Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Демянчук С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників апелянта та банку,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду від 8 жовтня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и л а :

В липні 2012 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на допущену позичальником ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором на суму 405320,06 грн. та на небажання боржника ОСОБА_1 й іпотекодавців ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 виселятися з квартири, що була передана ними банкові в іпотеку.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 8 жовтня 2012 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитним договором № Ф1-05/37997-188 від 10 лютого 2006 року в розмірі 405320 грн. 06 коп., з яких: 105063,25 грн. - заборгованість за кредитом, 6497,5 грн. - заборгованість за відсотками, 8907,94 грн. комісій них та 284851,37 грн. пені, звернено стягнення на предмет іпотеки - 2-кімнатну квартиру № 3 загальною площею 55,6 кв. м, що розташована в будинку АДРЕСА_1, і на праві спільної сумісної власності належить позичальнику ОСОБА_1 та іпотекодавцям ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 жовтня 1997 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною продажу, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідачів у справі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з реєстраційного обліку знято та з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 виселено без надання іншого житлового приміщення.

З відповідачів у справі на користь позивача солідарно стягнено судові витрати у сумі 3219 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду від 23 січня 2014 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення від 8 жовтня 2012 року залишено без задоволення.

В поданій на заочне рішення апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 доводив, що згідно з укладеним 10 лютого 2006 року кредитним договором банк надав його довірителю 25000 доларів США під 12% річних строком до 10 лютого 2013 року. У зв'язку з цим ОСОБА_1 зобов'язаний був щомісячно впродовж 84 місяців сплачувати банку по 447 доларів США, тобто всього сплатити банку 37548 доларів США.

Крім того, позичальник зобов'язаний був щомісяця в строк до 10 числа сплачувати у складі щомісячного платежу комісійну винагороду банку за надання кредитних ресурсів у розмірі 316 грн.

За весь період дії кредитного договору позичальник фактично сплатив банку кошти в сумі 31991,17 доларів США, а з урахуванням комісійних - 36227,54 доларів США. Таким чином, у ОСОБА_1 залишився борг перед банком у сумі 5556,83 доларів США (37548-31991,17 = 5556,83) та 9793 грн. по комісії.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Крім того, частиною 1 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а згідно з ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. У відповідача тяжкою для нього обставиною була його хвороба.

Отже, у справі існують обставини, що тягнуть за собою недійсність спірного правочину.

Постановивши рішення про виселення відповідачів, суд першої інстанції не врахував, що в житловому приміщенні зі своїми батьками проживають малолітні діти, чим порушив Закони України «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Допущена перед банком заборгованість у сумі 37855 грн. не є співмірною із вартістю предмета іпотеки.

Покликаючись на ці обставини, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення допущеної заборгованості за кредитним договором та виселення, місцевий суд виходив з того, що ці вимоги є обґрунтованими.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № Ф1-05/37997-188, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25000 доларів США під 12 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 10 лютого 2013 року (а. с. 5-7 т. 1).

В цей же день, тобто 10 лютого 2006 року, між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 37997-188, за яким ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 передали банкові в іпотеку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 9-10 т. 1).

Кредитор свої зобов'язання перед позичальником виконав, а позичальник перед банком - не в повному обсязі.

Тому на підставі рішення Рівненського міського суду від 2 листопада 2010 року (а. с. 18-19 т. 2) кредиторові як стягувачу 18 листопада 2010 року судом був виданий виконавчий лист про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 113012,4 грн. заборгованості, допущеної позичальником за кредитним договором № Ф1-05/37997-188 від 10 лютого 2006 року, з яких: 104179,89 грн. - заборгованість за кредитом, 2568,51 грн. - заборгованість за відсотками, 1264 грн. комісійних банку та 5000 грн. пені. Цей виконавчий лист стягувач передав ДВС на виконання лише в липні 2012 року (а. с. 22 т. 1). Даних про його виконання у справі немає.

Звертаючись у липні 2012 року до суду із даним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, банк посилався на те, що боржник і далі неналежним чином виконує свої зобов'язання за укладеним кредитним договором і станом на 9 липня 2012 року допустив збільшення кредитної заборгованості до 405320 грн. 06 коп. (а. с. 12 т. 1, 24-25 т. 2).

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Укладеною сторонами кредитною угодою передбачено, що позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, що визначені кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору (п. 3.4.).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 41 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» роз'яснив, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Тому враховуючи те, що звернувшись у суд із даним позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, позивач пояснював свої вимоги необхідністю погашення допущеної позичальником кредитної заборгованості, розмір та складові частини останньої підлягають судовому дослідженню

З матеріалів справи вбачається, що у своїй заяві про перегляд заочного рішення та поданій апеляційній скарзі відповідачі, зокрема, заперечуючи проти позовних вимог банку, нарахування їм пені вважали безпідставним, а її суму неспівставною із вартістю предмета іпотеки (а. с. 1-6, 82-92 т. 2). У судовому засіданні апеляційного суду представник позичальника ОСОБА_1, посилаючись на ці ж самі обставини, а також на хворобу свого довірителя, просив апеляційний суд як про зменшення нарахованої банком пені, так і про відмову в її стягненні.

Проведений колегією суддів аналіз кредитної заборгованості позичальника, яка була визначена банком станом на 14 червня 2010 та станом на 9 липня 2012 року, дає підстави зробити висновок про те, що кредитна заборгованість ОСОБА_1 за цей період збільшилася майже в 4 рази в основному за рахунок збільшення пені - з 5000 до 284851,37 грн. (пеня зросла в 57 разів) (а. с. 12 т. 1, 18-19, 22, 24-25 т. 2).

Станом на 9 липня 2012 року кредитна заборгованість позичальника в сумі 405320 грн. 06 коп. складалася з: 105063,25 грн. - заборгованості за кредитом, 6497,5 грн. - заборгованості за відсотками, 8907,94 грн. належних банку комісійних та 284851,37 грн. пені.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 за розрахунками банку не повернув позивачу 105063,25 грн. основного боргу, 6497,5 грн. боргу зі сплати відсотків та 8907,94 грн. комісійних банку, а нарахована йому за це пеня склала 284851,37 грн., що більш як удвічі перевищує суму основного боргу з відсотками за користування кредитом та комісійними.

Отже, розмір нарахованої позичальнику пені значно перевищив розмір заподіяних банку збитків.

Між тим відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

За загальним правилом судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання тощо.

Колегія суддів рахує, що надаючи відповідачу кредит в іноземній валюті під 12 % річних, банк заздалегідь у розмір кредитної відсоткової ставки в значній мірі уже заклав свої комерційні ризики. Позичальник ОСОБА_1, який страждає важким захворюванням, допустив несвоєчасне погашення кредиту не з власної вини, а внаслідок світової фінансово-економічної кризи.

З урахуванням викладеного вище, зважаючи, що у даній справі судом було ухвалено заочне рішення, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України апеляційний суд приходить до висновку про те, що клопотання представника апелянта, виходячи із загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, підлягає задоволенню, а розмір неустойки, нарахованої банком відповідачу, на переконання колегії суддів, підлягає зменшенню з 284851,37 грн. до 15000 грн.

Зважаючи на наведене, остаточний розмір кредитної заборгованості, у зв'язку з якою банк просить суд звернути стягнення на квартиру відповідачів та виселити їх, буде складати 135468,69 грн. (105063,25 грн.+6497,5 грн.+8907,94 грн.+15000), що не можна визнати співмірним із вартістю іпотечного майна, яку сторони в іпотечному договорі визначили в сумі 266400 грн. (а. с. 9-10 т. 1).

У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що в суду першої інстанції не було достатніх підстав задовольняти позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Ф1-05/37997-188 від 10 лютого 2006 року звертати стягнення на належну відповідачам квартиру як на предмет іпотеки та виселяти їх із цього житлового приміщення без надання іншого житла.

Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 546, 549, 551, 1048 ЦК України, ст.ст. 7, 11, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 8 жовтня 2012 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.

Стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 1332 (одну тисячу триста тридцять дві) грн. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: