УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/322/14Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"25" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБроніковській М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море» про визнання неправомірними відмову у переведенні на посаду, зміну умов праці, зобов'язання перевести на посаду охоронця, визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ВАТ «ФСК «Море», в якому, з урахуванням уточнень, просила суд визнати неправомірною відмову у переведенні її на посаду охоронця з 29 липня 2013 року, визнати неправомірною зміну умов праці, зобов'язати відповідача перевести її на посаду охоронця, визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновитиїї на роботі на посаді стрільця 2 класу, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 22 липня 2013 року ОСОБА_6 було поновлено на роботі у ВАТ "ФСК "Море" на посаді стрільця 2 класу. 23 липня 2013 року після надання позивачкою виконавчого листа про негайне виконання судового рішення, вона не була допущена до роботи у зв'язку із проведенням реорганізації у відділі воєнізованої охорони, де позивачка працювала раніше, відділ було перейменовано у Загін внутрішньо об'єктної охорони, а посади стрільців відсутні, замість них введено посаду охоронців. Наказом від 26.07.2013 року ОСОБА_6 поновлена на посаді стрільця 2 класу, а 03 серпня 2013 року відповідач попередив її про наступні зміни умов праці і подальше звільнення. Оскільки ОСОБА_6 не відмовлялася від продовження роботи, а навпаки неодноразово зверталася до роботодавця із заявами про переведенні її на посаду охоронця, то відмова відповідача у такому переведенні є незаконною. Вказані дії з боку відповідача спричинили позивачці моральну шкоду, вона вимушена була приймати додаткові зусилля для відновлення свого життя. 08 жовтня 2013 року відповідач незаконно звільнив ОСОБА_6 з роботи на підставі п.6 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ. Вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивачки до суду.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 23 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано наказ № 437/К від 08 жовтня 2013 року «По кадрам» про звільнення ОСОБА_6, стрільця 2-го класу ЗВО за п.6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із відмовою продовжувати роботу у зв'язку із зміною ыстотних умов праці. Поновлено ОСОБА_6 на роботі у ВАТ «ФСК «Море» на посаді стрільця 2-го класу. На користь позивачки з ВАТ «ФСК «Море» стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6190,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а всього 7190,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, представник відповідача ВАТ «ФСК «Море» - Смирнов Ю.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить суд частково скасувати рішення, а саме в частині скасування наказу № 437/К від 08 жовтня 2013 року про звільнення ОСОБА_6, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом при ухваленні рішення не було враховано, що в структурі ВАТ «ФСК «Море» ліквідовано загін воєнізованої охорони, а у штатному розпису відсутня посада стрільця 2 класу, згідно Наказу від 07.03.2013 р. № 89/П «Про внесення змін в організацію структури Компанії». Тобто цей наказ видано у період, коли ОСОБА_6 була звільнена згідно наказу від 12.02.2013 року № 79/к «Про звільнення стрільця 2 класу ЗВО ОСОБА_6».

Апелянт зазначає, що загін воєнізованої охорони на підприємстві ліквідований, посади стрільця та охоронця не є однаковими, мають різні функції, віднесені до різних структурних підрозділів, а суд помилково вважав, що умови праці позивачки змінені у зв'язку із забороною використання вогнепальної зброї на підприємстві.

Апелянт не погоджується з посиланням суду на те, що відповідно до вимог статті 32 КЗпП, у разі зміни умов праці, працівник залишається на тій самій посаді, однак працює за новими умовами, оскільки у випадку з ОСОБА_6 це не можливо у зв'язку із ліквідацією структурного підрозділу, отже позивачка не мала можливості залишитися на тій самій посаді після поновлення її на роботі.

Крім того, апелянт зазначає, що судом при ухваленні рішення в частині задовлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку не було враховано, що ОСОБА_6 на час звільнення не отримувала заробітну плату, а була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати і поновлено її на посаду, з якої було звільнено, тому ОСОБА_6 не могла втратити заробіток за час вимушеного прогулу, так як вона фактично не могла його заробити.

Також, на думку апелянта, діями ВАТ «ФСК «Море» не порушувалися законні права та інтереси позивача, а тому моральна шкода їй не заподіювалася.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною відмову ВАТ «ФСК «Море» у переведенні позивача на посаду охоронця, про визнання неправомірною зміну суттєвих умов праці, про зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_6 на посаду охоронця, сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не підлягає в цій частині перегляду судом апеляційної інстанції. Підстави для застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Апелянтом оскаржується рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23.01.2014 року в частині задоволення вимог ОСОБА_6 про поновлення на роботі, визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Феодосійського міського суду АРКрим від 22 липня 2013 року ОСОБА_6 поновлено на роботі у Відкритому акціонерному товаристві «ФСК «Море» на посаді стрільця 2 класу. У задоволенні вимог про визнання неправомірної та скасування інструкції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено (а.с.7-9, т.1).

Рішенням Апеляційного суду АРК від 04 вересня 2013 року рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 липня 2013 року у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано, постановлено у даній частині нове рішення, яким стягнуто з ВАТ «ФСК «Море» на користь позивача за час затримки розрахунку за період з 12 лютого 2013 року по 22 липня 2013 року середній заробіток у розмірі 9328 грн. (а.с.11-13 том 1).

Наказом ВАТ "ФСК "Море" від 26 липня 2013 року №340/К ОСОБА_6 поновлено на роботі на підприємстві на посаді стрільця 2 класу з 23 липня 2013 року. На підставі даного наказу позивач вважається відстороненою від роботи, відповідно до раніше прийнятого наказу від 10 липня 2012 року №237/К "Про відсторонення ОСОБА_6 від заступлення в караул» (а.с.17, 64-65 т.1).

Згідно наказу від 07 березня 2013 року №89/П "Про внесення змін у організаційну структуру управління Компанією", загін воєнізованої охорони упразнено та створено "Загін внутрішньооб'єктної охорони", структурну схему та штатний розпис, які створені станом на 01.10.2013 року скасовано, затверджено структурну схему "Загону внутрішньооб'єктної охорони" та заборонено використання огнепальної зброї (а.с.16, т.1).

Підставою для прийняття такого рішення стала постанова Кабінету Міністрів України №716 від 04 липня 2012 року про передачу державному концерну "Укроборонпром" повноважень щодо управління корпоративними правами держави відносно акціонерного товариства "ФСК "Море". Начальником Департамент безпеки Державного концерну "Укроборонпром" повідомлено керівництво відповідача та органи внутрішніх справ про відсутність документу, на підставі якого підприємство має право тримати вогнепальну зброю, у зв'язку із чим зброя та боєприпаси підприємства передані а Актом прийому-передачі відділу спеціальної міліції при ГУ МВС України в АРК (а.с.70-74 т.1).

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ВАТ «ФСК «Море» було зобов'язане прийняти заходи щодо припинення використовування вогнепальної зброї, внаслідок чого і був виданий Наказ № 89/П від 07.03.2013 року, яким ліквідовано (упразнено) загін воєнізованої охорони, що підтвердив в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції представник відповідача.

Наказом № 341/к від 26.07.2013 року (а.с. 67 том 1) в порядку статті 32 КЗпП України стрілець 2 класу ОСОБА_6 попереджена про зміну суттєвих змін умов праці у зв'язку із тим, що в структурі ВАТ «ФСК «Море» відсутній загін воєнізованої охорони, а у штатному розкладі відсутня посада стрільця 2 класу і попередні умови праці ОСОБА_6 не збережені. Запропоновано ОСОБА_6 ознайомитися з переліком вакансій, що маються в ВАТ «ФСК «Море».

31 липня 2013 року ОСОБА_6 попереджена про зміну суттєвих умов праці з 01.08.2013 року та запропоновано для ознайомлення перелік вакансій станом на 31.07.2013 року. У разі незгоди на продовження роботи за новими умовами праці ОСОБА_6 попереджена про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України з 01.10.2013 року. (а.с. 81 том 1).

ОСОБА_6 листами від 29.07.2013 року, 30.07.2013 року, 29.08.2013 року, 09.09.2013 року, 07.10.2013 року (том 1 а.с. 18, 19, 25-28) повідомляла відповідача про згоду працювати в нових умовах: замість посади стрільця 2 класу - на посаді охоронця.

Наказом № 287/П від 18.09.2013 року ВАТ «ФСК «Море» затверджено Положення про загін внутрішньооб'єктної охорони, в якому визначені структурна схема загону, функціональні обов'язки, повноваження, відповідальність працівників загону (том 2 а.с. 1-14). Як зазначеним Положенням, так і штатним розкладом ВАТ «ФСК «Море» не передбачена посада стрільця 2 класу.

Порядок вивільнення працівників при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, передбачений статтями 40, 42, 43 КЗпП України. Звільнення працівника з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяця. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом звертається до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Поняття зміни істотних умов праці, порядок переведення на іншу роботу працівників та підстави припинення трудового договору надані в статтях 32, 36 КЗпП України, якими визначено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяця. Якщо колишні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 липня 2012 року в справі 6-59цс12.

Частина 3 статті 36 КЗпП України передбачено, що у разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

З системного аналізу вищевикладених норм трудового права слідує, що при звільненні працівника на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП визначальною умовою є відмова працівника від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. При цьому передбачається, що працівник продовжує працювати за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою із змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Таке роз'яснення надане в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року (зі змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З урахуванням того, що загін воєнізованої охорони ВАТ «ФСК «Море», де працювала до звільнення позивачка на посаді стрільця 2 класу, був ліквідований наказом № 89/П від 07.03.2013 року, то ОСОБА_6 була позбавлена можливості продовжувати роботу за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою із змінами умов праці. Попереджаючи позивачку про істотні зміни умов праці, відповідач не визначив, в чому саме полягають такі зміни, де саме і в яких умовах їй пропонується працювати. З огляду на те, що позивачка не відмовлялась від роботи в нових умовах, у відповідача не було підстав для її звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП.

Апелянт посилається на те, що загін воєнізованої охорони на підприємстві був ліквідований, створений новий структурний підрозділ, посади стрільця та охоронця не є однаковими, мають різні функції, тому у суду не було підстав вважати, що у відповідача змінені умови праці у зв'язку із забороною на підприємстві використовувати вогнепальну зброю. Такі доводи апелянта не беруться до уваги колегією суддів, оскільки суперечать підставам звільнення ОСОБА_6 - у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, фактично у ВАТ «ФСК «Море» проведена ліквідація структурного підрозділу, наслідком чого є звільнення працівників з інших підстав.

Також не послідовними і суперечливими є доводи апелянта стосовно того, що ОСОБА_6 не мала можливості залишитися на тій самій посаді, яку займала до звільнення у зв'язку з фактом ліквідації структурного підрозділу. Апелянт помилково вважає, що положення ст. 32 КЗпП не можуть бути застосовані при звільненні працівника за пунктом 6 ст. 36 КЗпП, оскільки зміст указаної норми і розкриває умови припинення трудового договору в разі незгоди працівника на продовження роботи в нових умовах. ОСОБА_6 не могла продовжити роботу в нових умовах, оскільки і підрозділ, де вона працювала і відповідна посада були ліквідовані.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року (зі змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів прийшла до висновку, що звільняючи ОСОБА_6 у зв'язку із відмовою продовжувати роботу у зв'язку із істотними змінами умов праці, відповідач фактично пов'язував таке звільнення з підставами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, тобто дав неправильну юридичну кваліфікацію звільненню. Одночасно, у суду першої інстанції не було підстав для зміни формулювання причин звільнення, оскільки розірвання трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП передбачає особливу процедуру, яка не була дотримана відповідачем при звільненні ОСОБА_6

Доводи апелянта стосовно того, що суд помилково стягнув на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки наказом від 10.07.2012 року вона була відсторонена від заступлення на варту, тому не мала права на отримання заробітної плати і після поновлення на роботі 23.07.2013 року, на думку колегії суддів, не можна визнати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку із тим, що місцевий суд при вирішенні цього питання правильно врахував положення ст. 235 КЗпП, де передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно цій орган приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не виплата заробітної плати під час відсторонення від роботи працівника має іншу правову природу ніж виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому таке відсторонення не може бути перешкодою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_6

Також, на думку колегії суддів, є безпідставними доводи апелянта стосовно того, що судом при обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_6 неправильно прийнята середньоденна заробітна плата в розмірі 84,80 грн., оскільки вони спростовуються довідкою ВАТ «ФСК «Море» від 21.11.2013 року (а.с. 239 том 1) де зазначено, що середня заробітна плата ОСОБА_6 за один день складає 84,80 грн. Крім того, такий самий розмір визначений і в рішенні Апеляційного суду АР Крим від 04.09.2013 року по справі № 119/1295/13-ц (а.с. 11-13 том 1).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про спричинення ОСОБА_6 діями відповідача моральної шкоди, яка виразилася у моральних стражданнях, які відчула позивачка у зв'язку із незаконним звільненням, яке здійснено двічі. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди і визначивши її в сумі 1000,00 грн., суд правильно виходив з вимог ст. 237-1 КЗпП та роз'яснень, наданих постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». В пункті 9 постанови йдеться про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи апелянта не спростовують правильність висновків місцевого суду і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівельна компанія «Море» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 січня 2014 року- відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко