Справа № 2-2225/11

пр.№ 2/464/39/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2014

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого Тімченко О.В.

за участі: секретаря Ониськів А.С.

позивача ОСОБА_1

пр-ка позивача ОСОБА_2

пр-ка відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, державного нотаріуса Шостої ЛДНК Горонної І.С., третя особа Шоста ЛДНК про визнання заповіту недійсним, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому з уточненням просить визнати недійсним заповіт від 21 липня 2005 р., оформлений та посвідчений нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори Горонною І.С. від імені ОСОБА_7. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_7 та він звернувся до Шостої Львівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, однак у цьому йому було відмовлено по причині, що 21 липня 2005 р. Горонною І.С., нотаріусом цієї ж нотаріальної контори, був оформлений та посвідчений заповіт, зареєстрований в реєстрі за №1-776. Покликаючись на ч.1 ст.203 ЦК України, вважає, що оспорюваний заповіт суперечить вимогам законодавства України та складений з грубими порушенням вимог щодо його оформлення. Зокрема, порушено вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ№20/5 від 03.03.2004 р., з наступними змінами; не встановлено особи заповідача, невірно зазначено його прізвище «ОСОБА_7» замість «ОСОБА_7», у заповіті містяться виправлення - виправлено дату народження заповідача з «вересня» на «березень», виправлено слово «донці» на «внучці». Крім того, вважає, що, враховуючи стан здоров'я батька, він міг сам прочитати та підписати заповіт. Також покликається на те, що заповідач не мав на праві приватної власності частини квартири, як це вказано у заповіті, а свідоцтво про народження ОСОБА_4 від 23 березня 2009 р., в якому він значиться її батьком, вважає незаконним. З врахуванням викладеного, вважає, що заповіт від 21 липня 2005 р. є таким, що оформлений з грубим порушенням чинного законодавства України, суперечить йому та не може бути визнаним правовстановлюючим документом, і у відповідності до ч.1 ст.1257 ЦК України є нікчемним та повинен бути визнаним недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер та в порядку ч.1 ст.37 ЦПК України судом до участі у справі залучено правонаступника - позивача ОСОБА_1 (інші спадкоємці відмовились від вступу у справу) та усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч.2 цієї ж статті Кодексу).

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та дали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви, просять такий задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні згідно з письмовими запереченнями проти позову заперечив та просить в такому відмовити.

Відповідач нотаріус Горонна І.С. та представник Шостої ЛДНК у судове засідання не з'явилися, при цьому Горонна І.С., як завідувач даної нотаріальної контори, направила суду письмове заперечення на позов, покликаючись на те, що посвідчувала заповіт у відповідності до Інструкції про прядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а позовні вимоги вважає такими, що не обґрунтовані чинним законодавством та не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу та показання свідка ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з заповітом ОСОБА_7 від 21 липня 2005 р., посвідченого державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори Горонною І.С., зареєстровано в реєстрі за №1-776, заповідачем зроблено розпорядження, що на випадок його смерті належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 заповідає внучці ОСОБА_10

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 30 вересня 2010 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 серпня 2011 р., яке в силу ст.223 ЦПК України набрало законної сили, по справі №2-181/10 за позовом первісним ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа Шоста Львівська державна нотаріальна контора про визнання прав власності та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа Шоста Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту приналежності свідоцтва, визнання заповіту недійсним (з підстав ст.225 ЦК України - дієздатною особою, яка на момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або не могла керувати ними) та визнання права власності встановлено наступне. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_6, і відповідно і внучкою померлого ОСОБА_7 Померлому ОСОБА_7 належало свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6 При складані заповіту ОСОБА_7 усвідомлював значення своїх дій, ясно та чітко висловлював свою волю на укладення такого заповіту, заповіт складався при наявності паспорта ОСОБА_7, дані з якого записувалися у бланк заповіту та в книгу вчинення нотаріальних дій, даний заповіт був прочитаний заповідачу уголос та у зв'язку з тим, що заповідач внаслідок мікроінсульту не міг писати рукою, посвідчення заповіту було здійснено за підписами ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, з дотриманням вимог ст.ст.1248, 1253 ЦК України. Підстави визнання заповіту недійсним, на як покликається ОСОБА_6, є недостатніми та спростовуються показаннями свідків та матеріалами справи. Також позивачем по зустрічному позову не наведено жодних даних та не подано жодних доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_7 на час складання заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій, які б бавили під сумнів здатність ОСОБА_7 складати оскаржуваний заповіт та за наявності яких можливо було б призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. На час складання заповіту від 21 липня 2005 р. та на час смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 йому належала ? частини спірної квартири (такий розмір частки померлого підтверджується також ОСОБА_6 в його зустрічному позові). Відтак, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_1, вважаючи свої права порушеними, просить захистити їх, визнавши заповіт від 21 липня 2005 р., покликаючись на ч.1 ст.203 ЦК України - правочин не може суперечити вимогам законодавства України.

Зокрема ч.1 ст.203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Отже підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р., затверджена наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03.03.2004 р., яка була чинною на час посвідчення спірного заповіту, визначає лише правила нотаріального посвідчення правочинів й не містить вимог щодо змісту цих правочинів. При цьому позивачем не надано жодних доказів порушення держаним нотаріусом вимог згаданої Інструкції, її дії щодо виправлень, застережені підписом нотаріуса із проставленням печатки, відповідають положенням Інструкції.

При цьому, відповідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За умовами ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст.ст.3, 10, 31 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Таким чином, позивачем наведено дві взаємовиключні підстави позову, що є неприпустимим.

Відтак, розглядаючи позов в межах заявлених позивачем вимог відповідно до ст.11 ЦПК України, ним всупереч ст.ст.10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів відповідно до ст.ст.57-59 ЦПК України в підтвердження права вимоги про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що будь-яке цивільне право ОСОБА_1 не було порушено, а тому відсутні правові підстави для його захисту та в позові слід відмовити.

Також, згідно із ст.88 ЦПК України позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст.15, 16, 203, 215 ЦК України, та керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57-60, 88, 179, 212-215 , 218 ЦПК України, с у д, -

в и р і ш и в :

відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, державного нотаріуса Шостої ЛДНК Горонної І.С., третя особа Шоста ЛДНК про визнання заповіту від 21 липня 2005 року недійсним.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, у відсутності яких таке було проголошено, - в той же строк з дня отримання його копії.

Головуючий