УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/294/14Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.

"17" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В.,

СуддівРоманової Л.В., Моісеєнко Т.І.,

При секретаріПомазан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Наталі і Ко», третя особа Приватний нотаріус Керченського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 січня 2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування частки статутного капіталу ТОВ Фірма "Наталі і Ко" від 20.03.2012 року нежилого приміщення магазину-аптеки (літ. "А") площею 156,1 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, який укладено між ТОВ Фірма "Наталі і Ко" та ОСОБА_7. Свої вимоги мотивує тим, що рішенням загальних зборів ТОВ Фірма «Наталі і Ко», прийнятого на підставі пункту 2 протоколу №7 загальних зборів ТОВ Фірма «Наталі і Ко» від 04.08.2011 року, задоволено вимогу ОСОБА_6 про виділення і передачу останньому нерухомого майна у якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу ТОВ Фірма «Наталі і Ко», а саме вбудованого нежилого приміщення магазину-аптеки (літ. «А») площею 156,1 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно за актом прийому-передачі передано третьою особою на користь позивача 08.08.2011 року. Отже, позивач ОСОБА_6 фактично набув права на нерухоме майно з моменту фактичної передачі майна, тобто з 08.08.2011 року. Рішенням виконавчого комітету Керченської міської ради №229 від 28.04.2012 року «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1» за ОСОБА_6 оформлено право власності на вбудоване нежиле приміщення магазина-аптеки (літ. «А») площею 156,1 кв.м. розташованого у АДРЕСА_1. Таким чином, ОСОБА_6 набув у власність дане вбудоване нежиле приміщення. 20.03.2012 року між ТОВ Фірма «Наталі і Ко» та ОСОБА_7 було укладено договір дарування нежилого приміщення, відповідно до умов якого ТОВ Фірма «Наталі і Ко» подарувало, а ОСОБА_7 прийняла у дар нежиле приміщення, розташоване у АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Керченського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_8 та зареєстровано у реєстрі за №179. Вважає, що даний договір дарування нежилого приміщення від 20.03.2012 року суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним, оскільки згідно ч.1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Рішення загальних зборів ТОВ Фірма «Наталі і Ко», прийняте на підставі п.2 протоколу №7 загальних зборів від 04.08.2011 року, є формою відчуження майна. Однак, п. 7 оскаржуваного правочину, договору дарування, передбачено, що нежиле приміщення іншим особам не відчужене, що не узгоджується з фактичними обставинами справи та суперечить положень ч.1ст. 203 ЦК України, що за правилом ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи ту обставину, що договір дарування від 20.03.2012 року зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_6, він звернувся з даним позов до суду. На підставі викладеного просив суд позов задовольнити та визнати недійсним спірний договір дарування.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 14 січня 2014 року позов ОСОБА_6 - задоволено. Визнано недійсним договір дарування частки статутного капіталу ТОВ Фірма "Наталі і Ко" від 20.03.2012 року нежилого приміщення магазину-аптеки (літ. "А") площею 156,1 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, який укладено між ТОВ Фірма "Наталі і Ко" та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_8 за реєстровим № 179. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На вказане рішення суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову ОСОБА_6 - відмовити.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції було помилково визнано, що ОСОБА_6 фактично придбав право власності на спірне вбудоване нежиле приміщення магазин-аптека з моменту фактичної передачі майна, оскільки відсутні докази державної реєстрації такого права.

Апелянт також посилається, що суд першої інстанції всупереч ч.3 статті 61 ЦПК України не врахував встановлений ухвалою апеляційного суду АР Крим від 08 травня 2013 року факт відсутності доказів придбання ним спірного майна.

Апелянт посилається, що ОСОБА_6 не мав права на отримання в якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу ТОВ Фірма «Наталі і Ко», а саме вбудованого нежилого приміщення магазину-аптеки (літ. «А») площею 156,1 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, оскільки це майно було придбане товариством до його вступу в нього, а також ним було отримано кошти в розмірі 30 000 доларів США в якості компенсації вартості свого внеску до статутного капіталу ТОВ Фірма «Наталі і Ко».

Апелянт також вважає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги відсутність заяви позивача про виділ йому спірного майна.

Апелянт вважає безпідставним висновок суду про неправомірність протоколів від 27 січня 2012 року та 01 лютого 2012 року ТОВ Фірма «Наталі і Ко» про скасування рішення зборів про виділ позивачу в якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу ТОВ Фірма «Наталі і Ко», а саме вбудованого нежилого приміщення магазину-аптеки (літ. «А») площею 156,1 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, оскільки це порушує юрисдикцію та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, апелянт вважає, що відсутні порушення вимог статей 203,215 ЦК України при укладенні оспорюваного договору дарування, оскільки цей договір був укладений раніше ніж рішенням виконкому визнано право власності за позивачем на спірне майно.

Апелянт також вважає, що позивачем обраний не той спосіб захисту, оскільки якщо він вважає себе власником спірного майна він має право на звернення з позовом на підставі статей 387,388 ЦК України.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що 26 червня 1996 року проведена державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Наталі і Ко» як юридичної особи ( а.с. 34).

Остання перереєстрація підприємства проведена 03.09.2012 року (а.с. 35, зворотній бік аркушу).

На підставі договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 30 жовтня 1997 року це товариство придбало у власність нежиле приміщення загальною площею 146,5м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 73-74).

Відповідно до протоколу № 3 загальних зборів учасників товариства фірма «Наталі і Ко» від 23 липня 2010 року до складу учасників ТОВ фірма «Наталі і Ко» введено ОСОБА_6 з часткою в статутному капіталі підприємства 69 % (96 600 грн.) ( а.с.151).

04 серпня 2011 року на загальних зборах фірми «Наталі і Ко», яке оформлено протоколом №7, було задоволено прохання ОСОБА_6 про вихід зі складу учасників фірми «Наталі і Ко» та виділення йому у рахунок належної частки у статутному капіталі - нерухоме майно та інші матеріальні цінності на загальну суму 96 600 грн., а саме вбудоване нежиле приміщення магазин-аптека, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було передано позивачу за актом прийому-передачі від 08 серпня 2011 року (а.с. 5,6).

Також згідно з цим же протоколом № 7 від 04 серпня 2011 року введений до складу учасників фірми відповідач ОСОБА_10 ( а.с. 5).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року позов ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства задоволено частково.

Визнано недійсним рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Наталі і Ко», оформлене протоколом № 7 від 04 серпня 2011 року в частині виділення та передачі ОСОБА_6 вбудованого нежилого приміщення магазину-аптеки, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У позові до ОСОБА_6 відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 травня 2012 року, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 грудня 2011 року скасоване, у позові відмовлено.

Вказані факти встановлені рішеннями судів та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. ( а.с. 177-178).

Відповідно до договору дарування від 20 березня 2012 року фірма «Наталі і Ко» в особі директора ОСОБА_10 подарувала та передала безоплатно у власність ОСОБА_7 нежиле приміщення в будинку АДРЕСА_1, право власності на яке за обдарованою зареєстровано 22 березня 2012 року ( а.с. 8-9).

28 квітня 2012 року виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим прийнято рішення № 299 про оформлення права власності на зазначене приміщення за ОСОБА_6 та дано доручення Кримському республіканському підприємству «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» підготувати свідоцтво про право власності ( а.с. 7).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування від 20.03.2012 року недійсним, позивач, посилаючись на положення статті 203 ЦК України та ст. 215 ЦК України, зазначив, що вказаним договором порушені його речові права, оскільки він позбавлений права зареєструвати набуте ним на спірне майно право власності, так як оспорюваний договір дарування суперечить фактичним обставинам справи в частині можливості відчудження майна, яке раніше відчуджене іншим особам.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості заявлених вимог, оскільки позивачем надано докази про відчудження йому спірного об'єкту нерухомості у встановленому законом порядку та неможливості зареєструвати на нього право власності, оскільки воно подаровано іншій особі в проміжок часу коли відбувалася така реєстрація.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Згідно із статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм убачається, що право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту його державної реєстрації.

Як слідує з положень Постанови ВСУ від 18.09.2013 року № 6-95цс13 у відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, ураховуючи наведені норми, та докази про правомірність відчудження позивачу спірного майна та неможливості доведення процедури державної реєстрації прав на нього, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо доведеності позивачем факту порушення його речових прав та наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Як встановлено судом першої інстанції, 04 серпня 2011 року на загальних зборах фірми «Наталі і Ко», яке оформлено протоколом № 7 від 04 серпня 2011 року, було задоволено прохання ОСОБА_6 про вихід зі складу учасників фірми та виділення йому у рахунок належної частки у статутному капіталі - нерухоме майно та інші матеріальні цінності на загальну суму 96 600 грн., а саме вбудоване нежиле приміщення магазин-аптека, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Цим же протоколом введений до складу учасників фірми відповідач ОСОБА_10. Спірне нерухоме майно було передано позивачу за актом прийому-передачі від 08 серпня 2011 року, особисто підписаним ОСОБА_10

Вказані докази підтверджують інформованість ОСОБА_10 про такий саме спосіб компенсації ОСОБА_6 належної йому частки у статутному капіталі та досягнення взаємної згоди вступити до цього товариства саме при такій умові компенсації. Крім того, в цей день, ОСОБА_6 отримує і грошові кошти від ОСОБА_10 за уступку своєї долі в товаристві, що не позбавляє його права на виділення товариством йому у рахунок належної частки у статутному капіталі спірного нерухомого майна. Вказані обставини також підтверджені постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 травня 2012 року.

Вищевикладене підтверджує правомірність відчудження спірного майна позивачу товариством та досягнення згоди на час відчудження між сторонами.

Разом з тим, в період процедури оформлення позивачем набутого спірного майна у вигляді нежилого приміщення магазин-аптека, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідачем від імені товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Наталі і Ко» було подаровано це майно своїй дружині.

Вказані обставини підтверджують неможливість позивача звернутися з позовом у відповідність до вимог статей 387,388 ЦК України, оскільки відсутня реєстрація права власності у позивача на спірне майно.

Отже, доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції про фактичність придбання права власності на спірне вбудоване нежиле приміщення магазин-аптека та відсутності права на отримання його в якості компенсації вартості внеску до статутного капіталу ТОВ Фірма «Наталі і Ко» є безпідставними.

В цій частині і інші доводи апелянта також не заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 7 договору дарування від 20.03.2012 року дарувальник, а саме фірма «Наталі і КО», засвідчила, що дійсно нежиле приміщення магазин-аптека, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 до укладення цього договору іншим особам не відчуджене, під забороною( арештом) , заставі, податковій заставі не перебуває. (а.с.7).

Тобто, достовірно знаючи, що це нежитлове приміщення відчуджене позивачу, що підтверджується протоколом №7 від 04.08.2011 року та актом прийому-передачі від 08 серпня 2011 року, які судами визнано законними (постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12 березня 2012 року, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 травня 2012 року), фірма «Наталі і КО» в особі відповідача засвідчує факт, що воно не відчуджене, що суперечить положенням статей 203 та 215 ЦК України.

Вказані факти підтверджують право позивача на саме такий вид захисту своїх речових прав.

Інші посилання апелянта щодо правомірності отримання позивачем компенсації своєї частки у вигляді нежитлового приміщення як учасника товариства, відсутність заяви про її виділ, колегія суддів вважає такими, що стосуються господарського провадження, та не може бути предметом перевірки апеляційною інстанцією.

Крім того, доводи апеляційної скарги, мотивовані також іншими підставами, викладеними в апеляційній скарзі, які не мають суттєвого значення для розгляду справи і не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 14 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Редько Г.В. Моісеєнко Т.І. Романова Л.В.