.2004 року, відтак, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" вищезазначений контрагент мав право на складення податкових накладних у періоді, що перевірявся.

Відтак, ПДВ, віднесений позивачем до податкового кредиту за березень 2011 року в сумі 210,00 грн., відповідає вимогам п.198.3. ст.198 ПКУ та нарахований (сплачений) у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, документами бухгалтерського та податкового обліку й звітності позивача у повному обсязі підтверджується обґрунтованість нарахування позивачем податкового кредиту з ПДВ в сумі 210,00 грн. за березень 2011 року по операціях придбання товарів у ТОВ «Ітер».

Щодо завищення податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 31176,68 грн., в результаті включення до його складу ПДВ в сумі 31176,68 грн., що нарахований (сплачений) по операціях придбання товарів у постачальника (ПАТ «Спецтехскло-А»), який не задекларував свої податкові зобов'язання за вказаними операціями, суд зазначає наступне.

Такий факт як несплата контрагентом відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується зазначеною вище практикою Європейського суду з прав людини (справи "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03), "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії") щодо індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Спецтехскло-А» 05.05.2010 року було укладено договір поставки №05/10.

На виконання умов договору ПАТ «Спецтехскло-А» видало видаткову накладну №РН-0000398 від 26.04.2011 року на загальну суму 187060,08 грн., у тому числі ПДВ 31176,68 грн.

Придбані товари були оприбутковані на складі позивача, що підтверджується прибутковим ордером №з110529 від 30.04.2011 року на загальну суму 187060,08 грн., у тому числі ПДВ 31176,68 грн.

Отриманий товар був сплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 23.03.2011 року №410911 (т. 1 а.с. 60).

За датою виникнення податкових зобов'язань ПАТ «Спецтехскло-А» склало податкову накладну №51 від 23.03.2011 року на загальну суму 187060,08 грн., у тому числі ПДВ 31176,68 грн. (т. 1 а.с. 59).

Зазначена податкова накладна була відображена позивачем в реєстрі отриманих податкових накладних в квітні 2011 року (т. 1 зв.бік а.с. 177).

Сума ПДВ у розмірі 31176,68 грн. була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за квітень 2011 року (т. 1 зв.бік а.с. 83).

Придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме: оприбутковані товари вартістю 155883,40 грн. б/в ПДВ були списані позивачем на виконання «зовнішніх» замовлень №01881, 01882 та 01886 у межах основної економічної діяльності підприємства - суднобудування, що підтверджується лімітами-вимогами типової форми М-8 (додаток №4). Вказані замовлення відкриті у межах договору комісії №USE-16/1-400-D/K-08 від 22.12.2008 р. між позивачем (Комітент) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонер), на будівництво 2-ох кораблів та виготовлення матеріалів для будівлі кораблів в країні замовника. ВАТ «ФСК «Море» за вказаним договором комісії отримує економічну вигоду у вигляді оплати за виконані роботи з будівництва кораблів та виготовлення матеріалів для будівлі кораблів за зазначеними замовленнями.

Згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи ПАТ «Спецтехскло-А» зареєстрований у якості юридичної особи та не перебуває у процесі припинення.

Згідно з даними офіційного порталу Міністерства доходів і зборів України про анульовані реєстрації платника ПДВ (http://minrd.gov.ua/reestr), ПАТ «Спецтехскло-А» зареєстрований платником ПДВ 25.03.2010 року, відтак, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" вищезазначений контрагент мав право на складення податкових накладних у періоді, що перевірявся.

Відтак, ПДВ, віднесений позивачем до податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 31176,68 грн., відповідає вимогам п.198.3. ст.198 ПКУ та нарахований (сплачений) у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, документами бухгалтерського та податкового обліку й звітності позивача у повному обсязі підтверджується обґрунтованість нарахування позивачем податкового кредиту з ПДВ в сумі 31176,68 грн. за квітень 2011 року по операціях придбання товарів у ПАТ «Спецтехскло-А».

Щодо завищення податкового кредиту за квітень 2011 року в сумі 554704,79 грн. в результаті включення до його складу ПДВ в сумі 554704,79 грн., що нарахований на підставі податкових накладних, які складені в порушення порядку, передбаченого листом ДПА України від 06.04.2011 року №9497/7/16-1517 та додатку до нього, суд зазначає наступне.

Як було зазначено в акті перевірки, податкові накладні були складені з порушенням вимог ст. 201 ПК України, а саме: податкова накладна складається українською мовою; дата заповнюється в клітинках у форматі ДД. ММ. РРРР., до ДД - число (01 - 31), ММ - місяць (01 - 12), рік (2011 - ...) Крапки, тире, а також будь-які інші розділові знаки в жодній з клітинок поля "Дата" не ставляться. Податкова накладна роздруковується з датою, яка складається із шести цифр і не містить крапок; поле для номера свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ продавця (покупця) має 10 клітинок. Якщо номер свідоцтва має менше десяти знаків, поля заповнюються, починаючи з останньої клітинки, пусті клітинки перед першою цифрою номера нулями не заповнюються.

Суд зазнає, що вимоги щодо порядку оформлення податкової накладної встановлені ст.201 ПКУ. Вказана стаття 201 ПКУ не містить вимог про порушення яких вказує ДПІ, так само не містить вказані вимоги і Порядок заповнення податкової накладної, затверджений Наказом ДПАУ №969.

Єдиний документ в якому наявні вказані вимоги це «Пам'ятка про адміністративні процедури виписування, видачі і отримання податкових накладних», яка є додатком до листа ДПА України від 06.04.2011 року N9497/7/16-1517.

Листом від 01.07.2011 року №21186-10.1 Міністерство юстиції України вказує на незаконність вказаної «Пам'ятки» та необхідність її відкликання та скасування, що і було зроблено ДПАУ Листом від 20.12.2011 року №4656/5/15-3416.

Крім того, навіть якщо при заповненні податкової накладні допущені незначні недоліки то це не впливає на дійсність такої податкової накладної та можливості покупця використовувати як підставу для включення сум ПДВ по операціях придбання товарів (послуг) до складу податкового кредиту.

Аналогічну позицію висловлює Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 22.04.2013 року по справі №К/9991/66911/12; в Постанові від 22.05.2013 року по справі №К/9991/57256/12; в Ухвалі від 12.06.2013 року по справі №К/800/17145/13; в Ухвалі від 17.07.2013 року по справі №К/800/7790/13; в Ухвалі від 10.09.2013 року по справі №К/9991/33955/12.

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту. Таким чином, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Зазначено думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 10.10.2013 року по справі №К/800/32738/13; в Ухвалі від 28.11.2013 року по справі №К/800/48449/13; в Ухвалі від 12.12.2013 року по справі №К/800/44481/13.

Податкові накладні на суму ПДВ 554704,79 грн., що зазначені відповідачем в акті перевірки, були складені постачальниками відповідно до п.201.1., п.201.4 та п.201.7 ст.201 ПКУ (з урахуванням п.15 Наказу №969) у періоді виникнення податкових зобов'язань з ПДВ по операціях постачання товарів на користь позивача, що підтверджується вказаними податковими накладними у співставленні із видатковими накладними та платіжними дорученнями, а також висновкам проведеної експертизи.

Вказані податкові накладні на суму ПДВ 554704,79 грн. були складені постачальниками відповідно до п.201.2. ст.201 ПКУ за формою, затвердженою Наказом ДПА України №969 та містять обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1. ст.201 ПКУ.

На підставі вказаних податкових накладних позивач в квітні 2011 року відповідно до п.201.10. ст.201 ПКУ нарахувало ПДВ, що відноситься до податкового кредиту, в сумі 554704,79 грн. та відобразило його у податковій декларації з ПДВ за квітень 2011 року.

Отже, при складанні та відображені у складі податкового кредиту покупця (ВАТ «ФСК «Море») вказаних податкових накладних на суму ПДВ 554704,79 грн. відсутні жодні порушення ст.201 ПКУ, і, відповідно, виключення з податкового кредиту вказаних сум ПДВ у розмірі 554704,79 грн. здійснене відповідачем з посиланням на п.198.6. ст.198 ПКУ є не обґрунтованим.

Щодо завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн., суд зазначає наступне.

Зазначене завищення, на думку відповідача виникло у зв'язку з включенням залишку від'ємних значень ПДВ за попередні періоди, а саме: 77667,00 грн. за грудень 2010 року; 7449,00 грн. за січень 2011 року; 279062,00 грн. за лютий 2011 року; 913170,00 грн. за березень 2011 року.

Відповідач зазначає, що за результатами попередньої перевірки за березень 2011 року, які зафіксовані в акті від 21.06.2011 року №1199/23-04/14309008 у позивача встановлено позитивне значення ПДВ за березень 2011 року, а відтак в квітні 2011 року позивач не міг заявити до бюджетного відшкодування від'ємні значення ПДВ за попередні періоди за їх відсутності.

Суд зазначає, що Акт перевірки є документом, в якому встановлені певні факти, який не можна визнати рішенням суб'єкта владних повноважень, його складення не має правових наслідків. Натомість, правовим наслідком, що породжує певні права та обов'язки для позивача є саме податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами акта перевірки та узгоджене у відповідному порядку.

Як було встановлено судом, на підставі зазначено акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення: №0000332304 від 04.07.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2011 року на 1 185 362,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.; №0000342304 від 04.07.2011 року про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за лютий 2011 року на 5 321,00 грн. та за березень 2011 року на 913 170,00 грн., а також про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2,00 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного суду від 12.12.12 року по справі №2а-8202/11/0170/2 вказані податкові повідомлення-рішення були визнані протиправними та скасовані у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з ч. 2 цієї норми обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Аналогічне правило встановлено ч. 1 ст. 72 КАС України, а саме: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з урахуванням зазначеного судового рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, висновки про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2011 року на 1277348,00 грн. є не обґрунтованими.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення від 26.07.2011 року №0000362304 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 210,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., за квітень 2011 року на суму 585881,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.; №0000372304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправними.

Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 року №0000362304 та №0000372304 належить визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору, відповідно до платіжного доручення №60475 від 27.07.2011 року (т. 1 а.с. 2), у розмірі 3,40 грн. (Три гривні 40 копійок).

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 ст. 92 КАС України передбачено, що граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з наданою суду калькуляцією вартості роботи судового експерта по виконанню судової експертизи, експертом проведено експертизу особливої складності за нормативної вартості експертогодини 73,88 грн. і витрачено на її проведення 327 годин (т. 2 а.с. 134).

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст.ст. 87, 92 КАС України з урахуванням вимог наказу Міністерства юстиції України «Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2014 році» №78 від 31.01.2014 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2014 року за №268/25045.

Платіжними дорученнями №60073 від 28.01.2014 року та №60939 від 19.04.2014 року підтверджується перерахування позивачем вартості витрат на проведення судово-економічної експертизи в сумі 30000,00 грн. (т. 2 а.с. 132).

У той же час суд зазначає, що згідно калькуляції вартості роботи судового експерта 5841,24 грн. складають витрати на матеріально-технічне забезпечення та організацію проведення судової експертизи, компенсація яких не передбачена законодавством.

Отже, враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути компенсацію витрат позивача, пов'язаних з проведенням судової експертизи у розмірі 24158,76 грн. (Двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят вісім гривень 76 копійок).

В судовому засіданні 20.03.2014 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 21.03.2014 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської МДПІ №0000362304 від 26.07.2011 року про зменшення Відкритому акціонерному товариству "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (ідентифікаційний код 14309008) розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 210,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., за квітень 2011 року на суму 585881,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської МДПІ №0000682304 від 30.10.2012 року про зменшення Відкритому акціонерному товариству "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (ідентифікаційний код 14309008) суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 1277348,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

4.Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (ідентифікаційний код 14309008) судовий збір у розмірі 3,40 грн. (Три гривні 40 копійок) з Державного бюджету України.

5. Стягнути на користь Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (ідентифікаційний код 14309008) витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у розмірі 24158,76 грн. (Двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят вісім гривень 76 копійок) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.

Показати/Приховати судові провадження

Коментарі

Коментарі відсутні

Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація