РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
__________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/191/298/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
"11" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8, до Феодосійської квартирної експлуатаційної частини району, треті особи - орган опіки та піклування виконкому Феодосійської міської ради, Феодосійській міський відділ головного управління ДМС України в АР Крим про усунення перешкод у здійсненні прав на житлове приміщення шляхом надання дозволу на проведення реєстрації за місцем проживання, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8, на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 січня 2014 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2013 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до Феодосійської квартирної експлуатаційної частини району про усунення перешкод у здійсненні прав на житлове приміщення шляхом зобов'язання відповідача надати позивачам дозвіл на проведення реєстрації за місцем проживання, а саме: у кімнаті АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9, який є військовослужбовцем. Для проживання на сім'ю вони отримали кімнату АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу та звільнення її чоловіка з військової частини, вказана кімната була збережена за позивачем, яка працювала у військовій частині, тому разом з дітьми залишилася проживати у вказаному житловому приміщенні і була в ньому зареєстрована строком на три роки до 28.03.2010 року. У 2010 році після закінчення тимчасовій реєстрації відповідач за відсутності законних підстав не надав позивачам дозволу на проведення реєстрації за місцем проживання, у зв'язку з чим просять позов задовольнити.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 січня 2014 року у позові відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8, подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення просять його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне та неправильне з'ясування судом першої інстанції обставин справи.
В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що позивачі незаконно були вселенні і мешкають у вищезазначеному житловому приміщенні та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції при вирішенні спору суд першої інстанції не врахував, що відповідач відмовляє позивачам у видачі документу, що підтверджує їх право на проживання у спірній кімнаті гуртожитку, що є суттєвим порушенням їх прав, які суд першої інстанції не захистив.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_9 з лав збройних сил України не вийшов і житлом не забезпечений та той факт, що на час закінчення у 2010 році реєстрації ОСОБА_7 проходила службу у військовій частині А 1370.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачів та представника відповідача, осіб, що з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи будинок АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконкому Феодосійської міської ради АР Крим від 29 грудня 1993 року № 757 є гуртожитком для тимчасового проживання малих сімей і перебуває на балансі Феодосійської КЕЧ району.
ОСОБА_7 з ОСОБА_9 до 06 червня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі і мають двох дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
За час шлюбу з позивачкою ОСОБА_9 як військовослужбовець отримав на час проходження служби у військовій частині А 0289 у користування кімнату АДРЕСА_1.
У якості членів сім'ї ОСОБА_9 у вказане житлове приміщення вселилися позивачі. 28 березня 2007 року вони були зареєстровані за вказаною адресою. Строк дії реєстрації був визначений до 28 березня 2010 року, позивачі до теперішнього часу проживають у вказаній кімнаті та сплачують плату за користуванням житловим приміщенням.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі не перебувають у трудових відносинах із ЗС України, вселилися у вказане житлове приміщення за відсутністю правових підстав, а реєстрація місця проживання є похідним правом від виникнення права на житлову площу, тому підстави для задоволення позову відсутні.
З таким висновком не може повністю погодитись колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Однак вищенаведеним нормам процесуального права оскаржуване рішення суду не відповідає.
Статтею встановлено, що 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Згідно ст. 128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (ст. 129 ЖК України).
З матеріалів справи вбачається, що особа, яка отримувала у користування кімнату АДРЕСА_1 є ОСОБА_9, який на час надання йому житлового приміщення та на даний час є військовослужбовцем та потребував житла.
Позивачі, як вище зазначено, були вселені у вказану кімнату в якості членів сім'ї ОСОБА_9 та за його згодою, що дозволяють правила ст. 65 ЖК України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, згідно якої наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Таким чином, позивачі вселилися до займаної ОСОБА_9 кімнати зі згоди власника гуртожитку, тривалий час проживають в ній та несуть витрати з її утримання, іншого житла не мають. При цьому позивач ОСОБА_7 перебувала у трудових відносинах з в/ч А 1411 з 11.10.2004 року.
Враховуючи наведене підстави вважати позивачів ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 такими, що незаконно вселилися у вищезазначене житлове приміщення, відсутні.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачі вселилися з порушенням установленого порядку, оскільки відсутній спеціальний ордер на їх вселення у вказану кімнату гуртожитку не можна визнати обґрунтованим.
Відповідно до норм житлового законодавства, що регулюють надання житлової площі у гуртожитках, єдиною підставою для вселення у гуртожиток є спеціальній ордер, який видається особі на підставі рішення компетентного органу про надання житлової площі у гуртожитку.
При вселенні ордер здається в квартирно-експлуатаційний орган. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Правомірність вселення позивачів у кімнату АДРЕСА_1 підтверджується фактом здійснення їх реєстрації 28 березня 2007 року за вказаною адресою (а.с. 5-8), оскільки згідно ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місце проживання передбачає собою певну процедуру та порядок зокрема перевірку права на проживання у житлі (ст. 6 вказаного Закону).
Згідно відповіді Феодосійського міського відділу ГУ ДМС України в АР Крим від 07 березня 2014 року відомості щодо підстав реєстрації позивачів за спірною квартирою не надається можливим надати у зв'язку зі спливом строку їх зберігання (документи знищені у встановленому законом прядку).
До того ж, оскільки позивачі вселялись до спірної кімнати як члени сім'ї військовослужбовця ОСОБА_9, правомірність вселення якого до спірної кімнати відповідачем не оспорюється, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про отримання позивачами права на проживання у гуртожитку з порушенням встановленого порядку.
Крім того, судом першої інстанції при вирішенні спору, не були взяті до уваги положення Наказу Міністерства оборони України від 24 березня 2008 року № 113 «Про затвердження Інструкції щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України», Наказу Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року березня 2008 року № 113 «Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», зокрема положення п.5.12 Інструкції, Глави 4 Розділу ІІІ ЖК України, які регулюють питання щодо втрати права користування житловим приміщенням у гуртожитку та тому факту, що на час закінчення строку реєстрації та виникнення спірних відносин позивач ОСОБА_7 перебувала у трудових відносинах з військовою частиною А 1370.
З вищенаведеного випливає, що матеріали справи не місять фактичних даних на підставі яких можна було встановити відсутність правових підстав для вселення позивачів та такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим, а також з урахуванням того, що предметом позову не є визнання права позивачів на проживання, передчасним.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Основні способи захисту прав визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Крім того, вказаною нормою встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, суд може захистити право особи у спосіб, передбачений законом так і у спосіб, який законом не передбачений, але є ефективним, тобто таким, що є адекватним змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, які це порушення потягло за собою.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами фактично виник спір з приводу прав позивачів на проживання у кімнаті АДРЕСА_1, оскільки відповідач відмовляє позивачам у наданні документів на проведення реєстрації у спірній кімнаті, заперечуючи їх право на проживання у кімнаті гуртожитку.
Реєстрація місця проживання це є лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції (ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація визначається як внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Крім того для реєстрації подаються такі документи: квитанція про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати, талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України), документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Виходячи зі змісту наведеної статті, документом, який підтверджує право на проживання в жилому приміщенні може бути, в тому числі, і рішення суду про визнання за особою такого права. У разі відмови компетентного органу здійснити реєстрацію особи такі дії можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.
Отже спосіб захисту прав, який обрав позивач - усунення перешкод у здійсненні прав на житлове приміщення шляхом зобов'язання відповідача надати дозвіл на проведення реєстрації за місцем проживання, не передбачений законом та не є ефективним. Належним способом захисту цивільних прав та інтересів позивачів є визнання за ними права на проживання (користування) у вказаній кімнаті (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Однак, з такими вимогами позивачі до суду першої інстанції не зверталися, а тому вони не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки згідно положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а положення ч.1 ст.303 ЦПК України передбачають, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає що суд першої інстанції вирішуючи спір, дійшов висновку, що не відповідає обставинам справи та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову з інших підстав, що не позбавляє позивачів права на звернення до суду з позовом про визнання за ними права на проживання у спірній кімнаті.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 січня 2014 року задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 січня 2014 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка також дії в інтересах ОСОБА_8, до Феодосійської квартирної експлуатаційної частини району, треті особи - орган опіки та піклування виконкому Феодосійської міської ради, Феодосійській міський відділ головного управління ДМС України в АР Крим про усунення перешкод у здійсненні прав на житлове приміщення шляхом надання дозволу на проведення реєстрації за місцем проживання - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.
Судді: Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова