РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/307/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"11" березня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що не набула право користування житловим приміщенням, виселення та скасування реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим, ОСОБА_7, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просить усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання такою, що не набула право користування житловим приміщенням, виселення та скасування реєстрації місця проживання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він разом з батьком ОСОБА_6 та братом ОСОБА_9 є власниками квартири, яка є двокімнатною. При розгляді справ в суді про встановлення порядку користування квартирою, йому стало відомо, що в квартирі зареєстрована його бабця. Однак, він своєї згоди на вселення та реєстрацію не давав, жодного документу не підписував. В порушенні кримінальної справи за вказаним фактом було відмовлено. Проживання та реєстрація бабці у вказаній квартирі перешкоджає йому користуватися квартирою, оскільки саме з причин реєстрації та проживання бабці у квартирі йому було відмовлено у встановленні порядку користування квартирою, оскільки особи різної статі не можуть проживати в одній кімнаті. Натепер бабця та батько проживають в окремих кімнатах, зловживають алкогольними напоями, тому позивач позбавлений прав на проживання у квартирі і останні перешкоджають йому у здійсненні своїх прав.

Оскільки позивач є одним із трьох співвласників квартири АДРЕСА_1, проте ОСОБА_7 була зареєстрована та вселена у вказану квартиру за відсутністю його згоди та проживає там проти його волі, що позивач вважає за порушення своїх прав, просив позов задовольнити.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2014 року позов задоволено частково: усунуті позивачу перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_7 із квартири, скасована її реєстрація місяця проживання.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та вирішити питання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції не проінформував відповідача про збільшення обсягу позовних вимог та вирішуючи спір по суті неправильно застосував положення ст.ст. 65, 156, 116 ЖК України

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що реєстрація була проведена за відсутністю згоди позивача. Відповідач зазначає, що з часу відчуження нею будинку з 2002 року вона вселилася у спірну квартиру та в ній зареєстрована, оскільки не має іншого місця проживання та житла. При цьому позивач не заперечував проти її проживання.

Крім того в якості доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 посилається на те, що при вселенні та її реєстрації згода усіх співвласників чинним законодавством не передбачена.

До того ж апелянт вказує, на те, що вона не може чинити перешкоди у користуванні позивачу, оскільки у вказаній квартирі він не проживає. Позивач разом з матір'ю проживає у м. Харкові з дошкільного віку і приїжджає лише на канікули.

Також апелянт зазначає, що даний спір підлягає в порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 1998 року відповідач ОСОБА_7 подарувала своєму синові ОСОБА_6 ? частку будинку АДРЕСА_4 (а.с.45).

ОСОБА_6 17 квітня 2002 року подарував вказану частку будинку ОСОБА_10.(а.с.44). У вказаному будинку з 18.12.1980 року була зареєстрована та проживала ОСОБА_7 З 03.07.2002 року ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.01.2009 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.77 зворот).

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 перебуває у приватному житловому фонді і належить на праві спільної часткової власності у рівних частках позивачу, його батькові - ОСОБА_6 та братові ОСОБА_9, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 13.12.1999 року та витягом про реєстрацію права власності.

У вищезазначеній квартирі крім співвласників, також зареєстрована та проживає ОСОБА_7 - мати ОСОБА_6

Ухвалюючи рішення про усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_7 та скасування її реєстрація місяця проживання, суд першої інстанції виходив з того, що остання зареєстрована у спірній квартирі з порушенням норм чинного законодавства та встановленого порядку, вселилася у вказане житлове приміщення всупереч волі позивача (одного із співвласників), а отже у неї відсутнє право користування квартирою, що є підставою для її виселення із квартири та скасування реєстрації.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Однак вищенаведеним нормам процесуального права оскаржуване рішення суду не відповідає.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 316, 317 ЦК України).

Згідно змісту ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ЖК України встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 вселилася та вперше зареєструвалася у спірній квартирі у 2002 році як член сім'ї ОСОБА_6 за його згодою, який є її сином та співвласником квартири.

Таким чином, відповідач вселилася у спірну квартиру за згодою свого сина, якому належить частина вказаної квартири, тобто за згодою власника, що відповідає вищенаведеним вимогам закону.

Отже підстави вважати, що ОСОБА_7 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 з порушенням норм чинного законодавства відсутні.

Посилання суду першої інстанції на положення ст. 65 ЖК України, згідно якої наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб, є необгрунтованим, оскільки дана норма не розповсюджується на спірні правовідносини і регулюють правила користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

До того ж, суд першої інстанції встановивши факт підробки підпису позивача у формі № 15 при реєстрації ОСОБА_7 у 2009 році, дійшов висновку про те, що остання вселилася за відсутністю його згоди.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 проживає і зареєстрована у спірному житловому приміщенні з 2002 року (а.с. 77). Таким чином, доводи апеляційної скарги про вселення до спірної квартири у 2002 році за згодою власників квартири є обґрунтованими.

Така тривалість проживання відповідача та відсутність доказів того, що позивач до 2011 року пред'являв претензії з приводу проживання відповідача у вказаній квартирі свідчать про згоду позивача на вселення ОСОБА_7

Сам по собі факт порушення процедури реєстрації не може бути підставою для виселення особи та скасування реєстрації місця проживання, оскільки виникнення права користування житловим приміщенням, законодавець пов'язує з іншими юридичними обставинами, а не з самою реєстрацією, що є лише внесенням відомостей про місце проживання (ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Відповідно до положень ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Проте, позовні вимоги з вищенаведених підстав завлені не були, обставини визначені вищенаведеною нормою права, позивачем наведені, а судом встановлені не були.

Між тим, згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач, а суд першої інстанції мотивуючи своє рішення про виселення відповідачки із квартири та скасування реєстрації, посилаються на положення ст. 391 ЦК України, яка передбачає захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Згідно вищезазначеній статті ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже дана норма права встановлює певні гарантії власникові на безперешкодне користування власним майном і не встановлює підстав для виселення осіб з житлового приміщення, які набули право користування на нього відповідно до закону. А тому, суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_7, а як наслідок позовні вимоги про скасування реєстрації місця проживання, які є похідними від перших.

З урахуванням вищенаведеного також не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання ОСОБА_7 такою, що не набула права на користування спірною квартирою.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не відповідає обставинам справи та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є неспроможними, оскільки вказаний спір не є публічно-правовим і стосується права на проживання ОСОБА_7 у спірній квартирі.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2014 року задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 16 січня 2014 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до Феодосійського міського відділу головного управління державної міграційної служби України в АР Крим, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що не набула право користування житловим приміщенням, виселення та скасування реєстрації - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді: Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова